Графік та українська художниця Галина Мазепа-Коваль, донька Ісаака Мазепи, прем’єр-міністра Української Народної Республіки, більшу частину свого життя провела у Венесуелі, яка стала “другим домом” цієї талановитої українки. Галина належала до покоління українських геніїв, які залишили свою країну й попрямували до Європи, аби врятуватися від загроз радянського комунізму, пише СвітUA.
“Відьми”, 1977 рік
Галина була молодшою донькою молодої пари Мазеп, молодих студентів соціал-демократів. Її батько вчився на агронома, а матір – на медика-бактеоролога. Народилася ж Галина 1910 року в Санкт-Петербурзі, у п’ять років переїхала до Дніпра, проте вже 1920 року родина мала емігрувати до Львова, а 1923 року – до Праги.
“Прачка”, 1975 рік
Проявивши ще з малечку хист до малювання, Галина знайомиться з багатьма українськими митцями, які обрали Чехословаччину в якості притулку після поразки 1-ої Української республіки. Після закінчення середньої школи, Галина Мазепа відвідує Українські студії пластичного мистецтва, після чого вивчає мистецтво в художньо-промисловому училищі та Академії мистецтв у Празі.
“Мавка”, 1977 рік
Мріючи про подорож до Парижу, молода художниця починає ілюструвати дитячі книги, співпрацює з гумористичними та жіночими журналами (“Praž а nka”, “List pani a dívek”, “Frauenfreude”, “Mädchenglück”). У той час Галина вивчає українське народне мистецтво й отримує замовлення на створення обкладинок для декількох українських журналів, розробляє ескізи театральних костюмів.
Обкладинка українського журналу “Нова хата”, 1934 рік
1933 року мрія дівчини здійснюється й Галина Мазепа відвідує Париж, де зустрічає свого майбутнього чоловіка Володимира Коваля.
Портрет Володимира Коваля, 1933 рік
Її роботи швидко стають впізнаваними завдяки власному сучасному стилю. Галина Мазепа успішно виставляється в галереях Львова, Праги, Риму.
“Кошик з фруктами”, 1937 рік
1939 року Галина та Володимир придбали будинок в Празі. Він став роковим для їх дітей, Володимира та Юрія, які разом з матір’ю Галини Наталією Сингалевич-Мазепою загинули в ньому в лютому 1945 року під час бомбардування Праги союзними військами. Трагедія змусила сім’ю переїхати з Праги до Німеччини, покинувши усе, включно з творами Галини та документами. Подальша доля тих робіт невідома.
“Дівчина з шаллю”, 1947 рік; “Дідо з бабою”, 1947 рік
Наприкінці 1947 року родина Ковалів-Мазеп емігрувала до Венесуели, де оселилася в Каракасі. Володимир Коваль спочатку працює інженером-електриком на будівництві, а потім стає професором університету Каракаса. Вже 1948 року Галина починає працювати в кінокомпанії “Bolivar Films” в якості продюсера компанії “ARS Publicidad”, що спеціалізувалась на мультфільмах. 1948 року Галина Мазепа-Коваль, ставши популярною у Венесуелі, проводить свою першу персональну виставку в цій країні. Того ж року вона бере участь в IX Офіційному салоні.
Від 1956 року й протягом наступних 25 років Галина ілюструє популярний журнал для дітей початкового шкільного віку “Триколор”, який видавався Міністерством освіти Венесуели. За керамічну ікону “Покрова Богородиці (захисниця кораблів у великий шторм)” 1956 року Галина отримує нагороду від Міністерства освіти Венесуели – Національну премію прикладного мистецтва. Крім того, її запрошують до співпраці журнали “El Farol”, “Creole”, “Revista Shell” та “Tópicos Shell”. Вона ілюструє книги, видані Міністерством освіти Венесуели та Національним інститутом культури і мистецтв (INCIBA).
“Автопортрет”, 1950 рік
Мисткиня підтримувала постійний контакт з українськими художниками США та Канади, виставлялася на спільних та персональних виставках в Інституті України. Вона ілюструє журнали, дитячі книг та збірки поезій української діаспори. 1991 року японське видавництво “Kagyusha” опублікувало книгу для японських дітей з венесуельським корінням, проілюстровану українською художницею.
Обкладинки українських книг у діаспорі
Окрім того, Галина працювала ще й з керамікою, яку вивчала іще у Празі – виробляє вдома посуд, тарілки, людські фігури. На гроші, отримані за ікону “Покрова Богородиці” вона купила фортепіано для своїх дітей, втішаючись новим материнським щастям: 1945 року в Німеччині вона народила Богдана, а вже у Венесуелі 1950 року Івана.
“Запорожці”, 1957 рік; “Дерево життя”, 1959 рік
Пара Мазепа-Коваль багато подорожувала, відвідуючи Сполучені Штати, Канаду, Францію, Іспанію, Італію, Австрію, Німеччину, Нідерланди та Бельгію, де вони здобували нові контакти серед українських художників.
“Мадонна”, 1951 рік
1986 року на V Міжнародному конкурсі ілюстрацій для книг в Номі, який відбувався двічі на рік під егідою ЮНЕСКО, робота Галини Мазепи-Коваль “Churun Meru” отримала спеціальну відзнаку журі.
“Божа Матінка”, 1977 рік
Галина Мазепа завжди відчувала себе українкою, до останнього подиху вона працювала заради збагачення рідної культури. Вона малювала чорнилом, гуашшю, олією, темперою, але майже не користувалась аквареллю. Основною темою робіт Галини були сімейні традиції, історії, знайдені в народних піснях, легендах, казках, народному житті, біблійних притчах. Вона завжди зберегала свій унікальний стиль і не боялась експериментувати…
“Мрійниця”, 1961 рік
Художниця залишалась активною до останніх років життя. Її серце перестало битися 1995 року в Каракасі. Галині Мазепі-Коваль було 85 років.
