Микола Леонтович. “Із іскрою геніальности…”

Композитор, видатний творець хорових творів, учитель, художник-новатор, фольклорист, громадський діяч, піаніст, автор безсмертного “Щедрика” загинув у ніч на 23 січня 1921 року. Митцю було лише 43 роки… “В галузі  історії української музики немає рівного імени (крім Лисенка) Леонтовича”. Більше 80-ти років таємниця смерті генія та його ім’я було заборонене та непізнане. І лише недавно про нього таки заговорили… Проте й досі таємниці нерозгадані.

Холодна зимова ніч 1921-го у селі Марківці на Поділлі. До хати батька композитора, отця Дмитра Леонтовича попросився переночувати невідомий. Ночує в одній кімнаті з Миколою, а під ранок лунає постріл… Близько 8 години ранку голос і дух української нації підло вбито тим дивним чоловіком-чекістом, який, мабуть, просто мав виконати свій наказ…

Вражаючою, до болю страшною є правда про трагічну смерть українського майстра музики, композитора, учителя – Миколу Леонтовича. Хто не знає, тепер уже всесвітньо відомої, пісні “Щедрик”, яка неодмінно асоціюється із духом Різдва, прийдешнім  Новим роком!? Хоч у первісному, українському варіанті цей текст звеличує прихід весни і містить побажання господарям всіляких гараздів. Так! Бо саме навесні колись наші пращури зустрічали  Новий рік. Це українська народна архаїчна пісня, яку саме цей унікальний чоловік прославив на всю планету, створивши свою, унікальну обробку до неї. І, напевно, сам того не прогнозуючи, увінчав майстер цю щедрівку невмирущою славою… Але перед тим Леонтович в одному з сіл віднайшов текст цієї давньої щедрівки…

Юний музикант

“Леонтович – насправді Леонтович, без наслідування”, – так пише про нашого композитора у газеті “Голос” пан Флоринський у далекому 1944-ому… Микола Лисенко був перший, хто генія оцінив, зрозумів і розгадав. Він також пише про те, що Леонтович насправді дуже мало вчився музики. Як зізнавався сам композитор, трохи грав на скрипці, флейті, мідних інструментах.

Микола Леонтович походив із шляхетної, священичої сім’ї Дмитра та Марії Леонтовичів з Поділля. Народився 13 грудня 1877 року у селі Монастирок Вінницької області. А дитинство минуло у селі Шершнях. Змалку, через спів матері, тягнувся до народних пісень. Батько, священник отець Дмитро, сам умів грати на багатьох музичних інструментах: скрипці, цитрі, віолончелі, балалайці, цього навчив й сина. Микола мав брата Олександра та сестер: Марію, Вікторію та Олену. Діти влаштовували вдома справжні музичні вечори, Микола, звісно, диригував домашнім хором. Кажуть, що митець почав швидше співати, аніж говорити.

Спочатку Микола навчається в Шаргородському початковому духовному училищі, також мав стати священником, але не судилося.. Найперша музична освіта це Кам’янецька семінарія на Вінниччині: “Успіхи  з музичних дисциплін були настільки незвичайними, що талановитого учня, по закінченні навчання, призначають на посаду вчителя співу”. 1899 року юнак  закінчив семінарію  і почав учителювати сам. В одному селі навіть зумів організувати оркестр, самотужки писав партитури, записував подільські народні пісні, а згодом дав їм нове звучання. Одна із його збірок “Пісні з Поділля” вийшла у світ 1903 року. У 1904-1917 роках Леонтович працює учителем у різних селах. Останнє місце його праці місто Тульчин на Поділлі. Саме у цей час з’являється безсмертний “Щедрик”. Ім’я автора стає усе впізнаванішим… 1918 року митець викладає співи в інституті імені Лисенка та семінарії, пише педагогічні праці, церковні піснеспіви. 1919 року композитор змушений залишити  Київ і повернутися до Тульчина. Там засновує музичну школу, але й тут було сутужно, і невдовзі митець подається в село Марківку, до свого батька, де й стається непоправне…

Завія творчости

Геній, який мало встиг написати оригінальних творів. Більшість його творчого доробку то розкладки народних пісень, але він сам оригінальний, самобутній. “У його творах із спонтанною силою палає найглибша, яка тільки мислима, народність”. Згадана стаття з 1944-го така цікава, що хочеться звідти зацитувати якомога більше рядків: “У простій, посередній пісні М. Леонтович умів знаходити сховане від нас віками замуроване золоте зерно пісні. Це мистець, що з найпростішого примітиву, побудованого на трьох звуках, створив шедевр, що йому рівних українська музика має небагато”. Йдеться, звісно, про славнозвісний “Щедрик”. Інші його твори: “Дударик”, “Пряля”, “Мала мати”, “Піють півні”, “Ой зійшла зоря”, “Мала мати одну дочку”, “Козака несуть”. Рецензенти відзначали мініатюрну форму його творів, “названу справедливо художньою формою-шедевром”.

Остання нездійсненна мрія майстра музики опера “Русалчин Великдень”. Цей твір Леонтович створював на Поділлі, у рідному Тульчині, так і не завершив…Згодом він опрацює близько ста таких  народних шедеврів. Працював і вчителем, і викладачем музичного мистецтва.

Невмирущий “Щедрик”

1916 року сталася подія, що ознаменувала успіх композиторові: у Києві вперше прозвучав  “Щедрик”.

Варшава – Берлін – Париж – Мадрид – Лондон – Нью-Йорк…. Ось деякі точки на карті світу, куди мандрували, де виступали артисти з хорової капели під керівництвом Олександра Кошиця. Гастролі до Америки, Англії,  а згодом – уся Європа. Цю капелу організував Симон Петлюра задля популяризації  української музики. Олександр Кошиць – диригент студентського хору Київського університету, композитор, професор. Найпопулярніші шедеври, що звучали зі світових сцен тоді: “Щедрик”, “Дударик” М. Леонтовича, “Ченчик”, гармонізований Кошицем.

Світ був вражений майстерністю виконання і самими творами. А вже 1936 року  радіоведучий Пітер Вільховський написав нові слова до мелодії “Щедрика”, і таким чином з’явилася англійська версія композиції, відома під назвою “Carol of the Bells” (“Колядка дзвонів”). Власне, дуже довго ім’я Леонтовича, а водночас і авторство  відомої  усім мелодії, були під сімома замками. Допоки 23 лютого 1996 року, публічно в Українському домі на заснуванні комітету імені Миколи Леонтовича, було реанімовано ім’я митця і розкрито правду про його загадкову смерть.  2013 року у Львові  “Щедрик” виконали  одночасно 20 хорів (це близько 600 осіб). На сьогодні є близько тисячі різних варіацій мелодії. Щороку ця неймовірна композиція зворушує серця мільйонів по всьому світу. Зрештою, саме “Щедрик” у англійському варіанті звучить у відомому американському  фільмі “Сам удома”. Сьогодні її інтерпретують по-сучасному.

Письменниця Галина Тарасюк у своїй статті “Трагічно щедра доля” пише про своє знайомство із композитором та його “Щедриком”, а також про потрясіння, які переживала, коли чула колись цю нашу (!) мелодію на різних континентах світу; як відкривала багатьом коріння цієї композиції. Зрештою, ділиться віршем, що його присвятила генію:

“І знову: руки навхрест – до грудей

І знов: усі дороги крізь терновища!

Але іде – душа моя іде –

По Україні йде до Леонтовича.

Я на могилі не пущу сльози  –

Я вознесуся тенором на хори:

Тут не вівси: тут Божі голоси,

Тут ластівка з архангелом говорить…”

Авторка зізнається: “…Втративши авторство, зокрема й національне, українська щедрівка стала вселюдською, запанувавши над цілим світом. Воістино, благословенний  у Бога народ, який ділиться з іншими своїм творчим генієм”.

2018 року сучасна українська письменниця Ірен Роздобудько видала чудовий роман, присвячений “Щедрику” та його автору під назвою “Прилетіла ластівочка”. Книга дуже особлива, адже розповідає в особливий спосіб про загадки життя і творчості генія Леонтовича. Авторка подає дві сюжетні лінії: перед читачем 1916-1921 рр. і 1990-ті… Майстерно переплетені, як тонке мереживо, різні часові виміри та різні герої. Але все заради одного – донести правду, спробувати зрозуміти постать Леонтовича. Такі книги є унікальними, бо крім естетичного задоволення, художній текст накладено на історичну правду, переплетений уявою митця, має усі шанси на успіх. Лише розгорніть… А цього року 105 років з моменту першого виконання “Щедрика”.

2019 року за підтримки Українського культурного фонду вийшла повна збірка хорових творів М. Леонтовича двома мовами. 1977 року, до 100-річчя з дня народження композитора у Марківці відкрили музей, але ніколи не було належного стану того приміщення, кудись поділися унікальні речі митця та його родини. 2016 року заново відбулося відкриття музею та було оновлено експозиції, що тепер розташовуються у чотирьох кімнатах.

Різні країни, різні нації об’єднує українська мелодія українського генія. Генія, якого було знищено через те, що творив і жив: Україною і для України…Ми не маємо права забути!

Злегка припорошує сніг, от і комина хати невидно вже. Майстер працює, на гадці все народне, наше, складає ноти у рядочки. “З того щось буде, буде”, – снується в голові. “Ластівочка… хай буде для мого народу дарунком від мене, хай ця пісня полетить у світ. От останній штрих – і набуток готовий. Бог прийняв, і ви прийміть, люди…”.

Ірина Садула,

дослідниця, учителька української мови та літератури

Угринівського ліцею,

родом з села Тязів, Івано-Франківської області