Вікторія Середа: “Рівень націоналізму в Україні падає, але зростає відчуття громадянської приналежності”

Українська дослідниця Гарвардського університету розповіла про  найпоширеніші міфи про Україну у світі

Доцентка кафедри соціології Українського Католицького Університету та наукова співробітниця проєкту МАПА. Цифровий Атлас України при Українському науковому інституті Гарвардського університету Вікторія Середа відома в Україні та світі своїми соціологічними дослідженнями, що присвячені національній, етнічній та регіональній ідентичності. Висновки вченої часто викликають резонанс у суспільстві та гарячі наукові дискусії.

У інтерв’ю Social Media Talk Show Українська мрія та журналу “Ukrainian People” (Чикаго) пані Вікторія поділилася результатами одного зі своїх тривалих досліджень і розповіла, які міфи та стереотипи склалися навколо України у світі. Також вчена розповіла про свої наукові плани у Сполучених Штатах Америки.

Пані Вікторіє, знаю, що досліджуєте парадигму сприйняття України за кордоном. Скажіть, будь ласка, якою бачать нашу країну іноземці та яким є найпоширеніший стереотип?

Є ціла низка традиційних стереотипів. Почну з довготривалого. Це, коли Україна розглядається, як дуже розділена або регіоналізована країна, де є пронаціоналістичний і проєвропейський Захід та проросійський Схід з радянськими сентиментами. І в цьому ви впевнитеся, якщо загуглите слово “Україна”. Навіть ті процеси, які всупереч даному ставленню – рідко потрапляють до уваги західних читачів. Мені здається, що зараз важливим завданням для нас, дослідників та журналістів, є позбутися цього. Один з проєктів, над яким працюю вже кілька років в Українському науковому інституті Гарвардського університету, якраз на це і скерований. Той факт, чому західна журналістика бачить Україну розділеною на дві чи на навіть чотири макрорегіони,  пов’язаний з презентацією соціологічних даних. З вибіркою в 2000 соціологи не можуть представляти дані, вони мусять їх групувати в більші макрорегіони і тільки тоді починають робити висновки. З мого дослідницького досвіду: це так не працює. Адже інколи ці макрорегіони можуть мати серйозні внутрішні відмінності, але, як наслідок, ми їх зовсім не бачимо. Натомість – складається враження, що країна поділена.

Як же виглядає ситуація насправді?

Нещодавно мене залучили до великого міжнародного дослідницького проєкту, який працює з 2011 року з питаннями націоналізму, національної ідентичності та регіоналізму в Україні. Ми щойно опублікували нову книгу, яка називається “Регіоналізм без регіонів”. Якщо подивитися більш прискіпливо, в Україні ми не побачимо цих макрорегіонів. Очевидно, всередині країни є значно більше єдності, ніж ми собі уявляємо. Навіть президентські вибори 2014 року, а також останні показали протилежну картину: насправді, в Україні є досить багато спільності в думках чи аспіраціях.

Які ще існують стереотипи?

Другий, з яким  часто стикаюся, полягає в тому, що Україна бачиться, як достатньо націоналістична країна, з доволі високим рівнем антисемітизму. Якщо ми звернемося до усіх сучасних досліджень і порівняємо Україну з сусідніми європейськими країнами, то побачимо, що вже другі вибори поспіль ті партії, які сповідують правий націоналізм, мають менше 2 відсотків. У сусідів цей же показник може бути істотно вищим. Ми маємо президента, який відверто каже, що він єврейського походження, але вихований в російськомовній родині. При цьому, маємо абсолютну більшість в усіх регіонах України, яка за нього проголосувала.

Дослідження, які нещодавно проводились, показують, що Україна у порівнянні з іншими європейськими країнами, має досить низький рівень антисемітизму. Але, враховуючи упередження, мені, як досліднику, інколи буває складно. Коли починаю доповідь, то, в першу чергу, маю виправдатись за те, що я не націоналістка і не підтримую якусь націоналістичну лінію. Тільки після цього можу наводити свої наукові аргументи.

З яким міфом про Україну вам довелося зіткнутися, коли ви перебували у Західній Європі?

Два роки тому, коли мала дослідницький проект у Берліні, звернула увагу, що Україна дуже рідко сприймається як незалежний суб’єкт з активним громадянським суспільством. Але, якщо подивитися на статистику, то, починаючи з часів Євромайдану і до сьогодні, щороку понад 60 відсотків населення України в той чи інший спосіб залучаються до громадського активізму. Хтось підтримує якийсь проєкт, хтось переказує кошти на щось, а хто волонтерить на місці.

Західна точка зору цього не бачить. Але ми навіть можемо бути прикладом – показувати, що наше суспільство є досить живе та активне. Але помічається тільки те, що роблять чи кажуть політики без розуміння, що ж насправді відбувається в Україні.

Ще один момент, який часом не відчувається або непомітний – згідно із статистикою, ми маємо найвищий рівень переселенців у Європі і зараз на 5-му місті в світі за цим показником. Два мільйони людей через війну втратили свої домівки, і це має спричинити гуманітарну катастрофу. Але її нема, бо ми її не бачимо. Все тому, що в Україні  ситуація трохи по-іншому розв’язується, ніж у Грузії з абхазьким конфліктом.

Ми з вами говорили, про стереотипи щодо нашої країни у світі. Що скажете відносно стереотипів серед українців, що живуть в Україні?

Я спостерігала у США за дискусіями навколо імпічменту. Протягом одного з вечорів, коли виступав той чи інший політик, Україна згадувалася багато разів у контексті корупції. Але, насправді, все не так погано, як уявляється. Наприклад, часи Януковича у цьому контексті були абсолютно немислимі у порівнянні з сьогоднішнім днем.

Якщо ми подивимося на соціологічні дослідження, то рівень корупції падає. Але суб’єктивне відчуття наявності корупції всередині країни росте. Це впливає і на зовнішнє сприйняття. Навіть боюсь, щоб Україна не перетворилася на символ найбільш корумпованої країни у світі.

У світлі подій, які відбулися в нашій країні за останні 6 років, наскільки українська тематика стала популярною серед американських дослідників?

Мені здається, що популярність зростає. З одного боку – тому що ми у медійному фокусі, а з іншого тому, що Україна – це надзвичайно цікава країна для дослідження. За останні два десятиліття у нас була ціла низка революцій, маємо ситуація з війною. Саме суспільство є “живою лабораторією”, яке приваблює увагу процесами, що в ньому відбуваються. Ця неусталеність, унікальність і несподіваність роблять Україну цікавою.

Один з парадоксальних моментів: якщо ми подивимось теоретичні тези, то в країні, де є війна, має зростати націоналізм. Але всі дослідження показують, що рівень націоналізму в Україні падає, зате росте відчуття громадянської приналежності.

Наскільки активно досліджуються теми, що пов’язані з Україною у Гарвардському університеті?

Гарвард має свій окремий  український дослідницький центр, який існує практично 50 років. Тому українська тематика там давно присутня. Майже щотижня у Гарварді відбувається якась подія, де, в якомусь контексті, звучить Україна.* Але, я бачу, що у сусідніх, безпосередньо не пов’язаних з україністикою тематикою інституціях, Україна теж активно дискутується.

Поділіться планами на майбутнє, яким дослідженням зараз займаєтесь?

Цей рік я – на стипендії Українського наукового інституту Гарвардського університету і працюю над проектом МАПА. В минулі роки працювала над модулем за назвою “Пам’ять і ідентичність”. Пізніше – над двома іншими модулями. Один – показував зміни у мовному ландшафті України, інший – був зосереджений на релігійному питанні.

Зараз ми готуємо черговий модуль, що пов’язаний з темами Донбасу, Криму та переселенців. Це актуально, адже сьогодні є багато дискусій стосовно того, як розв’язати ситуацію на Сході та дійти до мирного процесу. Для нас важливо подивитися, як це сприймають українці – ділить це населення чи не ділить. Ми будемо презентувати перший модуль на спеціалізованій конференції у Нью-Йорку вже в травні.*

Що там буде?

Там збираємось оголосити соціологічні дані, щодо ставлення до переселенців та варіантів вирішення конфлікту на Донбасі. Також поговоримо про зміни статистики по переселенцях. Адже ми сприймаємо Донбас, як щось суцільне. Але там є Донецький і Луганський регіони, сільські райони. Моно-міста можуть між собою відрізнятися. Спробуємо подивитися як статистику на районному рівні, включаючи етнолінгвістичні та економічні показники, та також дані, щодо протестів – де вони були інтенсивнішими, що підштовхнуло людей вийти на вулиці. Взагалі, спробуємо поміркувати на тему, яким є Донбас у деталізованому представленні.

*Події, про які йдеться у матеріалі, можуть бути скасовані через ситуацію з карантином.

 Зараз Вікторія Середа працює над проектом МАПА. Цифровий Атлас України при Українському науковому інституті Гарвардського університету

За словами Вікторії Середи, всередині України є значно більше єдності, ніж ми собі уявляємо

Олена АНДРЮЩЕНКО

Автор та ведуча Social Media Talk Show

“Українська мрія”

#theukrainiandream

Відео – https://clck.ru/P5rmn

Фото автора

July 2020