Самопали набувайте,
Острих шабель добувайте,
А за волю, хоч умріте,
І вольності бороніте.
Нехай вічна буде слава –
Же през шаблю маєм права!
(уривок твору авторства гетьмана Івана Мазепи – Дума, 1698 р.)
Цьогоріч Україна святкує 385 річницю з дня народження гетьмана Івана Мазепи (18 березня 1639 р), 25 липня виповнюється 377 річниця з дня обрання його на гетьманство. Людини, що народилась з великим покликанням – стати українським Мойсеєм й вказати шлях цілому народові!
Природжений політик, талановитий полководець та дипломат, поет та музикант, людина відважна, цілеспрямована – він був уособленням епохи українського духовного відродження і розквіту України-Гетьманщини.
Нащадок шляхетського роду Мазеп-Колядинських з відзнакою закінчив Києво-Могилянський колегіум, у Варшаві – Єзуїтську колегію, вільно володів латиною, італійською, татарською, польською, французькою, німецькою мовами. Був при дворі короля Яна Казимира ІІ, де здобув гарний досвід політичного та культурного життя, отримав можливість упродовж трьох років навчатися у Німеччині, Італії та Франції. Служба при польському дворі також вплинула на формування національних та політичних переконань майбутнього гетьмана України, який мріяв про відродження соборної, незалежної та культурно розвиненої проєвропейської держави.
Ставши гетьманом, Іван Мазепа, зберігаючи спадок Русі-України та надбання своїх попередників: Дем’яна Ігнатовича та Івана Самойловича, намагався налагодити дієве функціонування інституцій Української держави, запроваджуючи успіхи Великого князівства Литовського та Польської Корони.
Гетьман Мазепа був великим меценатом культурних починів і будов у державі. Його пожертви на освіту та церкву сприяли розвитку української культури та духовності. Саме за часів Мазепиного регіментарства і завдяки його сприянню розвинулася Києво-Могилянська академія, Чернігівський колегіум, ведеться активне церковне будівництво в Києві (9 храмів), Чернігові (6), Батурині (4), Переяславі (1), Глухові (2), Переяславі (2) та інших містах України-Гетьманщини. Завдяки цьому сформувалася когорта блискучих інтелектуалів, які зробили помітний внесок не лише в українську, а й світову культури.
Можна стверджувати, що з мазепинських часів бере свій першопочаток українська історична наука. Саме період Мазепи, це пора діяльності видатних козацьких літописців – Самовидця, Григорія Граб’янки, Самійла Величка; церковних діячів, вчених, письменників і проповідників-богословів: Дмитра Туптала, Стефана Яворського, Ілларіона Мігури, Феодосія Гугуревича, Гедеона Одорського. Мазепинська доба створила свій стиль, що виявився не лише у архітектурі, літературі й образотворчому мистецтві, але й у цілому культурному житті України-Гетьманщини. Це було бароко, українське бароко або ж “мазепинське бароко”.
Мазепа був єдиним українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом 21 року, мав титул князя Священної Римської Імперії.
Перед Мазепою як господарником, адміністратором, дипломатом також варто схилити голову. Його вправні реформи наповнюють скарбницю й стабілізують економіку країни. Саме завдяки “рутинній” діяльності Мазепи в Україні-Гетьманщині сформувалося ядро модерної української нації, постала козацька еліта, що відіграла важливу роль не лише в українських націєтворчих процесах: Обідовські, Миклашевські, Лизогуби, Забіли, Орлики та багато інших. Усім відома теза, що “короля грає свита”, і якраз наявність по-справжньому видатної команди навколо Мазепи і є безперечним доказом політичної та історичної величі Івана Степановича.
Зовнішня політика гетьмана була скерована на звільнення України-Гетьманщини з під московського тиску та об’єднання українських земель під єдиною булавою. Попри те, що Україна-Гетьманщина і Кримське ханство змушені були воювати на боці москви та Стамбула, відстоюючи чужі їм інтереси, Мазепа шукав точки дотику зі своїм давнім сусідом і партнером, йдучи проти інтересів петра І, тримаючи все в суворій секретності. Також проводив збалансовану зовнішню політику з монархічними дворами Європи, зокрема, Веттінів у Речі Посполитій, з церковними колами Сербії, Болгарії, Греції, Єрусалима та Антіохії.
Попри утиски москви Іван Мазепа докладав максимум зусиль й для розвитку війська у українській державі: провадив політику для збільшення найманого війська (компанійців-кінноти та сердюків-піхоти), проводив військову реформу щодо його повного фінансового й матеріального забезпечення, піклувався про збільшення у Батурині й полкових містах артилерії. “Привернув Іван Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою” – так писав про гетьмана французький посол Жан де Балюз.
В роки гетьманування Івана Мазепи артилерія стає важливим гвинтиком у механізмі міжнародної дипломатії гетьмана, важелем представлення України-Гетьманщини на міжнародній політичній арені, дає поштовх до внутрішньої єдності та воєнно-політичного виступу України у 1708 році проти московського ярма.
Цей період економічного розвитку країни, стабілізації соціальної ситуації, піднесення церковно-релігійного життя в країні та культури красномовно стверджувало народне прислів’я, яке побутувало на теренах української держави до середини XIX століття: “Від Богдана до Івана не було гетьмана”!
І справді, Іван Мазепа був особистістю світового масштабу! Ним захоплювалися й присвятили свої твори відомі поети та письменники такі як Дж. Байрон, В. Гюго, Ю. Словацький, Й. Фріч, Т. Шевченко, В. Сосюра та багато ін. Свої музичні твори Мазепі, як талановитому керманичу, адресували Ф. Ліст, П. Сокальський, Е. Неріні, М. Грандваль. На своїх полотнах його зобразила й велика кількість вітчизняних та європейських художників. Лише у фондовій збірці Національного заповідника “Гетьманська столиця” налічується понад 30 робіт “Мазепіани”. Французький посол Жан де Балюз описує зовнішність Івана Мазепи: “…вигляд у нього суворий, очі блискучі, обличчя оперезане зморшками, руки тонкі і білі, тіло його міцніше від тіла німецького рейтара й їздець з нього знаменитий”.
Мазепа і сам був талановитим поетом та музикантом. Його поезії “Чаєчка” та “Дума” наповнені патріотичними мотивами, уболіванням за долю країни, закликом до єднання проти ворогів і заради добробуту України- Гетьманщини, є беззаперечним доказом, що Іван Степанович був вірним сином своєї Батьківщини й поклав усе життя за її процвітання та добробут.
За спробу звільнити Україну від московського ярма і йти проєвропейським шляхом, за право бути господарем на своїй землі, гетьман Мазепа був несправедливо підданий анафемі з боку московської влади. Як нам відомо, столицю Гетьманщини Батурин у листопаді 1708 року петрові кати стерли з лиця землі, а 16 тисяч мирних жителів та її оборонців були жорстоко вбиті.
Апостол Павло про християн колись сказав, що “нас убивають, а ми живі”. Так і українці! Живі й утверджуються! Адже кров Мазепи тече у жилах захисників нашої країни. Його розум, незламний дух, честь, свобода та сила надає нам усім сили та віри у перемогу.
