Воскресіння Христове

– Бабо, коли будемо паски пекти? – Кинулася я до баби Юстини, яка щойно прийшла з церкви, жвава й усміхнена. У відкриті двері разом з бабою прослизнули теплі сонячні промені.

Баба неспішно підійшла до креденця, поставити на таріль запалену свічку і аж тоді неквапливо мовила:

– Як помолишся і з прибиранням упораємось.

Сьогодні Великий Четвер, перший день “Великого тридення”. І хоча Чистий Четвер більше нагадував мені “армагедони” з генеральними прибираннями – миттям вікон, пранням фіранок та прасуванням рушників з бабиних ікон, я любила ці передвеликодні клопоти.

Бабина хата-мазанка під солом’яною стріхою була простою й “живою”. Вона пахла глиняною долівкою, м’ятою, любистком і чебрецем, печеним хлібом, сіном у старому бамбетлі та узваром з  сушениць. Під стелею на сволоці сушилося зілля. Трави баба збирала на Трійцю, бо вірила, що тоді вони мають цілющу силу. Перед Великодніми святами вона мастила підлогу якимось своїм “спеціальним” розчином і устеляла пахучими травами. Хату знадвору баба теж білила, тому вона на свята вона завжди виглядала чепурною – “щоб душа в чистоті спочивала”.

Баба Юстина була мудра якоюсь високою мудрістю. Вона не згадувала неприємне минуле, не “мартвилася” про майбутнє, а жила спокійно, впевнено, з добром до людей, до тварин і до рослин. Баба розпочинала кожний день із молитви і подяки, і тим же його закінчувала. Перед сном вона довірливо вручала Господу свою душу до нового дня. Перед Великодніми святами у бабиній хаті витав неймовірно смачний дух солодкого тіста – перекладанців, медівників, рогаликів і сухарів (солодкого печива, притрушеного цукром). Часто з білків баба пекла для нас “ніци” (маленькі, як горішки, коржики-безе). Ніци жувати не треба – їх треба класти до рота, заплющувати очі і просто насолоджуватись солодкою масою білої сонячної краплинки.

А головне – у Чистий Четвер баба завжди пекла Великодні паски.

Випікання пасок було надзвичайно важливою справою, бо перед тим треба було вимити-вичистити усю кухенку, повісити чистенькі рушнички, одягнутися в білу сорочку і пов’язати голову хусткою. Вона молилася перед запаленою свічкою і просила у Бога допомоги. Баба не довіряла цю справу нікому і ми могли тільки тихо спостерігати за нею.

Спочатку до опари додавалося просіяне борошно і замішувалось тісто. Його ставилося в тепле місце, накривалося рушником і залишалося “підростати”. Коли тісто починало підніматись і “вилазити”, баба вибирала частину на стільницю й додавала м’якенькі розпарені родзинки. До паски баба розтирала цілу купу жовтків – “щоб тісто було рум’яним”.

Тісто розкладалося у великі й маленькі круглі форми і ставилося “доростати”. Перед випіканням баба на пасках укладала хрест (символ терпіння Хреста), з бокiв – пташок-зозульок (символ довголіття), квіти або колоски (символ урожаю) і змащувала верх збитим жовтком.

Під час цього магічного “ритуалу” не можна було бігати й галасувати, не можна було гримати дверима, і баба навіть не сідала – “щоб паска не сіла”. Саджаючи паску в піч, вона примовляла: “Свята пасочко, будь велична і красна, як сонце. Хай усі в родині будуть здорові. Щоб діти так швидко й красно росли, як ростеш  ти. Світи нам, паско, як світить сонце ясне, щоб хліб на ниві був такий багатий, величний, як ти велична”.

До слова, бабині паски завжди вдавалися, були високими, пишними і дуже смачними. Найкраща і найвища відкладалася до освячення, а ми вибирали собі маленькі (вони усі були з різними “прикрасами”).

Баба Юстина казала, що Великодня п’ятниця – найсумніший день у році, оскільки саме цього дня Ісус Христос був розп’ятий і прийняв мученицьку смерть в ім’я порятунку всього людського роду. У Страсну п’ятницю в церкві не буває літургії. Під час вечірні, яка починалася близько третьої години дня – в час смерті Христа – з вівтаря виносили плащаницю із зображенням знятого з хреста Ісуса, нею покривали стіл, що стояв посеред храму. Ми разом з бабою навколішки посувалися від порогу церкви до Плащаниці, у яку було загорнуте тіло Спасителя.

В цей день не можна було нічого робити: не те що варити, прати, поратись на городі, чи прибирати, а навіть митися! Баба також попереджала, що у Страсну п’ятницю не можна сміятися і радіти: “Той, хто засміється цього дня, плакатиме весь рік”.

“Дай, Боже, ще й на той рік дочекатися святого празника – Воскресіння Христового в щасті і здоров’ї!”

Великодня Служба Божа тривала всю ніч. Її найурочистіший момент наставав опівночі, коли священик сповіщав, що “Христос Воскрес!”, а всі присутні з трепетом відповідали: “Воістину Воскрес!”

На Великдень в бабиній хаті пахло паскою, яйцями, хріном, ковбасами-шинками і солодким печивом. Було радісно й урочисто (“ніби святі хату перелетіли”). Великодній сніданок починали з молитви. Насамперед ми мусили розговітися свяченим яйцем. Посеред столу баба ставила макітру із нарізаним свяченим – яйцями, сиром, ковбасою, шинкою, хріном, а навколо – всі мислимі і немислимі для решти світу страви: холодці, голубці, цвітлі (бурачки з хріном), салати, мариновані білі гриби та багато іншого. Пам’ятаю, як ми з кузинками змагалися, чия крашанка найміцніша.

Три дні радісно лунало вітання: “Христос Воскрес!”

“Воістину Воскрес!” 

Колектив журналу Ukrainian People щиро вітає усю українську громаду з Великодніми Святами!

 

April 2019