8 тисяч кілометрів і майже 100 років розлуки

Старші Губарі
Старші Губарі

Еміграція. Втрата контакту для листування а згодом і будь-якого зв’язку з родиною в Україні. Така доля спіткала багатьох українців, які у ХІХ столітті переїхали за океан. 8000 кілометрів і майже 100 років розділили українсько-канадську родину Губарів. Однак, на відміну від сумних історій багатьох інший сімей, Губарям із різних континентів таки вдалося розпочати новий спільний розділ свого життя.

Кен Губар народився і живе в канадському містечку Хай-Прері, що на півночі провінції Альберта. Саме сюди у 1928 році переїхав його дідусь із села Більшівці, що поблизу Івано-Франківська. Як виявилося, саме у цьому прикарпатському селищі досі проживає більша частина родини Губарів. Про це Кен і його канадська сім’я дізналися не так давно.

У жилах Кена тече чисто українська кров. Однак, народившись у Канаді, він зрештою втратив і українську мову, і тісний зв’язок з Україною. Контакт із родичами на батьківщині Губарі з Канади втратили ще у 1970 році, яким датується їхній останній лист із України. Кен завжди знав про своє українське коріння, проте нічого не тямив про долю своїх тамтешніх родичів. Однак, у 2013 році разом із дружиною він вирішив їх відшукати. В інтернеті вони натрапили на Українське бюро генеалогічних досліджень, до якого звернулися за послугою допомогти віднайти родичів, надавши всю інформацію, яку тільки мали. А її було насправді небагато. Однак її вистачило для експертів бюро з Луцька, які невдовзі відшукали українську родину Кена. Родовідне дерево, генеалогічні схеми, дослідження прізвища та інші підготовлені матеріали незабаром відправили до Канади. Отриманими результатами Кен був приємно вражений. “Робота по пошуку родичів була більш ніж просто варта витрачених коштів та часу”, – вдячно відзначає він.

Кен разом із другом та родичами в Україні
Кен разом із другом та родичами в Україні

Про приїзд до України

У свої 56 років Кен Губар твердо вирішив, що хоче відвідати своїх родичів в Україні. Наприкінці осені 2017-го йому вдалося втілити цю ідею в життя. До України Кен приїхав разом зі своїм другом і сусідом Девідом Заболотнюком, який також має українське коріння.

Спочатку гості з Канади завітали до Німеччини, аби відвідати місцеву щорічну Міжнародну виставку агротехніки, адже обоє активно займаються фермерством. А далі, сівши на літак у Берліні, прилетіли до Львова. У аеропорту їх уже зустрічали Губарі. Далі вони разом поїхали до Івано-Франківська, а звідти – до Більшівців. Під час нашої розмови Кен біля себе постійно тримав родовідне дерево своєї родини, яке професійно підготували спеціалісти з Луцька. Аби не переплутати і назвати імена всіх своїх численних українських родичів, він звіряється з цими записами.

Що вразило в перші дні найбільше? На це питання Кен відповідає щиро і не задумуючись: “Рясно накриті столи, на яких навіть не було місця, щоб поставити ще одну тарілку. Нас частували буквально без упину. Наступного дня на сніданок також. І під час візитів у решти наших родичів теж. Усі буквально сяяли від щастя, постійно усміхалися. І це було насправді так щиро…”

Про мову

“Єдиною незручністю був мовний бар’єр. Перекладач із нами був не завжди. Ми використовували всі можливі методи: і “гугл-транслейт”, і жестикулювання. Без сумніву, ми всі знайшли спільну мову, проте не завжди могли сповна це передати словами”, – зізнається Кен. Української мови він не знає, за винятком елементарних фраз і слів. Його батьки знали рідну мову досконало. На початках навчили української і своїх дітей, але згодом вирішили цього не робити. Старша сестра Кена почала змішувати дві мови, використовуючи і українські, і англійські слова. Тоді батьки вирішили, що їм, передовсім, треба досконало знати англійську.

“Я можу розпізнати на слух українську мову, – каже Кен. – Зараз у нас на фермі працює Катя – дівчина з Житомира. Ось вона нам часто і допомагає з перекладом. Цікаво, що в Каті українська мова звучить інакше, ніж у наших родичів на Івано-Франківщині. Напевно, мова дещо різниться у звучанні в українців із західного та центрального регіонів”.

Про враження від тижня в Україні

Сільським господарством Кен займається практично протягом усього свого життя. Розповідаючи про враження від України, він спочатку це робить під кутом зору досвідченого канадського фермера: “Звичайно, в інфраструктурному плані Україна не така розвинена і модернізована, як Канада. Однак тут на полях можна побачити як запряжених коней, так і найсучасніші моделі комбайнів. Це поєднання старого і нового. Тут справді можна побачити все.

Дивує, що чимало полів не оброблені. Хоча Україна – надзвичайно багата країна, яка має величезний потенціал. Мені здається, що українці використовують лише 5% свого справжнього потенціалу. Якщо країна запрацює належним чином в галузі сільського господарства, переконаний, що це посприяє стрімкому розвитку України”.

Описуючи решта вражень від тижня перебування в Україні, Кен робить це досить фрагментарно: “Так, я чимало почув нарікань на корупцію. Про неї тут всі постійно говорять. У селищі також скаржилися, що держава не підтримує фермерів і розвиток агрокультури”.

“Також мене вразили деякі контрасти, – продовжує Кен. – Наприклад, у селі біля старої поваленої може відразу бути великий дорогий будинок. Чесно кажучи, у нас аж такі будинки не будують. Це не прийнято. Те саме з машинами. Старі автомобілі дисонують із новими та дорогими. Очевидно, що в Україні досить велика прірва між бідними та багатими людьми.

Кен наголошує, що загалом в Україні він почував себе цілком комфортно та в безпеці. А найтепліше відгукується про українців: “Усі ті, з ким мені доводилося тут спілкуватися, були надзвичайно дружелюбними. Вони завжди відкликаються і раді допомогти. Було помітно, що це все не шоу, а дійсно щире бажання”.

Сім'я Кена в Канаді
Сім’я Кена в Канаді

“Хочу повернутися до України знову, приїхати наступного

Про плани на майбутнє разу вже з дружиною і дітьми”, – зізнається Кен, чия історія, без сумніву, є повчальною для всіх, хто в силу обставин втратив своє коріння. Канадські Губарі довели, що цілком можливо знайти своїх родичів навіть за 8000 кілометрів після майже 100 років розлуки. Головне – просто щиро цього захотіти.

February 2018