“Сонечко встає і шумить трава, бачу стежку, де проходиш ти. Вчителько моя, зоре світова, звідки виглядати, де тебе знайти?”… Кожного разу, коли я потрапляю на останній дзвоник в українській діаспорі, мене переповнює почуття гордості і вдячності. Гордості за наші школи українознавства і вдячності нашим самовідданим вчителям. Як спраглий біжить до джерела, мені хочеться з головою поринути в цю атмосферу радості з присмаком суму, тому я з насолодою слухаю прощальні пісні випускників і вірші малюків.
20 травня 2017 року школа українознавства при парафії св. Йосифа Обручника в Чикаго (парох Микола Бурядник) запросила школярів та їх родини на свято останнього звоника. Просторий зал церкви був ущент заповнений дорослими та дітьми у вишиванках. Святково прибрана сцена, прощальні слова випускників і вручення дипломів, віршовані рядки малюків і квіти для вчителів … – невже це так вражає тільки тому, що відбувається далеко від рідної землі? У багатьох батьків на очах блищали сльози радості, що зрозуміло: більшість дітей народилися вже на чужині, але тут вони вивчають українську мову, історію, культуру, географію України та виховуються в любові до неї.
Нагадаю, що у США перші школи українознавства для дітей почали організовуватися вже у 1949 році. Ініціатором заснування першого такого закладу був Костянтин Кисілевський, який до переселення у США був директором української школи в таборі для переміщених осіб у Німеччині. У той час, коли більшість українських емігрантів була стурбована проблемами пристосування до нових умов життя, К. Кисілевський вже за три тижні організував школу українознавства в Нью-Йорку.
У 1949 році школи українознавства були також засновані в Чикаго і Нью-Гейвені. Наступного року число шкіл значно зросло – вони відкрилися у Детройті, Клівленді, Денвері. Пізніше такі школи організували у Нью-Арку, Балтиморі, Йонкерсі, Філадельфії, Бостоні, Гартфорді, Пассейку. Наприкінці 1952 року у Нью-Йорку та Чикаго діяло по дві школи українознавства.
Про перші кроки школи українознавства в Чикаго згадував О. Коновал: “На початку школа мала 9-ро дітей, згодом – 12… Школа не мала жодного бюджету. Перші книжечки, крейду, тощо купував сам учитель”.
Проте, у 1952 році у школі українознавства в Чикаго навчалося вже 170 українських дітей. Розпочалося будівництво окремого приміщення для школи, яке було завершене у березні 1953 року. Оскільки школа українознавства існувала при греко-католицькій парафії св. Миколая, важливим напрямом її діяльності було релігійне виховання, адже українська греко-католицька церква в Америці мала за мету дати дітям українських батьків національне виховання.
У 60-х роках минулого століття система освіти в школах українознавства набула більш стабільного характеру. Чимало шкіл, завдяки старанням українських громад, отримали власні приміщення. Найбільш чисельна школа українознавства в Чикаго у 1969 році мала 740 учнів, а подібний заклад у Детройті налічував 405 вихованців. Загалом школи українознавства в США відвідували 10 тисяч учнів. У 450 класах 76 шкіл навчання вели 400 вчителів. Чотири школи мали власні приміщення.
Наприкінці 80-х років українці серед інших національностей США посіли одне з перших місць у країні за відсотком тих, хто здобув вищу освіту. Вони гідно репрезентували свій народ перед багатонаціональним американським суспільством.
Сьогодні суботні школи українознавства існують в Чикаго практично при кожній парафії української діаспори.
Низький уклін усім тим, хто стояв біля джерел створення шкіл українознавства в США, й тим учителям, хто у наші дні віддає усі свої знання, терпіння і душу для виховання нових поколінь українських патріотів.
Нехай вам Господь допомагає у вашій нелегкій праці.
