У 1931 році на виборах мера Чикаго, спираючись на електорат нових іммігрантів зі Східної Європи, переміг чех Антонін Чермак з перевагою в 200 тисяч голосів. Нагадаємо, що це був час фінансової кризи, черг в безкоштовні їдальні, “сухого закону” і війни гангстерских банд (пам’ятаєте сюжет фільму “В джазі тільки дівчата”?). За виборами стежила вся Америка, і перемога Чермака над корумпованим “Великим Біллом” – республіканцем Вільямом Томпсоном – стала символом змін. Незабаром після цього Аль Капоне постане перед Федеральним судом.
Антонін Чермак самовіддано бореться з репутацією Чикаго як “столиці злочинного світу” і стає політиком, який на перше місце ставить справедливість, інтереси міста і його населення. Він зміг змінити систему оподаткування та добитися лібералізації “сухого закону”. Тріумфом Чермака мала стати Всесвітня виставка 1933 року в Чикаго “Століття прогресу” (Century of Progress), присвячена сторіччю міста.
У червні 1932 року Чермак відправляється з рекламною поїздкою в Європу. 4 серпня він прибув до Карлових Вар, де чехи із захватом вітають свого земляка, що став мером одного з головних міст Сполучених Штатів.
У своєму зверненні до співвітчизників чиказький мер заявив: “Очікується, що Всесвітню виставку відвідає 50 млн чоловік… Я передбачаю, що в день її буде оглядати 350 тисяч чоловік, а в особливо знаменні дні – до одного мільйона”.
Як відомо, 15 лютого 1933 року прогресивного мера застрілили в Маямі, коли він знаходився поряд з новообраним президентом Франкліном Рузвельтом. Проте, він не помилився в своїх очікуваннях щодо Всесвітньої виставки: її відвідало 48.469, 227 чоловік.
Міжнародна виставка “Століття прогресу” проходила в Чикаго в рамках “Чиказького світового ярмарку” (The Chicago World’s Fair) з 27 травня 1933-го по 31 жовтня 1934 року. Темою ярмарку стали технологічні інновації; девізом – “Наука знаходить, промисловість застосовує, людина адаптує” (Science Finds, Industry Applies, Man Adapts).
Один із опису ярмарку зазначав, що світ, якому “набридли недуги Великої депресії, може побачити щасливе, не надто віддалене майбутнє, обумовлене інноваціями в науці та техніці. Відвідувачі виставки побачать останні чудеса в залізничному транспорті, подорожах, автомобілях, архітектурі та роботів, що палять сигарети”.
Дійсно, так і було.
Для ярмарку міські посадовці виділили три з половиною милі відновленої землі уздовж берега озера Мічиган між 12 і 39 вулицями для виставкових майданчиків на площі в 430 акрів (172 гектари). Серед популярних експонатів були різні автовиробники, Midway (наповнений нічними клубами, такими як Старий Марокко, наприклад) і відтворення важливих сцен з історії Чикаго. На виставці були представлені всі досягнення сучасного світу – техніки, науки, мистецтва.
Проте, для української діаспори Чикаго найважливішою подією того часу став павільйон “Україна”, який гордо постав серед будівель різних країн. Діаспора щільніше згуртувала свої ряди, щоб у час Великої депресії відстоювати права неіснуючої на карті світу самостійної держави Україна. Мерією міста Чикаго було проголошено Український тиждень (з 14 по 20 серпня), а 19 серпня – Український день.
Український подвиг у Чикаго 1933 року
В 1933 році Чикаго приймало Всесвітню виставку – одну з тих, які щороку відбуваються в різних точках планети (в рамках однієї з них було споруджено Ейфелеву вежу в Парижі – такий нюанс підкреслює важливість і престижність події). Виставка називалася “Століття поступу” й мала засвідчити бурхливий прогрес Чикаго, яке в ті роки було третім найбільшим містом планети. Площа експозиції зайняла 427 акрів, участь у ній взяли більшість світових держав, представивши на огляд публіки власні павільйони.
Українська громада Чикаго, об’єднана навколо доктора Сіменовича (його ще називали “Сіменсом”), вирішила представити на Всесвітній виставці й український стенд. Ясна річ, одразу ж запротестувало посольство СРСР, але мерія міста погодилася дати дозвіл на розміщення українського павільйону, якщо місцева громада зможе його оплатити. Йшлося про шалену на той час суму – понад 20 тисяч доларів лише на будівництво, і це під час Великої депресії, коли зарплатня людей не перевищувала кількадесят центів!
Для збору коштів українська громада Чикаго поширила світом таке оголошення: “Українці! Америки, Канади, Бразилії та інших заморських країв! Трапляється велика історична нагода помочи нашим братам в ріднім краю! (…) Всі цивілізовані народи світу беруть участь. Український нарід мусить показати свою національну життєздатність, і це він може осягнути тоді, коли український нарід візьме участь у Всесвітній виставі… Ми хоть народ без власної держави, але Американці трактують нас, як державницький народ… Це був би непростимий національний гріх перед Рідним Краєм і перед нашим грядущим поколінням, якби ми не взяли участи”. І гроші таки вдалося зібрати, хоча більшість людей робила невеличкі, та все одно вкрай відчутні для сімейного бюджету внески – по 25 центів.
В українському павільйоні були зали, присвячені історії та культурі нашого народу, там відбувалося чимало заходів – концертів, вечорниць, із неймовірним успіхом там виступили національний хор і танцювальні колективи. Високе мистецтво презентувала персональна виставка Олександра Архипенка – було виставлено 44 скульптурні роботи майстра. Під час Всесвітньої виставки відбувся і світовий конкурс краси (нині ми б його назвали “Міс світу”), а перемогла на ньому українка – Марія Любас. Крім цього, під час виставки мерія Чикаго проголосила 19 серпня Українським днем. Вхід в Український павільйон коштував кількадесят центів, але потрапити туди можна було й безкоштовно – якщо прийти у вишиванці. Всього наш павільйон відвідали 1 800 000 людей!
Варто наголосити, що Український павільйон був єдиним, який не спонсорував уряд (адже України не існувало). До слова, полякам того року так і не вдалося поставити свій павільйон – у часи кризи не змогли зібрати потрібну суму, хоч і мали власну державу. Це лише підкреслює унікальність цього визначного здобутку української діаспори. Вдумаймося: під час Великої депресії, в рік, коли в Україні косив жнива смерті Голодомор, переважно бідна українська діаспора спромоглася нагадати цілому світові про існування окремого українського народу – і зробила це на високому організаційному рівні.
Історію про цей, без перебільшення, подвиг закордонних українців треба пам’ятати й поширювати.
Джерело: uainfo.org
