Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути (В’ячеслав Липинський)
Коли нам легко дихати, значить ми дуже високо. Коли нам тісно, на площі нас більше, ніж було до того. На завершальному українському фестивалі в Чикаго, який проходив 10 та 11 вересня в Українській околиці Міста Вітрів, хоча нас було багато, нам було легко дихати.
Тисячі українців зі всього Іллінойсу зібралися на площі біля греко-католицької церкви св. Володимира і Ольги (парох Олег Кривокульський) на щорічний фестиваль “Ukrainian Village 2016” – Парафіяльні фестини. Американці, які стали гостями нашого свята не встигали дивуватися: які красиві національні костюми! Скільки сімей – від малого до старого – прийшло на свято! Які чудові пісні і танцювальні групи! Яка смачна їжа!
Проте, ми звикли до цих фестивалів, які стали невід’ємною частиною нашого американського життя. Звикли вболівати за своїх дітей на сцені та радіти зустрічам з друзями.
Сувеніри, подарунки, світлини на згадку, смачні українські страви та неймовірно цікавий концерт перетворив, здавалось би, звичайний фестиваль на свято української культури та спадщини.
Допізна на площі перед церквою лунала музика й співи, радувала присутніх шалена “Громовиця”, шкварчали деруни та пахло варениками і смаженим м’ясом.
Мені подумалося: мабуть, у наших святах, все-таки, не головне їжа, пісні та танці. Важливо, щоб ми і надалі відчували себе єдиною родиною і вболівали за рідну Україну, завжди, при потребі, поспішаючи їй на допомогу.
“А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни” (Ліна Костенко).
