Залізна завіса 2.0: які наслідки для України матимуть дипломатичні війни із Росією?

Загроза нової ескалації та військової агресії з боку Росії на східних кордонах із Україною – не єдиний сигнал європейським країнам та світові щодо загарбницьких планів та експансіоністської зовнішньої політики Кремля.

Офіційна Москва почала діяти грубими методами у царині дипломатії – методично випрацьовуючи стратегію створення несприятливого тла для будь-яких перемовин не на її умовах. По суті, така поведінка – гра на випередження для того, аби підвищити ставки й “виторгувати” максимальні умови для власного геополітичного позиціонування. Ціна людських життів для Росії – коли питання стосувалося реалізації державної політики – ніколи не враховувалася.

Залишається лише зрозуміти, як далеко та у яких масштабах Кремль готовий підвищувати ставки для досягнення власних цілей? Чи знадобиться для цього локальний конфлікт, чи доведеться вдатися до повномасштабних бойових дій. Чи, можливо, навіть піти на загострення ситуації із усім світом – відстоюючи свої сфери впливу будь-якими насильницькими, по своїй суті, діями – вторгненнями військ, диверсійною роботою шпигунів та “п’ятих колон”, кібератаками.

Що означає нова ескалація у дипломатичних відносинах між Росією ЄС та США та чому Україна досі не розірвала дипломатичних відносин з Кремлем? І найголовніше – до якої стратегії варто готуватися нашій державі у найближчій перспективі?

Мова батога

Нещодавній дипломатичний скандал між Чехією та Росією продемонстрував лише частину масштабного плану Кремля із впровадження свого геополітичного впливу в усьому східноєвропейському регіоні. Так, з Чехії висилають 18 російських дипломатів через причетність російських спецслужб до вибухів на складі боєприпасів у 2014 році. Росія прийняла симетричне рішення, оголосивши 20-х співробітників посольства Чехії персонами нон ґрата.

Проти такої стратегії Москви давно протидіють у країнах Балтії, в яких дуже уважно стежать за всіма взаємодіями із небезпечним сусідом. Найактивніше останнім часом діє Литва – у цій країні категорично не згідні із агресивною зовнішньою політикою Кремля й навіть викликали посла РФ до свого МЗС, аби відкрито заявити про свою позицію. Не кажучи вже про те, що у Литві висловлюють цілковиту підтримку Україні.

Ймовірно, у наступні тижні варто очікувати схожих заяв чи провокативних дій з боку Росії, які погіршать відносини із європейськими державами, які оголосили про свою підтримку Україні. Однак з окремим статусом у даному питанні виступають Франція та Німеччина, які, по суті, є ініціаторами та провайдерами мирних перемовин у Нормандському форматі. З іншого боку – хоч і висловлюють підтримку Україні, проте не поривають тісних взаємозв’язків із Росією. Це добре видно на прикладі із “Північним потоком”.

Очевидно, що тактика перемовин та пошуку дипломатичних майданчиків із Росією не працює – Росія системно намагається досягти позиції “ізгоя”. Це видно із заяв стосовно чергового виходу з ПАРЄ – в Росії начебто демонстративно “не тримаються” за можливість роботи своєї делегації у міжпарламентському органі співпраці в Європі.

Відповідно, й тактика стримування агресора повинна бути іншою – більш агресивною, проте в Європі завжди зволікають із цим. Адже йдеться не лише про скорочення економічної співпраці, але й про бажання утримати безпеку на всьому континенті за будь-яку ціну. Однак з уроків історії пам’ятаємо, що політика “примирення” завжди лише погіршувала ситуацію.

Стратегія України

За останні місяці, відколи у Кремлі за допомогою перемовин у Мінську намагалися будь-що вплинути на Україну саме у політичному аспекті, українська влада все ж виявилася не такою слабкою, як могло здаватися на перший погляд. Навіть умовне припинення вогню на сході України, не змусило спокуситися на агресивні умови Кремля щодо фактичної федералізації нашої держави.

Упродовж 2020-го та 2021-го років Україна продовжує крок за кроком виходити зі структур СНД та ставати ближчою до стандартів європейських економік. Ще більш динамічною виявилася ситуація із ініціативою щодо створення Кримської платформи – спочатку в Кремлі відверто ігнорували будь-які прояви її діяльності, а згодом почали дедалі агресивніше реагувати на дипломатичні зусилля України повернути Крим.

Нарешті, остаточною причиною заявити про відверті військові погрози для Кремля стало закриття телеканалів, які належать проросійським політикам в Україні.

За останній тиждень Росія вдалася і до дипломатичної провокації – там затримали, а згодом вислали українського консула у Санкт-Петербурзі. Здавалося б, у ситуації, яка склалася, у відповідь варто було б не лише вислати старшого дипломата посольства Росії у Києві, але й загалом оголосити про розрив дипломатичних зв’язків із державою, що демонструє відверто ворожі наміри стосовно суверенітету свого сусіда. У вітчизняному МЗС пояснюють відсутність такого рішення через низку гуманітарних питань – адже кілька десятків тисяч громадян України, з тих чи інших причин, перебувають на консульському обліку в Росії, і МЗС не може залишити їх без допомоги.

У ситуації, яка склалася, єдиного правильного рішення немає, проте, якщо Україна таки обрала шлях дипломатичного повернення окупованих територій, то розірвання дипвідносин із РФ виглядає нелогічним. Водночас, якщо розглядати реальні загрози з боку Кремля, варто було б обрати активну оборонну стратегію – повне розірвання стосунків із Росією до повернення частини Донбасу та Криму.

Залізна завіса 2.0

Високою є ймовірність того, що діючи агресивними методами, Росія свідомо намагається досягти ізольованості із одночасним стимулюванням внутрішньої “інформаційної істерії” у суспільстві.

Політика “відсторонення” і надалі функціонування цілком ізольованої держави на кшталт відомого у новітній історії періоду “залізної завіси”, дозволить Росії знову підвищити рейтинг влади всередині суспільства та зцементувати авторитарні тенденції. Обрання нового президента США із відповідним ставленням до РФ як до зовнішньої небезпеки – найзручніший для цього час.

У Кремлі чітко усвідомлюють відсутність будь-яких точок дотику між позиціями цивілізованого існування і співпраці із цілком незалежними державами та імперськими бажаннями відверто загарбати під свій геополітичний вплив території та держави, які не надто цьому опираються або сповідують схожі цінності. Так сталося із низкою сусідніх із Росією близькосхідних держав, так сталося з Білоруссю та Вірменією, цього поки що не вдалося досягти із Грузією, Україною та Молдовою.

Схоже, найкраща стратегія зараз для України – переконати партнерів і світ якомога системніше застосовувати санкції, демонструвати зміни та прагнення будь-що захистити власні кордони, для чого може бути сконструйоване власними силами чи надане у допомогу відповідне озброєння. Період “залізної завіси”, як показують історичні приклади, не може тривати століттями – йдеться про 10-20 років, які Україна може використати для посилення власних оборонних та переговорних геополітичних позицій. Звісно, за умови, що усі союзники здатні так само упродовж цих років займати безкомпромісну щодо агресора позицію. Якщо ж ні – то, швидше за все, саме Україні заготовлена роль “жертовного ягняти” на поталу агресивним апетитам Кремля.

 “Слово і діло”

https://www.slovoidilo.ua/

May 2021