У Вінніпезі відбулася презентація документального фільму про медичні експерименти у “таборах смерті”
27 січня у світі відзначається Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. 1 листопада 2005 року Генеральна асамблея ООН прийняла Резолюцію № 60/7, у якій говориться, що “Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…”.
У неділю, 26 січня 2020 року, перед відзначенням 75-ї річниці звільнення в’язнів із нацистського концтабору “Аушвіц”, в Канадському Музеї Прав Людини у місті Вінніпег відбулося вшанування жертв Голокосту та презентація частини документального фільму “Близнюк Менгеле”. Захід відкрив Клінт Керл, старший радник президента зв’язків із зацікавленими сторонами Канадського Музею Прав людини (Clint Curle, Senior Advisor to the President, Stakeholder Relations for Canadian Museum for Human Rights).
Перед присутніми виступив Річард Лоуї (Richard K. Lowy), батько якого пережив жахіття “воріт пекла” в фашистському таборі смерті, в’язні якого були звільнені 27 січня 1945 року.
61-річний Лоуї з Ванкувера відзначив, що ті, хто не вміє чи не хоче пам’ятати минуле, приречені його повторювати. “Історія не повторюється. Вона йде хвилями. І це навіть страшніше, ніж історія, яка повторюється, оскільки наступна хвиля може бути більшою”, — заявив Річард Лоуї в неділю в Канадському музеї прав людини.
Документальний документальний фільм “Лео” (2000 рік) описує досвід його батька Лео та двох інших жінок, які піддалися “медичним експериментам” доктора Йозефа Менгеле над єврейськими близнюками в Освенцимі-Біркенау під час Другої світової війни. Під час презентації Лоуї прочитав інтерв’ю, яке його батько дав у 1995 році для Меморіального музею Голокосту Сполучених Штатів у Вашингтоні, округ Колумбія, в якому розповів свою історію “від народження до визволення.”
Лео та його сестру Міріам привезли з батьками та чотирма сестрами до Освенцима у 1944 році, де двійнят використовували для екпериментів “над людьми-близнюками для університетських та освітніх програм Інституту Кайзера Вільхайма”. Лео зумів втекти при транспортуванні в’язнів і сховався у підвалі. Коли він вийшов з підвалу, табір вже був без охорони. Через кілька днів їх звільнили радянські війська. Міріам знайшла своїх трьох сестер в Освенцимі. Вона вижила, але троє сестер загинули протягом тижня перед визволенням.
Лео і Міріам входили до групи з 115 сиріт, які прибули на кораблі в Галіфакс у 1948 році. Вони поселились у Ванкувері. Міріам померла в 1999 році, а Лео через три роки.
Річард Лоуї вирішив ще раз взяти на себе тягар історії, поділившись історією свого батька: “Я вважаю страхітливі наслідки історії мого батька подарунком, а його життя та досвід — благом. Це подарунок, який має силу розбудити нас і визначити наші пріоритети. Зараз я поділяю цей тягар. Це все наше. Як ми вирішимо включити це глибоке розуміння у своє життя, залежить від усіх нас”.
Перед присутніми виступив виконавчий директор Центру єврейської спадщини Західної Канади Бель Ярнєвскі (Belle Jarniewski) та молодіжний хор міста Вінніпег, який виконав ораторію “I BELIEVE’.
На заході також були присутні декілька людей, що пережили Голокост.
***
Канадський Музей Прав Людини / Canadian Museum for Human Rights (CMHR)
19 вересня 2014 року в Віінніпезі відбулося офіційне відкриття Канадського Музею Прав Людини, яке зібрало разом представників влади, ЗМІ та почесних гостей. Урочисту церемонію відкрив генерал-губернатор Канади Девід Джонсон (David Johnston). У своїй промові, яка транслювалася по національному телебаченню, генерал-губернатор підкреслив життєво-важливу роль, яку Музей може зіграти в допомозі повернення до діалогу, до миру і шануванню прав людини.
Вітаючи гостей, президент CMHR та його виконавчий директор Стюарт Мюррей (Stuart Murray) підкреслив, що Музей представляє факти стійкості й мужності націй, для того щоб продовжити розмову про права людини в канадському суспільстві і в цілому світі. “Ми відкриваємо ці двері для того, щоб усім, хто входитиме сюди, нагадати про просту істину – ми можемо змінити ситуацію у цьому світі”, – заявив Мюррей. – “У справі захисту прав людини не потрібно ніяких спеціальних навичок і навчання. Інструментами для цього є наше розуміння, повага, мужність і відкрите серце”.
На сьогоднішній день в Музеї зібрано 160 творів мистецтва, діють 10 постійних галерей та історичних об’єктів, 7 театрів з сотнями годин відеострічок і фільмів, а також інтерактивні експозиції. Тут представлені експозиції, які розповідають про Голодомор 1932-1933 років в Україні, геноцид вірмен, різанину в боснійській Сребрениці, знищенні народностей хуту і тутсі в Руанді та багато інших. Найбільшою вважається галерея “Канадські Подорожі”, яка представляє суперечливу історію прав людини в країні. Канада була і притулком, і кінцевою зупинкою підземної залізниці для американських чорношкірих рабів, які шукали вільного життя, і в’язницею, місцем, де були кинуті за колючий дріт безвинні іммігранти протягом двох світових воєн.
Значне місце в Музеї зайняла експозиція, присвячена історії Голокосту. Галерея, в якій виставлені матеріали про знищення євреїв в роки Другої світової війни, займає близько 400 кв.м. Як повідомила представник музею Морін Фітцхенрі, експозиція складається з п’яти розділів і включає інформацію про прихід нацистів до влади, початку знищення євреїв та участі звичайних громадян у здійсненні геноциду. Також, галерея має фільм, присвячений відмові Канади приймати єврейських біженців під час Другої світової війни.
CMHR має благородну місію і все потрібне, щоб розвиватися, об’єднувати і сприяти миру на нашій планеті. Він став постійним нагадуванням про страшні трагедії і рани цілих народів, які не загоюються навіть через віки.
