Берегиня української вишивки жила у Космачі

У Михайла Вінтоняка на присілку Медвежому у Космачі народилось ще одне малятко. Вона була п’ятою дитиною в сім’ї із дванадцяти дітей. Українськими землями знищував усе живе голодомор. 1933 рік косив українські села нещадно. А тут, на Гуцульщині, нуртувало українське життя. Хоч жили гуцули не в злиднях, але тяжко працювали і заробляли собі на прожиття. Отож, і дитинка, яка народилася в Медвежому, мала шанси на виживання.

Дівчинку охрестили і назвали Гафійкою. Рятувало сім’ю те, що мати її, Ганна, була знаною в селі кравчинею, і кожен гуцул користувався її послугами. Одним шила портки та гачі, іншим – сорочки, і мала хоч якийсь зарібок. До кравецтва привчала змалечку дітей, і найкраще це навчилася робити дочка Гафійка та синочки Іван і Дмитро. Опріч того, матуся навчила дочку ще й гарно вишивати.

У селі жити тоді було неспокійно: на долю її випало воєнне лихоліття. Тут творилося справжнє пекло. У село ввійшли мадярські війська, які воювали на боці Німеччини. А небавом з’явилися і німці. Хоча до того в Космачі вже встигли побувати “перші совіти”, які накоїли немало лиха: ґвалтували жінок, відбирали майно в гуцулів. Українська Повстанська Армія рятувала усіх від завойовників. На початку 1945 року тут відбулася  найбільша битва армії УПА з каральною дивізією чекістів генерала Ніколая Дергачова, яку під Космачем розбили вщент українські повстанці. Вони не раз приходили до Гафійчиної мами, тож вона перекваліфікувалася шити замість гуцульської одежі уніформу для повстанців.

Батько Гафійки був також майстром на всі руки. Він крутив петельки, шив упряж для коней та волів, мурував печі до курних гуцульських хат із глини, а вже згодом – із цегли та кераміки. А дочка виростала як квіточка, по війні вже до неї й парубки почали залицятися. І в 1952 році на Медвежому відбулося ще одне гуцульське весілля: Гафійка Вінтоняк вінчалася з космацьким леґінем Кирилом Чорняком, котрий повернувся з війни. Грали веселої неперевершені космацькі музики, співала бервінкової космацька челядь, мчали на залубицях до церкви князь і княгиня, дружби і дружки, бояри і свахи, дзвонили дзвіночки на конях. То було 12 лютого, і цей день ще й досі з приємністю згадує героїня моєї оповіді.

Але почалися нові клопоти, треба було зводити своє кубелечко – будувати хатину, обживатися, садити сад. Гафія Чорняк набула чималого досвіду в кравецтві і вже почала працювати самостійно, приймала замовлення, намагалася догодити прискіпливим старшим гуцулкам і невдовзі зажила слави талановитої кравчині. І ця слава за нею збереглася й понині.

Однак… Очікувала молода ґаздиня народження дитинки. І народилася донечка як писаночка. А слідом за нею до Гафії прийшла тяжка недуга – туберкульоз хребта. Молоду породіллю окутали гіпсом і в такому панцирі вона перебувала цілий рік. Лежала в лікарні, свою печаль переливала у вишивання і цим самим заробляла якусь копійчину. Дитину тим часом забрала бабуся Анна в Медвежий і виховувала. Згодом цю опінію почав здійснювати чоловік Гафії Кирило.

Врешті-решт здоров’я поправилось, Гафія віддалася повністю вихованню дочки, яку назвали Марічкою. До неї, як до славної в Космачі кравчині, квапилися гуцули, несли зшивати традиційні космацькі сорочки, узори на яких вигравали веселковими барвами, один був кращим за іншого. Гафія подовгу милувалася тими орнаментами, розпитувала жінок про їхні назви і старалася собі відшити кавальчик кожного узору, аби мала їх у себе усі. Деякі узори й сама вишивала – то на сорочках, то на рушниках, а деякі просто збирала докупи. Життя йшло своїм руслом і, ніби вже й почали забуватися біди. Дочка Марічка виросла красунею, вийшла заміж за Петра Клапцуняка, Гафія передала їй усі секрети своєї майстерності.

У Космачі кажуть, що одна біда іде і за собою сім веде. Це прислів’я має безпосереднє відношення до Гафії Чорняк. Бо у її дочки Марічки народився первісток. Народився… із синдромом Дауна. Поки молода мати отямилась, Гафія, яка пережила велике горе колись сама, взялася за догляд за онуком, якого охрестили Андрієм. Тоді Гафія Чорняк почала виготовляти ляльки, якими потішала немічного онука. Ляльки одягала в космацькі строї, були там і князь з княгинею, і дружби з дружками…

Минали роки, була надія, що в Марічки ще будуть діти, а тим часом і мама, і бабуся все своє тепло і любов віддавали Андрійкові. І Господь почув їх – у Марійки та Петра народилася доня. Охрестили Марічкою. В хаті запанував дитячий щебет і радість. Гафія продовжувала свою кравецьку справу, а вечорами перечитувала твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, вдумувалась у кожний рядок.

Може і я була б панею, – посміхається Гафія Чорняк. – Але на моє дитинство випала війна і тоді було не до навчання, хоча в школі учителька завжди ставила мене за приклад. Тим паче, що зростала я в багатодітній сім’ї, і треба було заробляти гроші на прожиток, а не вчитися…

***

У Гафії виник цікавий задум: із зібраних у Космачі узорів – вишити спеціальний альбом-книгу тими узорами і підписати кожний узір, як він називається. Почала мудрувати, як би мали виглядати сторінки книги, надумала, що, аби зробити один аркуш альбома, то треба зробити дві сторінки з вишивкою, а між ними вставити тоненьку фанеру, аби аркуші книги не перегиналися і не ламалися. На одну таку сторінку припасовувала по 14 узорів, а під кожним узором повишивала його назви, як, наприклад, сливове, кучірєве, лекичий, кнігиньковий, дубовий лист, лумеровий, пушкатий, олені, качурові і т.п. Сама попридумувала, як ті букви вишивати, обкладинку альбому обрамила укосмацькі узори, свою знимку, написала голкою різні поетичні рядки і додала:

Колись жила тут гуцулка, що свій край любила

           І з любов’ю до гуцулів уна ці узори шила.

           Колись будуть ці взори люди розглядати

           І Гафію Чорнячку будуть споминати…

Цю книгу вона вишила ще в минулому столітті, і така книга й понині немає аналогів у світі.

Вгледів цей альбом у Гафії Чорняк власник приватного музею Олекси Довбуша у Космачі Михайло Дідишин і запропонував, аби Гафія дала це надбання з вишивками йому до музею, бо там будуть бачити цю книгу люди. Гафія люб’язно погодилась.Отак альбом опинився в музеї. Вже й онучка заміж вийшла за парубка з Бойківщини Андрія Сунака. Вже й синочок у них Роман народився, а для Гафії – правнук. Вже й дочка подалася на заробітки у чужі краї, поміж чужі люди. Зажурилась Гафія, свою тугу знову почала виливати в узори, бо надії на повернення з музею своєї книжки уже не мала. Вирішила зібрати ще більше узорів, вишити ще кращу книжку.

А Космач готувався до другого міжнародного фестивалю “Великдень у Космачі”. Загостив до Космача і президент України Віктор Ющенко з сім’єю, познайомився з Гафією Чорняк, залюбки оглядали її вишивки, її ляльки, її вишивану книгу. Милувалися, дивувалися, мовби у казку потрапили.

– Ця жінка вартує найвищої подяки за свою працю, найвищої нагороди, – сказав президент Віктор Ющенко. – В Україні я подібної книжки-альбому не бачив. Та й сама вишивальниця Гафія Чорняк – БЕРЕГИНЯ УКРАЇНСЬКОГО РОДУ…

А час минав. Космач готувався відзначати свій ювілей. Сесія Космацької сільської ради вирішила представити з цієї нагоди Гафію Чорняк та ще декількох видатних народних умільців до почесного звання “Заслужений майстер народної творчості України”. Підготували документи. Подали у район. До влади прийшла Партія регіонів. Івано-Франківську область очолив Василь Чуднов, якого Гафія Чорняк тримала до хресту (себто була його хресною мамою). Він подивився список представлених до нагород і під прізвищем Гафії Чорняк викреслив звання “Заслужений майстер народної творчості України” і своєю рукою написав “За заслуги перед Прикарпаттям”. Отак Гафія Чорняк за свою багатолітню працю і отримала звання “За заслуги перед Прикарпаттям”, замість звання “Заслужений майстер народної творчості України”.

Та вона має більше звання, бо її визнав народ. До Гафії Чорняк нині їдуть люди з усього світу, аби помилуватися її творчістю. У 2010 році мисткиня завершила вишивати уже другий альбом із зібраними нею космацькими узорами. На обкладинці ззаду вишила такі віршовані рядки:

                              Ой, хрестики дрібнесенькі, я вас вишиваю,

                               Свою любов, своє серце у вас укладаю.

                                Ой, хрестики дрібнесенькі, дрібненькі, дрібненькі

                               Ой, я вас залишаю для Вкраїни-неньки.

                               Ой, узори ви, узори, яскраві кольори.

                                Такі милі і любимі на всі наші гори.

                                Все життя я вишивала, збирала до купки.

                                Тепер хочу залишити на пам’ять для внуків.

                                 Щоби мене пам’ятали, Чорнячку Гафійку,

А на спомин тай про себе я залишу книжку…

 

Ця книжка сьогодні дивує світ. Її оглядають туристи і мистецтвознавці, письменники і художники із Києва і Дніпра, з Нью-Йорка і Варшави, із Торонто і Лондона, із Парижа і Токіо… А окрім книги-альбома Чорнячка ще вишила чудові рушники із портретами Тараса Шевченка і Лесі Українки, з їхніми поетичними рядками. І багато космацьких узорів вишила на подушках, рушниках, сорочках. Справжнім шедевром її творчості можна вважати фелон для священика Василя Гунчака, складений із космацьких узорів, де домінуючим є ключковий узір.

Узори Космача ще на початку минулого століття видрукував у Львові книговидавець Іван Тиктор. Понад тридцять орнаментів зібрав у Космачі в минулому столітті відомий художник Григорій Смольський, які відшила на шматках полотна космацька вишивальниця Ксенія Дедерчук. Зібрані Смольським узори зараз є власністю Львівського національного музею імені А. Шептицького. Вони видані окремою книжкою на кошти родини Смольських під назвою “Космацькі вуставки”. Наприкінці минулого століття космацькими узорами зацікавилася відома дослідниця української вишивки Ірина Свйонтек. Вона багато разів відвідувала Гафію Чорняк, радилася з нею, дискутувала і видала два томи альбомів про космацьку вишивку, в які вмістила деякі узори, зібрані Гафією Чорняк та розповідь про неї і світлини вишивальниці. Усі узори не брала, бо вважала, що настане той час, коли  Україна за державні кошти видасть альбом вишивок, зібраних Гафією Чорняк із гуцульського села Космач.

У молоді роки Гафія Чорняк ходила в Космачі збирати кнігинів у весільні вінки, вона добре знає весь космацький весільний обряд і усі бервінкові пісні. Окрім того, багато років випікала колачі, струцні, весільні баранчики, вбирала їх дивоквітами, які сама виготовляла з гиблівок. А ще – вона добра господиня, смачно готує. Турбується все життя про родину. Пригадую, я не раз прийду до неї, а в неї повна хата жінок, які принесли аби кравчиня пошила їм космацькі сорочки. А поміж тими жінками на столі – повна миска вареників. Гафія Чорняк повсюдно випромінює добро і тепло. Люди у селі її називають Гафійкою, незважаючи на її поважний вік.

Гафія Чорняк найбільше прагнула, аби побачила її другий альбом зібраних у Космачі узорів її дочка Марія. І дочка минулої весни повернулась із заробітків з Італії в Україну. Повернулась змарнілою, виснаженою, зболеною. Оглядала книжку-альбом, милувалася, тішилася мамою та її талантом, плакала. А небавом покинула матусю, своїх діток і внука, і відійшла від нас. Згорьована ж Гафія Чорняк продовжувала й далі творити красу і дарувати її людям.

11 листопада 2020 року і Гафія Чорняк покинула цей світ, залишивши нащадкам велику спадщину, яку створила для майбутніх поколінь українців.

__________________________________

ДМИТРО ПОЖОДЖУК, український майстер художньої вишивки та писанкарства, письменник, журналіст, громадсько-політичний діяч, етнограф, фольклорист, етнолог; заслужений майстер народної творчості УРСР, лауреат Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка.

April 2021