Котилася писаночка з гори на долину,
Прикотилась простісінько до нас у гостину.
А за нею йде Великдень, несе білу паску,
Дзвонить в дзвони, розсипає радощі і ласку.
Я впевнена, що без мами Великдень не був би таким урочистим і добрим святом. Хіба можна стерти з пам’яті ті гармидери з генеральними прибираннями, відсуванням меблів, тріпанням килимів, миттям вікон (ще із середини порозкручуй!) і прасуванням шторів-тюлів? Хіба можна забути ті забиті шинками-ковбасами-холодцями-яйцями-салатами-цвіклями-голубцями холодильники (що не влізалося – виносили на балкон)? А передсвяткову випічку перекладанців, пляцків, сирників, медівників, горішків, рогаликів, завиванців, закінчуючи в суботу перемащенням андрутів (вафель) звареним згущеним молоком?
Великий Четвер… Чистий Четвер… Перший день “Великого тридення”.
У Чистий четвер мама бралася до випікання пасок. Це було справжнє дійство, бо перед тим треба було вимити-вичистити усю кухню, повісити чистенькі рушнички, одягнутися в “свіжу” сукенку і пов’язати голову хусткою. Вона молилася перед запаленою свічкою і просила у Бога допомоги.
Випікання пасок було магічним ритуалом – збоку для мене виглядало приблизно як у індіанців американських прерій Фенімора Купера (улюбленого в дитинстві) заклинання на успішне полювання. Мама ходила біля них, як біля маленьких дітей. Спочатку до опари додавала просіяне борошно і замішувала тісто. Його ставила в тепле місце, накривала рушником і залишала “підростати”. Коли тісто починало підніматись і “вилазити”, мама вибирала частину на стільницю, додавала м’якенькі розпарені родзинки, терла цедру лимона і додавала дрібно порізані зацукрені шматочки з шкірок апельсинів. До паски мама купувала тільки домашні яйця і розтирала цілу купу жовтків – “щоб тісто було рум’яним”.
Тісто розкладала у великі й маленькі круглі форми і ставила “доростати”. Перед випіканням на пасках мама укладала хрест (символ терпіння Хреста), по боках – пташки-зозульки (символ довголіття), квіти або колоски (символ урожаю) і змащувала верх збитим жовтком.
Під час цієї надзвичайно-важливої церемонії не можна було бігати і галасувати, не можна було гримати дверима і суворо заборонялося відкривати духовку, “щоб паска не сіла”. Саджаючи паску, мама примовляла: “Свята пасочко, будь велична і красна, як сонце. Хай усі в родині будуть здорові. Щоб діти так швидко й красно росли, як ростеш ти. Світи нам, паско, як світить сонце ясне, щоб хліб на ниві був такий багатий, величний, як ти велична”.
До слова, мамині паски завжди “вдавалися”, були високими, пишними і дуже смачними. Найкраща і найвища відкладалася до освячення, а ми вибирали собі маленькі до своїх кошичків.
Мама казала, що Великодня п’ятниця – найсумніший день у році, оскільки саме цього дня Ісус Христос був розп’ятий і прийняв мученицьку смерть в ім’я порятунку всього людського роду. У Страсну п’ятницю в церкві не буває Літургії. Під час вечірні, яка починалася близько третьої години дня – в час смерті Христа, – з вівтаря виносили плащаницю із зображенням знятого з хреста Ісуса, якою покривали стіл, що стояв посеред храму. Ми разом з мамою навколішки посувалися від порогу церкви до Плащаниці, в яку було загорнуте тіло Спасителя.
У цей день не можна було робити нічого: не те, що варити, прати, поратись на городі, чи прибирати, а, навіть, купатися. Мама також попереджала, що у Страсну п’ятницю не можна сміятися і радіти: “Той, хто засміється цього дня, плакатиме весь рік”.
***
“Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого празника – Воскресіння Христового в щасті і здоров’ї!”
Великодня Служба Божа тривала всю ніч. Її найурочистіший момент наставав опівночі, коли священник сповіщав, що “Христос Воскрес”, а всі присутні з трепетом відповідали: “Воістину Воскрес!”
На Великдень у домі пахло паскою, яйцями, хріном, ковбасами-шинками і солодким печивом. Було радісно, чисто й урочисто (“ніби святі хату перелетіли”, – казала мама). Великодній сніданок починали з молитви. Насамперед ми мусили розговітися свяченим яйцем. Посеред столу мама ставила макітру зі свяченими великодніми стравами – порізаними яйцями, сиром, ковбасою, шинкою, хріном, а навколо – всі мислимі і немислимі для решту світу страви: салати, холодці, голубці, цвіклі (бурачки з хріном), вуджені ребра і т.п. Пам’ятаю, як ми з сестрою змагалися, чия крашанка найміцніша.
Три дні радісно лунало вітання: “Христос воскрес!” У відповідь звучало: “Воістину воскрес!”
Моя баба Юстина була твердо переконана – добро ЗАВЖДИ перемагає зло. Вона вірила, що сила любові долає ненависть, зло, заздрість, жадібність, байдужість і темряву. Великдень, пояснювала нам баба, про те, що на третій день після поховання Христа сталося диво – Ісус Воскрес, довівши всім людям, що душа є безсмертною.
Я зрозуміла слова баби Юстини, коли збагнула: історія Воскресіння Христового – це про те, щоб прислухатися до своєї безсмертної душі. Про радість, яка долає розпач і сум. Про здатність світла перемагати темряву. Про ДОБРО, ЛЮБОВ І МИЛОСЕРДЯ, які, я впевнена, і врятують наш світ.
І про Бога у душі кожного.
***
Сьогодні я часто задумуюсь: що з нами б сталося, якби не наші бабусі і наші мами? Як вони зуміли серед тої совіцької павутини зберегти найдорожче – нашу віру, наші традиції і наш Великдень?
Світлі спогади дитинства про Воскресіння Христове, наші писанки, кошики, рушнички, паски і пам’ять про нашу родину зігріватимуть нас довіку.
Христос Воскрес!
Воістину Воскрес!
Благослови Всевишній на добро,
На мир і довголіття Україну,
Щоб хліба й мудрості удосталь нам було,
І сил відвоювати Батьківщину.
Благослови нас Боже на любов,
У кожнім ранку, з кожною зорею,
Щоб ми не зрадили, закладених основ,
Дарованих нам рідною землею.
Щоб з кожним променем світанок проростав
У кожну душу паростком живильним,
Щоб нас Господь ніде не полишав,
Народ, благословенний бути вільним.
(Ольга Дунас)
