Діаспора Іллінойсу відзначила роковини битви під Бродами

                                                               “Минуть десятиліття, і ми воскреснемо в народній пам’яті…

                                                               Нас тут так багато лягло, а ще немало ляже  кістьми, що цей шматок                                                              землі української і ці дні, затягнуті димом і нашими воплями, лишаться                                                            в віках, як українські ще одні Термопіли…”.

                                                               Іван Багряний, “Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами” 

Цього року виповнюється 75 років з дня закінчення Другої світової війни.  Двічі територією України проходили жорстокі бої: основні сили радянського Західного фронту були розгромлені в Білостоцько-Мінській битві 22-29 червня 1941 року, а у Битві за Дніпро (серпень-грудень 1943-го) радянські війська  розбили німців, звільнивши Лівобережну Україну і Кримський півострів. В той час, коли в Червоній Армії воювало і загинуло багато українців (дані вказують на те, що близько 6 млн. солдатів були за національністю українцями), також діяли окремі військові формування українців – Українське Визвольне Військо, Дружини Українських Націоналістів (Соловейко і Ролянд), Поліська Січ і  УПА. 

Навесні 1943 року німці почали формування дивізії Галичина. До цього часу Галичина мала жорстокий досвід радянської окупації 19391941 років: тисячі людей були відправлені до сибірських таборів, багато замордовано у тюрмах. І перше, що німці зробили, – відкрили тюрми Львова, щоб показати вбитих більшовиками в’язнів. Це справило гнітюче враження. Масові депортації, репресії, які відбувалися протягом кількох років, поки на Західній  Україні була радянська влада, теж не додали симпатій до комуністів.

Бойове хрещення дивізії Галичина відбувалося в липні 1944 року недалеко від міста Броди, де Червона армія перемогла німецьку оборону, а дивізійники мали рятувати ситуацію і стримати радянські війська в наступі на Львів. Дивізія діяла у складі 4-ї танкової армії, групи армій Північна Україна. Протистояв їм Перший український фронт. З військової точки зору, дивізія себе показала дуже добре. Але на той момент Радянський Союз набрав повну потугу, перехопив ініціативу, і німцям мало що вдавалося зробити, щоб зупинити цей процес. Бо, за великим рахунком, війна з Радянським Союзом для Німеччини була великою авантюрою.

Після битви під Бродами залишилось 3 тисячі дивізійників, близько 3 тисяч потрапили в полон, а десь 4 тисячі – загинули.

У неділю, 2-го серпня, в передмісті Чикаго Блумінгдейл (Bloomingdale, Illinois) українці штату Іллінойс відзначили роковини битви під Бродами. Українська спільнота зібралась біля пам’ятника вшанування Небесної сотні та всіх загиблих Героїв України, який було встановлено силами діаспори у 2015 році біля Української Православної Церкви Святого Андрія Первозванного. Настоятель парафії Віктор Полярний та ієрей Михайло Лещишин відправили заупокійну панахиду за полеглих Героїв.

Протоієрей Віктор Полярний звернувся до присутніх наступними словами:

Дорогі ветерани – дивізійники та воїни Української Повстанської Армії! Дорогі брати і сестри! Слава Ісусу Христу!

Від імені Вікаріату Помісної  Української Православної Церкви я маю велику честь бути учасником у відзначенні і віддані пошани для кращих дітей української нації, які свої голови поклали на жертівнику Незалежности України!

Шановна Громадо!

Ми не маємо права забувати тих героїв, які протягом століть боротьби за Самостійність Української Держави пожертвували своїм життям, бо навіть Ісус Христос вчить нас, що немає більшої любові від любові того, хто віддає за друзів свою душу (Івана 15:12, 13)

76 років минуло з того часу, коли в 1944-му році на терені Львівщини відбувалася одна з найважливіших конфронтацій Другої світової війни – битва під Бродами. У цій битві брали участь кращі українські сини-герої – січові стрільці дивізії Галичина.

Це була дуже серйозна подія та випробування для дивізійників, перевірка їх на мужність, характер і любов до своєї рідної Батьківщини.

І юні стрільці з гідністю витримали це випробування, героїчно протистояли більшовицькій орді, де виявили свою національно-політичну вартість, патріотизм та відновили традицію збройної боротьби за державність України.

До дивізії Галичина добровільно увійшли 80 тисяч молодих та відданих патріотів української нації, бо вони знали, що йдуть захищати українську землю від північної  орди – комуністичної навали.

А ми, дорогі брати і сестри, сьогодні вшануймо і помолимось за спокій душ спочилих кращих синів української нації.

Слава Ісусу Христу і Слава Україні!

Перед присутніми виступив з промовою Роман Головка, голова Організації Оборони Чотирьох Свобід України (відділ № 8/Палатайн), підкреслюючи хоробрість та відданість юних воїнів і пригадав присутнім, що на цвинтарі св. Андрія поховані  блаженної пам’яті В’ячеслав Партикевич, Микола Филипович і Любомир Цепинський – три патріоти, котрі врятувалися під Бродами.

Разом із прихожанами парафії св. Андрія Первозванного пам’ять Героїв вшанували представники Організації Оборони Чотирьох Свобід України (відділ 31/Палатайн), Об’єднання Жінок Оборони Чотирьох Свобід України (відділ ім. О. Пчілки), Український Конгресовий Комітет Америки (відділ Іллінойс) та представники Suburban Council of Ukrainian Voters.

***

З МОЛИТВАМИ, ПОШАНОЮ І  З ВДЯЧНІСТЮ                                                                                                        ДО ТИХ ЮНИХ ВОЯКІВ, ЯКІ В ЛИПНІ 1944 РОКУ ВОЮВАЛИ З ЧЕРВОНОЮ АРМІЄЮ ПІД БРОДАМИ

Українці відчували: для того, щоб відбулася Українська держава, їй потрібна армія. Для армії потрібні офіцери, це завжди було проблемою для української армії. Навіть в Українській повстанській армії (УПА), яка на той момент була у процесі формування і почала діяти, дуже відчувався брак старшинського складу. Залучення до такої потужної армії, якою були на той момент збройні сили Німеччини, давала можливість виховати свій офіцерський склад, набути досвіду і сформувати військо, яке стане ядром майбутньої армії. Окремі симпатики бандерівського руху йшли до дивізії з метою набути військового досвіду, а потім приєднатися до УПА. Причому, люди тікали у повному обмундируванні зі зброєю. Одна з причин, що тренувальний табір дивізійників, який попервах був на території Польщі, перенесли вглиб Німеччини, подалі від Галичини – щоб не було дезертирства і контактів з УПА.

Згідно свідчень очевидців та додаткових фактів, розповідає Володимир Кузик:

“Одночасно два військові потяги розминалися на захід від Львова – один із них, декорований українськими прапорами, їде на схід, а другий – на захід до міста Нойгамер з новими добровольцями до дивізії “Галичина”. За рішенням керівників УПА, частина “упівців” добровільно вступала до дивізії, бо “у німців вони отримають кращий вишкіл”.

Різні долі судилися тим молодим юнакам, які 75 років тому воювали під Бродами. Часто родичам повідомляли: “Пропав без вісті”. В одному випадку потерпіла мати, дістала листа, написаного сотенним Романом Бойцуном, де він розповідає, яким винятковим хоробрим вояком був її син Роман і якого рекомендували до Старшинської Школи. Але Роман йому відповів: “Мені потрібно наперед понюхати бойового пороху!”  На жаль, десятник Роман належав до тих, котрі “пропали без вісті”.

Письменник Іван Багряний цій героїчній битві присвятив свій роман “Огненне коло. Повість про трагедію під Бродами”, який був виданий у Німеччині в 1953 році. Малочисельні частини і одиниці проривали це “коло”.  Одній групі наче вдається, але ні, їх затримують і хочуть розстріляти. Але їх рятує якийсь командир на коні і каже: “Чого їх забивати, нехай відбудовують Україну”. Їхнє життя тоді було врятоване й вони разом з іншими полоненими потрапили до російських таборів – сибірських “млинів смерті”.  Один з них, львів’янин, точний мемуарист і природжений правдошукач, занотовував різні деталі з життя відважного юнака: вступ до дивізії, вишкіл, спостереження подій того часу, німців, українських офіцерів в дивізії, покарання і повернення з родиною до Львова. Він дорожив зв’язками з колишніми дивізійниками й привернув до себе увагу молодого українського історика, також львів’янина, захопленого сміливістю дивізійників.  Внаслідок їхньої співпраці та розповідям інших (Зенона Врублювського та Ігора Іваньківа) в 2016 році було видано книгу “УКРАЇНСЬКА ДИВІЗІЯ “ГАЛИЧИНА”, а в 2018 році – “НЕНАПИСАНУ КНИГУ ЖИТТЯ”.

Вертаюся ще раз до битви під Бродами… Інша група прорвала “коло”, зайшла до одного господаря в селі й запитала, чи вони можуть в його стодолі переночувати. Той дозволив і вони залишились. Та чоловік їх зрадив. Ранком стодола була оточена червоними, їх розстріляли і там же вони були поховані.  За Незалежної України в тому місці була відправлена панахида і встановлені Лицарські Хрести на їхніх могилах”.

В хроніці Української Православної Церкви св. Андрія збережені імена тих цивільних трудівників, котрі протягом 50 років працювали і допомагали Всечесним Отцям в цьому Христовому Винограднику. Є серед них імена трьох Героїв, котрі в липні 1944 року були під Бродами, але доля зберегла їх і вони змогли ще багато доброго зробити на чужині для української громади – Микола Филипович, В’ячеслав Партикевич і Любомир Цепинський.  Вони були членами і головами парафіяльних управ – про життєпис кожного з них можна написати цілу книгу.   

Честь і Слава цим борцям за волю України! Поховані вони на цвинтарі Православної Катедри св. Андрія Первозванного в Блумінгдейлі, недалеко від церкви і пам’ятника жертвам Голодомору.

Спіть хлопці, спіть…

 про долю, волю України сніть…

September 2020