“Діти і смартфони. ВСЕ ГІРШЕ, ніж нам здається”. Доктор Ніколас Кардарас

Доктор Ніколас Кардарас – виконавчий директор The Dunes East Hampton, одного з найбільших реабілітаційних центрів США і колишній професор клініки Stony Brook Medicine, написав книгу «Діти, що світяться: як наші діти втрачають себе перед екранами та як подолати транс».

Такий собі «цифровий героїн»: як екрани перетворюють дітей у неврастеніків-наркоманів

Сьюзен купила своєму 6-річному синові Джону IPad, коли він пішов у перший клас.

«Я подумала собі: хай спробує познайомитися з такими гаджетами», – розповідала вона мені під час сеансу терапії. У школі Джона починають використовувати різні девайси з молодших класів, і їх вчитель технологій – великий прихильник тієї користі, яку вони приносять для освіти. Нарешті, Сьюзен хотіла якнайкращого для свого світловолосого хлопчика, який любив читання і гру в бейсбол.

Вона дозволяла Джону грати в різні навчальні ігри на його планшеті. Врешті-решт він відкрив для себе Minecraft, який його вчитель технологій представив як «щось на кшталт електронного Lego». Згадуючи, яке задоволення приносила їй самій гра з цими пластиковими блоками в дитинстві, Сьюзен дозволила синові гратися у Minecraft у вільний час.

Спочатку жінка загалом була задоволена. Джон, здавалося, був занурений в креативну гру, як він досліджував кубічний світ Minecraft. Вона зауважила, що програма не дуже схожа на Lego, яке вона пам’ятала — зрештою, в її улюбленій грі не доводилося вбивати тварин і шукати рідкісні мінерали для того, щоб вижити і досягти нового рівня. Але Джону дійсно подобалося грати і в школі навіть був клуб Minecraft – отож, що в цьому може бути поганого?

Сьюзен не заперечує того, що бачила зміни в дитині. Він все більше і більше зосереджувався на цій грі, втратив інтерес до бейсболу і читання, а також відмовлявся виконувати свої домашні обов’язки. Іноді вранці він міг встати і розповісти їй, що бачив кубічні форми в своїх снах.

Незважаючи на те, що це насторожувало її, вона думала, що її син просто має багату уяву. Коли його поведінка почала погіршуватися, вона намагалася забрати у нього гру, але Джон у відповідь бився в істериці. Напади бували дуже сильні і жінка відступала,  заспокоюючи себе при цьому, що це «навчальна гра».

Коли згодом, це сталося вночі, вона зрозуміла, що справи геть погані.

«Я зайшла до його кімнати. Він мав би вже спати — і я по-справжньому злякалася…»

Вона знайшла свого сина в ліжку з широко розплющеними і налитими кров’ю очима, якими він дивився на яскравий екран IPad. Дитина мала такий вигляд, неначе її ввели у транс.

Запанікувавши, Сьюзен почала трясти сина, намагаючись вивести його з цього стану. Її розум затьмарився, вона не могла зрозуміти, як її колись здоровий і щасливий маленький син став настільки залежний від гри, від якої впав в кататонічний ступор.

Сьогодні ми знаємо, що планшети, смартфони і приставки — це форми цифрових наркотиків.

Подібні випадки — причина занепокоєння для тих батьків, котрі цікавляться технікою, для технічних дизайнерів та інженерів.

Ні для кого не таємниця, що Стів Джобс не дозволяв своїм дітям користуватися подібною технікою. Керівники компаній та інженери Кремнієвої Долини відправляють своїх дітей вчитися до школи Уолдорфа, де немає техніки. Засновники Google Сергій Брін і Ларрі Пейдж вибрали школи без техніки, як і Монтессорі, так само як творець Amazon Джефф Безос та засновник Вікіпедії Джиммі Уеллс.

Багато батьків інтуїтивно розуміють, що ці всюди присутні мерехтливі екрани погано впливають на дітей. Ми можемо спостерігати агресивні істерики в ті моменти, коли девайси вилучаються, розсіяну увагу, коли діти не відчувають стимуляції від їх гіперзбуджувальних девайсів.

Навіть гірше: «не підключені до мережі» діти стають апатичними, вони нудьгують, нічим не цікавляться.

Але це ще далеко не найгірше!

Сьогодні ми знаємо, що планшети, смартфони і приставки — форма цифрових наркотиків. Сучасні дослідження виявили, що вони також впливають на кору головного мозку, що відповідає за виконавче функціонування, в тому числі і за імпульсний контроль – так само, як і кокаїн.

Технології справляють настільки збудливу дію, що підвищують рівень дофаміну — нейромедіатора, який забезпечує відчуття задоволення і найбільш залучений в динаміку аддиктивності — також як і секс.

Це ефект залежності — причина, по якій доктор Пітер Уайброу, директор факультету неврології Каліфорнійського університету, назвав екрани «електронним кокаїном», а китайські дослідники — «цифровим героїном».

Фактично доктор Ендрю Доан, керівник відділу досліджень залежностей Пентагону і ВМС США, який досліджує залежність від відеоігор, назвав ігри й екранні технології «цифровою фармакією» (грецька назва наркотиків — прим. автора).

Іншими словами – мозок вашої дитини, яка грає в Minecraft, виглядає таким чином, ніби перебуває під дією наркотиків.

Не дивно, що нам так складно відірвати дітей від екранів і пояснити їм, що час користування гаджетами закінчився. Сотні клінічних досліджень доводять, що екрани ведуть до депресії, занепокоєння та агресії і навіть можуть призвести до неврастенічних наслідків, за яких геймер втрачає зв’язок з реальністю.

За роки моєї клінічної практики – а це за останні 15 років спілкування з більш, ніж тисячею підлітків я виявив, що стара аксіома «крапля профілактики краща, ніж фунт ліків» особливо вірна, коли говоримо про залежність від технічних гаджетів.

Коли дитина перетинає межу цієї залежності, лікування може бути дуже складним. Насправді я виявив, що легше лікувати героїнових і метамфетамінових наркоманів, ніж загублених в матриці відеогеймерів або залежних від Фейсбуку та інших соціальних медіа.

Іншими словами – мозок вашої дитини, яка грає в Minecraft, виглядає таким чином, ніби перебуває під дією наркотиків

Згідно з даними 2013 року Американської Академії Педіатрії, діти 8-10 років витрачають 8 годин в день, користуючись різноманітними цифровими медіа, в той час як тінейджери проводять 11 годин перед екранами.

Один з трьох дітей починає використовувати планшети або смартфони до того, як починає говорити. Між тим, довідник «Інтернет-залежність» доктора Кімберлі Янг стверджує, що 18% інтернет-користувачів старшого шкільного віку в США страждають від залежності від техніки.

Коли людина перетинає межу повної залежності від наркотиків, техніки або чогось іншого — їй потрібне «переформатування», щоб будь-який інший вид терапії міг бути ефективним.

У разі техніки це означає повне очищення від техніки — жодних комп’ютерів, смартфонів, планшетів.

Кардинальні міри навіть забороняють використання телевізора.

Запропонований час — від 4 до 6 тижнів: саме стільки зазвичай потрібно, щоб занадто збуджена нервова система перезапустила себе.

Однак завдання це – непросте в нашому сучасному технологічному суспільстві, в якому екрани зустрічаються скрізь. Особа може жити без наркотиків або алкоголю, однак, у випадку цифрової залежності технологічні спокуси знаходяться навколо нас.

Тоді як нам вберегти дітей і не допустити переходу за межу доволеного?

Справа ця непроста.

Головне – не дати дітям 4, 5-ти та 8-ми років надто прив’язатися до екранів гаджетів.

Це означає: Lego замість Minecraft, книги замість IPad, природа і спорт замість ТБ. Якщо потрібно, то вимагайте, щоб у школі вашій дитині не давали планшет або Chromebook до тих пір, поки вона не досягне віку хоча б 10 років (інші рекомендують 12).

Порозмовляйте відверто зі своєю дитиною про те, чому ви обмежуєте ї їдоступ до екранів. Обідайте зі своїми дітьми без усяких електронних пристроїв на столі — також, як Стів Джобс влаштовував вільні від техніки обіди зі своїми дітьми. Не ставайте жертвами «синдрому засмученого батька». Всім відомий вислів як ми знаємо з теорії соціального навчання: «Мавпа бачить, мавпа робить».

Коли я розмовляв з моїми 9-річними синами-близнюками, я чесно пояснив їм, чому ми не дозволяємо планшети або грати у відеоігри. Я розповів, що деякі діти люблять гратися зі своїми девайсами так сильно, що їм складно зупинитися або контролювати те, як багато вони витрачають на це часу.

Я допоміг їм зрозуміти,  якщо вони потраплять у пастку екранів і Minecraft, як деякі їхні друзі, інші частини їхнього життя залишаться порожніми: вони можуть не захотіти грати у бейсбол, читати книги, будуть менше цікавитися наукою і природою, менше спілкуватися з друзями в реальному світі.

Дивно, однак їх не довелося дуже довго переконувати, адже вони самі спостерігали ті зміни з їх маленькими друзями після надмірного користування технікою.

Психологи, що займаються розвитком, розуміють, що здоров’я дітей включає в себе соціальні зв’язки, творчі ігри, що розвивають уяву і взаємодію з реальним світом природи. На жаль, захоплюючий світ екранів розхолоджує і гальмує ці процеси розвитку.

Ми також знаємо, що діти більше схильні до втечі від реальності, якщо відчувають себе самотніми, чужими, непотрібними, коли їм нудно та немає чим зайнятися. Таким чином, найкраще вирішення цієї проблеми — допомогти дітям отримати досвід реального життя і живих стосунків.

Дитина, захоплена творчою діяльністю і прив’язана до своєї сім’ї, має меншу ймовірність втекти у світ цифрових фантазій. Навіть, якщо дитина зростає у теплій та люблячій атмосфері, малюк може потрапити в Матрицю, коли взаємодіє з гіпнотичними екранами і відчуває на собі ефект прив’язання. Зрештою, приблизно один з 10 людей схильний до тієї або іншої форми залежності.

Так, моя клієнт Сьюзен забрала з життя Джона планшет, але його відновлення було нелегкою боротьбою з великою кількістю невдач і труднощів на цьому шляху.

Пройшло чотири роки і Джон, завдяки допомозі та підтримці відчуває себе набагато краще. Він навчився розумно користуватися персональним комп’ютером і трохи відновив рівновагу в житті: він грає в бейсбольній команді та має кілька близьких друзів в середній школі.

Але його мати, як і раніше, на сторожі та з обережністю ставиться до використання гаджетів, адже рецидив може підкрастися в моменти слабкості, що буває з будь-якою залежністю. Вона зрозуміла наступне: їй варто розвивати здорові нахили дитини, не дозволяти гратися на комп’ютері у вечірній час та вечеряти за столом без гаджетів!

Автор: Ніколас Кардарас  

Life Style