Chicago’s Picasso – 162-тонна сталева скульптура, що встановлена на висоті 50 метрів над Daley Plaza, поступово змінює кольори і вже 50 років завойовує популярність.
Окислення покрило її шаром іржі. Зростаюча популярність металевих скульптур зробила це явище менш дивним.
15 серпня 1967 року ця місцина була зовсім іншою. Саме тоді Річард Дж. Дейлі (Richard J. Daley) з гордістю представив витвір, який найвидатніший художник того часу зробив спеціально для Чикаго. Дейлі визнав, що деяким людям може знадобитися трохи часу, перш ніж вони розділять його ентузіазм: «Цього ранку ми відкриваємо цю знамениту роботу з упевненістю, що те, що для нас сьогодні дивне – завтра буде звичайним».
«Скульптура Альфреско» в той час зазвичай означала історичну фігуру, висічену з граніту або мармуру. Здивування скульптурою Пікассо виникло ще задовго до її встановлення. Макет, масштабна модель, що була відправлена в місто приблизно рік тому, змусила чикагців тільки чухати потилицю.
Зрозуміло тільки те, що це мало бути схожим на щось. Але на що?
Відповідаючи на це запитання, потрібно звернутися до уяви палеонтолога, який вивчає дивні копалини: кілька ознак були подвібні до тварин. Інші спантеличували.
Багато людей намагались розшифрувати скульптуру під час зібрання, яке супроводжувало її встановлення перед 25 тисячами чоловік на площі, що тоді називалася Civic Center Plaza.
«Групи дітей прибули на Loop для цієї події, бізнесмени були тут під час обіду, а домогосподарки, які витрачали час на шопінг, заповнили натовп, наряду з офіційними гостями та сановниками», – повідомила Tribune. – «Експерти пояснювали, що велика робота художника була гігантською головою жінки, проте не кожен міг це побачити».
Протягом найближчих днів і десятиліть люди запитували: «Що це?»
«Це чудово!», – розповіла журналістам Tribune перехожа. – «Це ніби корова, яка показує Чикаго свій язик».
Олдермен Джон Хоеллен (John Hoellen), республіканець, хотів, щоб скульптура була депортована. Але колумніст Майк Ройко (Mike Royko) вирішив, що іспанський художник Пабло Пікассо (Pablo Picasso) вмістив в своїй роботі саму суть Чикаго. «Можна подумати, що він їздив на чиказькому метро все життя», – писав Ройко.
Дейлі був розгублений після критики роботи Пікассо. Серед критиків був і полковник Джек Рейллі (Jack Reilly).
«Якщо це птах чи тварина, вони повинні поставити це в зоопарк», – сказав Рейллі журналістам Tribune. – «Якщо це мистецтво, то вони повинні поставити його в Інститут мистецтв».
Дебати про якість і доречність скульптури були розпочаті політичними поглядами самого творця. Один з читачів Tribune засудив це як «так звану статую, подаровану комуністом Пікассо».
Пікассо вступив до Комуністичної партії Франції в 1944 році, а через кілька років створив «Голубку миру» (Dove of Peace) – символ, який використовували антивоєнні активісті, особливо ті, хто вважав США більш відповідальнішими за «холодну війну», ніж Радянський Союз.
У 1967 році США розділились через в’єтнамську війну. Одна частина була глибоко проти; інші ж вважали протестуючих екстремістами, бо вони не підтримували американських солдат, які боролись з комуністичними військами.
Через два дні після відкриття роботи Пікассо, антивоєнному протестуючому «було пред’явлено звинувачення у кримінальному правопорушенні та хуліганстві після того, як він відмовився покинути демонстрацію на площі», – повідомляє Tribune.
Дейлі дивився на площу Civic Center як дивився б принц часів ренесансу. Медічі прикрасив громадську площу Флоренції скульптурою Мікеланджело. Мабуть Дейлі хотів подібним чином зробити великого генія сучасного мистецтва своїм придворним художником.
Архітектори, які передали це повідомлення Пікассо, взяли з собою деякі предмети, на випадок, якщо художник не знав нічого про Чикаго. Вони принесли йому фотографії знаменитостей, пов’язаних з містом, таких як Авраам Лінкольн (Abraham Lincoln) та Карл Сендберг (Carl Sandburg).
«Мій друг!», – викрикнув Пікассо, побачивши фото з Ернестом Хемінгуеєм. – «Я розповів йому все, що знав про кориду. Він також з Чикаго?»
Можливо, Пікассо згадав, що Художній інститут Чикаго (Art Institute of Chicago) став першим американським музеєм, який показував його роботу. Незалежно від причини, він не тільки взяв на себе завдання, але і відмовився прийняти чек на 100 тисяч доларів за роботу, заявивши, що це його подарунок місту Чикаго. Деякі благодійні фонди Чикаго поділили вартість будівництва статуї, 300 тисяч доларів США (у 2017 році – більше 2 мільйонів доларів США), деталі для якої створили в компанії American Bridge Division of U.S. Steel в Гарі. Але Пікассо відмовився підписати документ про авторське право.
Незважаючи на змішані відгуки, зі статуєю Пікассо зростали діти Чикаго. Діти дуже люблять тут підніматись і спускатись вниз. Аббі Хоффман (Abbie Hoffman) та Джеррі Рубін (Jerry Rubin) використовували його як фон для оголошення свині кандидатом на посаду президента в 1968 році, а площа стала чиказьким аналогом стародавнього Римського форуму.
Коли у 1973 році Пікассо помер, Дуг Вайскап (Doug Wisecup) віддав часть Пікассо перед скульптурою. «Дуже погано, що ми не маємо аналогічної роботи в Des Moines», – пояснив він журналістам Tribune.
Це надихнуло інших авторів (на кшталт Жана Дебуффета (Jean Debuffet), Жоана Міро (Joan Miro) та Марка Шагала (Marc Chagall)) на створення скульптур та розміщення їх на Loop. На 25-річчя статуї, Еммет МакШейн (Emmet McShane), міський пожежник, вшанував пам’ять Пікассо. «Це те, як ми уявляємо собі наше місто», – сказав він. – «Тут вмістився чиказький метрополітен, сам Пікассо та міський голова».
Він мав на увазі другого міського голову, Дейлі. Без сумніву, скульптуру подібним чином вшанують, коли міський голова Рам Емануель (Rahm Emanuel) організує 50-річчя статуї.
Це не означає, що чикагці нарешті зійшлись на думці щодо того, що ж означає Chicago’s Picasso. Але вони зрозуміли мудрість поради першого мера Дейлі: «Ви повинні використовувати свою уяву, споглядаючи сучасне мистецтво».
