NOVEMBER 2017

1 streetview

Одного сонячного недільного ранку я стояла на розі вулиць Чикаго і Оклей (Oakley Blvd.). В церкві святих Володимира і Ольги якраз закінчилась Служба Божа, і море святково вбраних людей невеликими потічками прямували у своїх справах: хто до кредитівки “Самопоміч”, хто до українського магазину “Ann’s Bakery”, а хтось до української компанії “Міст-Карпати”, щоб відправити пакунок чи гроші родині в Україну.

Я із сумом спостерігала, як вітер жбурляв мені під ноги купи сміття: якісь подерті газети, шматки одноразового посуду, обгортки від цукерок, порожні пластикові пляшки від води та алюмінієві банки від соди… Дві молоді розпатлані афроамериканки про щось голосно сперечалися на автобусній зупинці неподалік, а повз мене раз по раз проходили обдерті жебраки, випрошуючи гроші.

Картина була непривабливою і, правду кажучи, депресивною – я вважала Українську Околицю нашим неповторним острівцем України. Я любила приїжджати сюди в неділю до церкви і заходити у справах до українських бізнесів. Мені захотілося взяти до рук велику мітлу і просто позмітати з цієї вулиці весь непотріб…

Саме в ту мить до мене наблизився невисокий чоловік похилого віку у вишиванці і привітався: “Слава Йсу Христу!”  Я посміхнулася. Так віталися зі мною незнайомі люди в бабусиному селі на Тернопільщині.

– Слава навіки Богу Святому, – чемно відповіла я.

– А ви звідкіля будете? – зацікавився дідусь.

– З Івано-Франківська.

– Ага, отже зі Станиславова. Там мій вуйко Василь навчався колись в Станиславській гімназії. А я сам з-під Львова, з Моршина.

Ми розговорилися. Насправді балакав дідусь, а я тільки слухала, кивала головою і зрідка вставляла якесь слівце. Багато цікавого він розповів про себе, встигнувши за якихось 10 хвилин намалювати, як на картині, майже все своє життя.

На закінчення, він доторкнувся до мене своєю зморщеною, спрацьованою долонею і промовив:

– Не даремно вітер з України заніс тебе сюди, дитино. Заробляй гроші, але найважливіше – вчи мову, спостерігай і тримайся своїх. Без громади людина ніщо. Ви продовжуватимете те, що ми не закінчили.

І пішов своєю дорогою.

        1 37188_900

З того часу минуло майже 15 років. Українська Околиця Чикаго стала чистою, квітучою і сучасною. Багато старих односімейних будинків було викуплено українськими будівельними компаніями і на їх місці, як гриби після дощу, почали виростати красиві двох- і трьохповерхові модерні кондомініуми. На початку 2016 року онлайн-брокер нерухомості, компанія Редфін (Redfin) опублікувала доповідь про “Найкращі райони 2016 року” (“Hottest Neighborhoods of 2016” report), в якій було описано житлові квартали 32-х міст по всій країні. Тоді “Українське Село” (Ukrainian Village) Міста Вітрів отримало почесне перше місце серед усіх районів країни.

Новоприбулі “оживили” українські церкви, більшість з яких стояли перед загрозою закриття; збільшилась кількість суботніх шкіл українознавства – вони наповнились великою кількістю дітей; пожвавилась діяльність молодіжних та громадських організацій. Старші емігранти все більше довіряли “четвертій хвилі”, яку раніше не сприймали, як виховану радянською системою, – вони охочіше залучали новоприбулих до участі у заходах діаспори.

“Що для тебе Україна – територія чи Батьківщина?” запитував у своєму інтерв’ю нашому часопису співак Іван Леньо, лідер гурту ” KOZAK SYSTEM. А я запитаю інакше: чим для нас, емігрантів, є наша діаспора?

Українська діаспора США – це не тільки друга й третя хвиля емігрантів, які через багато десятиріч зуміли зберегти для себе Україну за океаном. Це й сучасна генерація українців з України, понад 60 відсотків яких змогли реалізувати себе за фахом.

Українська діаспора США – це не тільки відомі молодіжні, освітні та культурні організації старших емігрантів, але й нові згуртування та мистецькі проекти, тісний зв’язок з Україною.

Українська діаспора США – це благодійні фонди, грандіозна фінансова допомога Україні, допомога воїнам АТО, пораненим та сім’ям загиблих, сиротам.

УКРАЇНСЬКА ДІАСПОРА – ЦЕ ОДИН ВЕЛИКИЙ ОРГАНІЗМ, ЯКИЙ ВІДЧУВАЄ ПОСТІЙНИЙ ДУХОВНИЙ ЗВ’ЯЗОК ЗІ СВОЄЮ БАТЬКІВЩИНОЮ.

page_33

17 листопада в Чикаго відбудеться, без перебільшення, подія року: Ukrainian People Fashion Show-2017. Українська мода довела свою унікальність і рухається вперед настільки стрімко, наскільки дозволяють об’єктивні умови. Наше завдання – ознайомити українську діаспору США та американську громаду з тенденціями модного одягу українських дизайнерів, а також вчергове довести, що глибина творчої дизайнерської думки та повна відповідність сучасним технологіям дають можливість створювати високоякісний продукт світового рівня з лейблом Зроблено в Україні“.

На осінній показ Ukrainian People Fashion Show-2017 ми запросили відомі в Україні бренди: Оксана Полонець, Lelitka, а також нові імена в індустрії моди – дизайнерів, які, проте, вже встигли заявити про себе цікавими колекціями з етнічними мотивами: Zelenco, Great Couture, Itsy – dresses by Ivanna Tsypliuk.

Переосмислення нашої культурної спадщини, переказ її сучасною мовою, інтеграція в актуальну моду – це набагато складніше, ніж робити вишиванки або нашивати на сучасний одяг стрічки з національним орнаментом.

Це перетворення українських національних традицій одягу у високе мистецтво.

Бути діаспорянином ще й означає – підтримувати, допомагати один одному. Тому, любі друзі, ми сподіваємось на вашу підтримку і чекаємо вас 17 листопада о 6 годині вечора в Українському Культурному Осередку за адресою: 2247 W Chicago Ave, Chicago, IL 60622.

Разом – ми сила.

Квитки на сайті: http://ukrainianpeople.us/ufs-info/.

Editor's Note