Прикраса являла собою підвіску-медаль і, може бути, прироблена до неї бант-брошка. Бант зображає стрічку, зав’язану бантом у чотири петлі, з двома гілочками, що йдуть від центру, між верхніми петлями – корона. Іноді бант прикривається гранованими скельцями. Дукачі з бантами носили за Десною, на правому березі річки – без бантів.
У небагатьох дукачах за медальйони правили справжні західноєвропейські медалі 17-18 сторіччя і російські медалі 18 сторіччя. Але частіше то були медальйони, що виготовлялись в майстернях у ювелірів-золотарів технікою штампування. Крім цього, золотарі виготовляли сережки, ”пугвиці” або “рифи”, якими перенизували коралі, та персні.
Найпростіша форма дукача – медаль з вушком, виконана в техніці лиття із темної міді або світлої латуні – імітації золота. Вушко і обідок, що імітує дротяне плетиво, відливались разом з медаллю. Такі дукач майже ніколи не золотили і до бантів не прикріплювали. Як правило, такі дукачі, зроблені не з монет, дат не мають.
Фото українських жінок і дівчат у намистах із дукачами
