28 квітня – 100-річчя з дня смерті Івана Франка. Цього дня 1916 року Іван Франко, виснажений хворобами, безгрошів’ям, сімейними і громадськими негараздами, помер у своєму будинку у Львові і похований на Личаківському цвинтарі. Про це пише Голос Свободи.

1. Перший маловідомий факт стосується імені письменника. Насправді вдома і в рідному селі Нагуєвичах Франка звали зовсім не Іваном чи Івасиком, а Мироном. Відоме оповідання «Малий Мирон» є повністю автобіографічним.

До того ж, прізвище Франко звучало з наголосом на першому складі, але через співзвучність його з прізвищем фашистського диктатора Іспанії Баамонде Франко компартійна верхівка розпорядилась перенести наголос у прізвищі Івана Франка на останній склад і тільки таким дозволити вживати його в радянській літературі. З тої самої причини відбулось доволі унікальне перейменування м. Станіславів та кількох сел на комбіновану назву з імені і прізвища героя увічнення: Івано-Франківськ.

2. У журналі учнів першого класу Дрогобицької гімназії 1867 року, де вчився Іван Франко, в графі, де зазначалось, яке класний керівник передбачає майбутнє свого вихованця, вказано, що це май­бутнє ще не визначене. В обох семестрах по­ведінка учня визначена як гідна похвали, тобто писалося «Obyczaje – chwalebne». Пильність визначена словом – витривала. Далі йшли оцін­ки, тобто поступи в науці. Ті поступи в другому семестрі у Івана Франка були відмінні (celujacy) у релігії, латинській, руській, німецькій мові, а також з географії та історії та природничих наук. Поступ у польській мові був визнаний як chwalebne, а каліграфія задовільною.Загальна «кляса», тобто загальний ступінь успі­шності Івана Франка була визначена номером 2 в обох семестрах. Подальші успіхи дозволили Іванові посісти перше місце у списку учнів третього класу та бути звільненим від плати за навчання.

3. Перше кохання Франка – до попівни Ольги Рошкевич. Вона добре володіла німецькою і французькою мовами, захоплювалась збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. На початках юнак навіть не знав, як з Ольгою поводитися. Не вмів сидіти за столом, між першою і другою стравами зривався, не вмів танцювати. До того ж думав, що дівчина, в яку закохався, має говорити якось незвично, а тому перші листи до неї писав німецькою мовою.

Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, втім після арешту Франка його заручини з Ольгою були скасовані. Попри заборону зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років через друзів листувалися, їй він присвятив IX поезію у ”Зів’ялому листі”: ”Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі…” Ольга Рошкевич теж кохала Франка. Її останнім проханням було, щоб листи від поета поклали їй у труну, під голову — як найдорожчий скарб її життя.

4. В їжі Франко був невибагливий: на сніданок — кава з булкою, на обід — квашені овочі та легкий суп з додаванням квасу, кропиви, грибів. Він ніколи не палив, а випити міг хібащо пива чи чарку вина «Золота Ріца».

5. За життя Івана Франка гучно вшановували тільки двічі: у 1898 р. з нагоди відзначення 25-річчя його творчої діяльності, та у 1913 р. – з нагоди її 40-річчя. Перші урочистості відбулись в залі готелю «Жорж» і вони співпали в часі з відзначенням громадськістю 100-річчя поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Для других урочистостей знаменною стала подія, коли вже важко хворого Івана Франка супроводжував і допомагав зійти на сцену Консерваторії сам митрополит Андрей Шептицький.

6. Серед найбільших жертводавців Івана Франка було студентство, академічна молодь, яка постійно організовувала збирання коштів і накопичувала їх у банку «Дністер», щоб потім передати письменникові. За ці кошти було куплено земельну ділянку і будувався на ній дім Франка. Саме академічна молодь піднесла Івану Франку чималий за розмірами лавровий вінок з чистого срібла з дарчим надписом «Великому учителеві українське студентство 1873-1913». У той час як Івана Франка професори не допустили до викладацької діяльності в університеті, цей вінок став для Франка особливо цінною відзнакою.

7. Франко-перекладач зробив дуже потужний внесок: серед його перекладів – твори давньої вавілонської поезії, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької літератур; переклади з німецької («Фауст» Й. В. Гете, 1882), французької, англійської, польської, італійської літератур. Окремо треба відзначити великий цикл перекладів з істориків давнього Риму, над яким поет працював в останній рік свого життя (серпень 1915 – березень 1916 рр.). Франко перекладав також українські народні пісні німецькою мовою, допомагав М. С. Грушевському з німецьким перекладом «Історії України-Руси».

8. Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»

9. Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія: «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…» «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю» — писав Іван Франко. За таких обставин, за неповний рік до смерті Франко творить 232 поетичні переклади і переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.

10. Спочатку поховали Івана Яковича в чужому склепі. Лише через 10 років останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому своїм пам’ятником, на якому Франко-каменяр «лупає сю скалу».

10 фактів про Івана Франка яких ви не знали

27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Львівщині народився Іван Якович Франко – видатний український письменник, поет, драматург, публіцист, видавець, філософ, соціолог, політолог, історик, економіст, громадський і політичний діяч.

1. Відзначався колосальною працездатністю. За 40 років активного творчого життя кожних два дні виходив новий твір письменника (вірш, новела, повість, роман, монографія тощо). Щороку видавав по 5–6 книжок.

2. Став першим професійним українським письменником, який заробляв на життя літературною працею.

3. У гімназійні роки, залишившись без батьків, заробляв на життя репетиторством. Із тих коштів зібрав величезну на той час бібліотеку – понад 500 томів.

4. Уже в гімназії виділявся феноменальною пам’яттю. Володів 14 мовами. Поет, прозаїк, фольклорист, перекладач, публіцист, філософ, економіст, політик, громадський діяч. Сучасники називали його «академією в одній особі».

5. Писав твори не лише українською, а й польською, німецькою, іншими мовами. Перекладав на українську в тому числі з давньої вавилонської, давньоіндійської, давньоарабської, давньогрецької, східних. Перекладав також на німецьку українські народні пісні, допомагав Михайлу Грушевському з німецьким перекладом «Історії України–Руси».

6. Співзасновник першої української політичної партії – Русько-Українська радикальна партія – та перший її голова, автор програми.

7. У 1915 році було розпочато процес висунення Франка на здобуття Нобелівської премії в галузі літератури. Проте до участі в конкурсі не дожив.

8. Одним із перших спрогнозував крах ідеології марксизму, а соціалістичну державу назвав тюрмою: «Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою».

9. Ледь не запізнився на власне весілля з Ольгою Хоружинською. У кабінеті батька нареченої знайшов стару книжку і переписував із неї рідкісного вірша.

10. Помер Іван Франко 28 травня 1916-го на чужих руках – сини були у війську (легіон Українських січових стрільців), дочка в Києві, дружина в лікарні. Через бідність і нестачу грошей ховали в чужій вишиваній сорочці, в «позиченій» ямі на шість домовин. В окремій могилі перепоховали Івана Франка через 10 років.

(За матеріялами УІНП)