Зі шаблею в міцних руках та з Богом у серці

Фехтування – це спортивне єдиноборство у володінні мистецтвом двобою холодною зброєю. У спорті існує три види фехтування – шпага, рапіра та шабля.  Відрізняються вони один від одного наступним: шпага та рапіра – коляча зброя, а шабля – рубляча. На змаганнях дозволяється колоти в усі ділянки тіла, а рубити шаблею дозволено тільки по корпусу суперника. 

Для українців шабля не чужа. З давніх давен українські козаки були вмілими фехтувальниками на шаблях.  Колоритні приказки та зображення козаків та їхньої зброї демонструє український фолькльор: Доки шабля в руці, то ще не вмерла козацька мати. Тож те, коли незалежна Україна здобуде свого чемпіона світу з фехтування на шаблях, було лише питанням часу. 

Думаю, спортивних уболівальників зацікавить матеріал про славетного українського спортсмена, чемпіона світу з фехтування на шаблях, заслуженого майстра спорту України, володаря Ордена За заслуги III ступеня Володимира Лукашенка. Після закінчення спортивної кар’єри він не покинув спорт, а, навпаки, перейшов до тренування молодого покоління. 

Біографія цього спортсмена яскрава та показова. Спорт відкрив йому можливості побачити різні країни, познайомитися із людьми з усього світу та показати свою майстерність. Але до перемог, зазвичай, лежить довгий шлях.

14 лютого 1980 року в невеликому, але мальовничому селі Липовець Кагарлицького району Київської області народився  Володимир Лукашенко. Пізніше його сім’я переїхала до Києва, на Борщагівку. Тоді ж його мама, Тетяна Тимофіївна Лукашенко, відвела сина на секцію фехтування у cпортивний клуб СКА (Київ). До речі, мама Володимира – також спортсменка-чемпіонка України, яка в складі команди із восьми веслярів у змаганнях з академічної греблі входила до олімпійської команди СРСР.  “Яблуко від яблуні недалеко падає”, мабуть, сподівалася вона.

Перші кроки у спорті Володимир почав робити під керівництвом тренера М. Горюнова. Тренер навчив хлопця першим спортивним азам і дав таку настанову: талант спортсмена треба закріплювати працьовитістю та настирливістю на тренуваннях, не зупинятися на досягнутому і не боятися супротивника. Це Володимир засвоїв на все своє спортивне життя. І незабаром прийшли перші перемоги.

Молодий талант помітили, і для спортивного росту запросили до Республіканської Вищої Школи Спортивної Майстерності для обдарованих дітей. Першу медаль чемпіона України Володимир завоював на Чемпіонаті України серед кадетів у 14 років. Після юнацьких перемог Володимира запросили до дорослої команди Збройних Сил України та до національної збірної.

Зіркова команда Українських шаблістів

Кар’єра у великому спорті для Володимира складалася дуже вдало. Вже в 2000 році на чемпіонаті Європи з фехтування на шаблях у Португалії Володимир завоював свою першу міжнародну медаль. Тоді команда шаблістів України завоювала бронзу. Тренер збірної України з фехтування Г. Давідян навчив Володимира тактичній майстерності – мудрий вчитель повчав, що у двобої рівних суперників перемагає той, хто думає головою (фехтування – як шахи, тільки на доріжці). І великі перемоги прийшли одна за одною:

  • 2002 рік – на Чемпіонаті Європи у Москві Володимир здобув бронзову медаль в особистих змаганнях.
  • 2003 рік – на Чемпіонаті Світу в Гавані Володимир став чемпіоном в особистих змаганнях та бронзовим призером у команді. Того ж року він переміг на Всесвітній Універсіаді в особистих змаганнях та став бронзовим призером у команді (змагання проходили у м. Дауджу, Корея).  Також переміг на етапі Кубка Світу в Пловдіві, Болгарія.
  • 2004 рік – на Чемпіонаті Європи у Копенгагені (Данія) став бронзовим призером у команді та завоював Кубок Світу.
  • 2005 рік – на Всесвітній Універсіаді в Ізмірі (Туреччина) взяв срібло у командних змаганнях.
  • 2006 рік – завоював срібло на Чемпіонаті Світу в Турині (Італія) та став срібним призером на Чемпіонаті Європи в Ізмірі (Туреччина).

Брав участь у всесвітніх Олімпійських іграх, де здобув високі місця (2000 рік – шосте місце в командних змаганнях і 2004 рік –  п’яте місце в особистих змаганнях та шосте – в команді).

Багаторазовий Чемпіон України.

Після виступу на Чемпіонаті Світу з фехтування в 2009 році у Туреччині, де Володимир зайняв восьме місце в особистому заліку, він задався питанням, що робити далі? Продовжувати спортивну кар’єру, чи почати тренерську? Відповідь несподівано прийшла з Японії. Тамтешня федерація з фехтування шукала тренера для чоловічої та жіночої національної збірної шаблістів. Володимир Лукашенко дав згоду і в кінці 2009 року за контрактом став тренувати шаблістів Японії.

За трирічний цикл контракту збірна Японії піднялася до призових місць на Азійських іграх і стала небезпечним суперником для світових фаворитів із фехтування. Але, незважаючи на гарні умови та запрошення Японії про продовження контракту в 2012 році, Володимир переїхав до США, у Нью-Йорк. Його друг, Юрій Гельман запросив Володимира Лукашенка на посаду тренера шаблістів до Фехтувального Центру Манхеттена, де він працює і дотепер.

На останніх регіональних юнацьких змаганнях у Вашингтоні серед фехтувальників Східного узбережжя США кадетська команда шаблістів Центру виступила досить вдало та здобула нагороди. Варто зазначити, що в Центрі у кадетській віковій групі тренуються і діти Володимира: донька Ангеліна та син Дарій, які у Вашингтоні зайняли досить високі місця серед сотень учасників змагань.

У лютому 2019 року Володимир Лукашенко погодився дати інтерв’ю для журналу Ukrainian People (Чикаго).

Чемпіони Лукашенко і Возняк

Ukrainian People: Чому ви покинули Японію, адже умови контракту, згідно ваших слів, були дуже гарні?

Володимир: Так умови контракту з федерацією фехтування Японії були дуже гарні, але Японія – країна із дуже специфічною культурою та історією, тож європейцям не завжди вдається адаптуватися до таких умов. Тим більше, підросли діти і треба було думати про їхнє майбутнє навчання. Однак, я дуже вдячний Японії за надану можливість спробувати себе тренером на найвищому рівні, а також вважаю, що і Японія була задоволена моєю роботою.

UP: Назвіть перемогу, якою ви найбільше пишаєтесь, та несподівану поразку?

  • Найбільша перемога у моєму спортивному житті – здобуття титулу Чемпіона Світу в 2003 році у Гавані, на Кубі. Тоді в фіналі з рахунком 15-11 я переміг румуна Михая Коваліу, який, до речі, на той час був діючим олімпійським чемпіоном. І це була перша золота медаль фехтувальників для незалежної України.
  • Ну, а найприкріша та несподівана поразка сталася на Олімпійських Іграх в Афінах у 2004 році, де у чвертьфіналі я програв своєму ж співвітчизнику та другу В.Третяку. Так нас звів жереб. Далі Третяк виборов бронзову нагороду на цій олімпіаді, а я залишився без олімпійської медалі.

UP: Як ви налаштовуєтесь на поєдинок?

– У першу чергу, я подумки прокручував, як я буду діяти в тій чи іншій ситуації, які прийоми застосую в єдиноборстві з противником, налаштовувався тільки на перемогу. Якогось особливого ритуалу в мене не було.

UP: Які емоції ви відчували, стоячи на п’єдесталі з нагородами?

  • Насамперед, це гордість за свою країну, адже піднімають прапор та звучить гімн України, а також величезне задоволення через виконану роботу.

UP: Кому першому ви телефонували після перемог та поразок?

  • Найближчим мені рідним людям – мамі та дружині.

UP: Чи є у вас кумир у спорті?

– Так, моїм кумиром у фехтуванні на шаблях є Олімпійський чемпіон Станіслав Позняков. У цього спортсмена було чому навчитися. Серед інших спортсменів мені подобається Майкл Джордан, а взагалі я слідкую за спортивними подіями як в Україні, так і в світі, і не тільки з фехтування. Мені подобаються українські атамани Усик, Гвоздик, Берінчик і, особливо, Ломаченко. Ці хлопці прийшли з аматорського спорту в  професіонали і стали чемпіонами у професійному боксі, а це можливо тільки завдяки наполегливій праці.

UP: Тепер, коли ви стали тренером, чи можете себе порівняти з тими, хто тренував вас?

  • Мої тренери – це, в першу чергу, М. Горюнов, Г. Давидян та В. Гутцайт. Я вважаю їх досвідченими і висококласними спеціалістами, як кажуть, це люди на своєму місці. А Горюнову я вдячний найбільше, він став для мене в спорті другим батьком.

UP: У вас – спортивна сім’я, а хто її капітан?

  • Зважаючи на мій авторитет у спорті, капітаном сімейної спортивної команди є я, але й до порад дружини і мами завжди всі прислухаються, адже вони – найбільші наші вболівальники.

UP: Розкажіть трохи про Фехтувальний Центр Манхеттена.

  • Фехтувальний Центр Манхеттена є елітним та професійним клубом. У нас тренуються такі спортсменки, як Дагмара Возняк та Моніка Аксамит, які є членами жіночої збірної США з фехтування на шаблях та неодноразовими призерами чемпіонатів світу та Олімпійських ігор в складі команди. Оскільки це – приватний центр, до нього батьки ведуть своїх дітей, аби навчити їх азам фехтування, підвищувати свою майстерність та виступати на місцевих, регіональних та національних змаганнях. Ці діти отримують не лише чудову фізичну та моральну підготовку, але й покращують свої шанси на вступ у найкращі американські університети, адже студентський спорт у цій країні – на високому рівні.

UP: Щоб б ви побажали молодим спортсменам?

  • Ставити перед собою високі цілі і йти до них із перемогами.

UP: Щоб ви побажали, напередодні Дня Закоханих, своїм найдорожчим жінкам?

  • У першу чергу, здоров’я, здійснення бажань, а також, щоб у житті все складалось гармонійно – робота, навчання, спорт.

UP: Як ви відпочиваєте?

  • Ми полюбляємо родиною, а іноді й із друзями, подорожувати. Під час подорожей, я звертаю увагу дітей на творчість людини у порівнянні із казковими дивами природи. Так, наприклад, нещодавно ми вирушили до Лас Вегасу, але не грати у казино, а подивитись на це чудове місто у штаті Невада – творіння людських рук. Потім ми насолоджувались природною красою Великого Каньйону – а це вже творіння Боже.

UP: Ви віруюча людина?

  • Так, я вірю в Бога і вважаю, що він завжди поряд зі мною, я відчував його підтримку, коли мені було погано чи добре. Спорт – це платформа для спілкування з Богом, він потрібний спортсменам, адже їх становлення можливе тільки в гармонії з Богом і незалежно від результатів спортсмена.

UP: Як діє популярність на спортсмена? Чи доводилось вам “хворіти” на зіркову хворобу?

  • Через це, мабуть, проходять усі спортсмени. Але наступні спортивні змагання і обставини, зазвичай, допомагають опуститися на землю, адже суперники постійно тренуються і покращуються.

UP: Наостанок трохи гумору.  В Українському виданні Вікіпедії зазначено, що ви – багаторазовий чемпіон України, але кількість нагород не вказана. А ви сам пам’ятаєте, скільки разів ставали чемпіоном України?

–Мабуть, вони збились з рахунку (сміється).Так, я пам’ятаю всі свої перемоги.  Я – сімнадцятикратний чемпіон України із фехтування на шаблях.

March 2019