Зі старої чорно-білої світлини дивиться хлопчик зі Східної Галичини. Вдягнений у військовий однострій часів Першої світової, він стоїть, виструнчившись, із рушницею в руках. Напевно, цей юний доброволець, як і багато інших його однолітків, прагнув стати у стрій разом із дорослими чоловіками. Натомiсть, швидше за все, виконував обов’язки розвідника або ж посильного. У ті часи командування Січі не дозволяло дітям та підліткам брати безпосередню участь у боях, і ми не знаємо напевнe, чи довелося хлопцеві натискати курок своєї рушниці. Та завдяки роботі невідомого фотографа, його сповнений рішучості погляд назавжди увійшов у історію…
Ця світлина, як і понад сорок інших відтворених, є експонатом виставки “Нескорені”, присвяченої сторіччю боротьби за свободу Західноукраїнської Народної Республіки. Офіційне відкриття відбулося 21-го березня в українському культурному та освітньому центрі “Осередок” канадського міста Вінніпег. Це сталося завдяки зусиллям команди активістів на чолі з куратором виставки, відомим канадським митцем українського походження Беном Василишеним, поєднаних з фінансовою підтримкою небайдужих представників української діаспори провінції Манітоба. Так до нас дiйшли рідкісні світлини, зроблені під час Першої світової війни – свiдчення боротьби галицьких та буковинських українців за свободу. Більшість фотографій показують людей, місця та події в західно-українських землях між 1914-м і 1915-м роками, де точилися найзапеклiшi змагання.
У 1932-му році скляні слайди, з яких пізніше були зроблені фотографії, привіз до Канади відомий український громадський та політичний діяч, представник дипломатичної організації Західноукраїнської Народної Республіки у Вінніпезі Іван Боберський. Всього він залишив 619 скляних слайдів та інші архіви, що описують події періоду Першої світової війни і боротьбу Західноукраїнської Народної Республіки. Тож сьогодні завдяки цим історичним документам сучасники мають можливiсть глибше зрозуміти та усвідомити важливість минулого у становленнi автономії, самовизначення і незалежнocті нашої держави. Включно з короткою і невдалою спробою створення Української Народної Республіки (УНР) у центральній Україні та, особливо, Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) в Галичині і Буковині в 1918-19-му.
Наразі в архівах центру “Осередок” зберігається колекція з сотень рідкісних старовинних скляних слайдів (фотографічних негативів), яку ніколи раніше не демонстрували широкому загаловi. Подібні матерiали свого часу використовувались для так званого “Магічного ліхтаря” – проекційного апарату, призначеного для показу слайдів. Вiн складався з дерев’яного або металевого корпусу з отвором та об’єктивом, всередині розміщували джерело світла. В 18-му столітті це були свічка або лампада, пізніше – електрична лампа. Зображення-слайди наносилися на пластини зі світло-чутливого скла в металевому, дерев’яному або картонному обрамленні й проектувалися на екран через оптичну систему і отвір в лицевій частині апарату. Використовувались такі слайди протягом усього 19-го сторіччя i аж до 1950-х років, коли з’явилися менш дорогi прозорi фотоплівки. Та саме цi старенькi шматочки скла сьогодні дають нам нагоду вглядатися в обличчя невідомих чоловіків, жінок та дітей. Усiх, кому довелося пройти крізь жерло Першої світової війни.
Розповідає куратор виставки Бен Василишен:
– Протягом другої половини 19-го століття всі мої прадідусі та прабабусі жили в Галичині. З 1772-го року Галичина була частиною другої за величиною держави Європи, багатонаціональної Австро-Угорської імперії. Вона охоплювала 675000 квадратних кілометрів східно-центральноєвропейської території і керувалася династією Габсбургів.
Всі мої предки були українцями, в той час – людьми без громадянства, які переважно займалися сільським господарством. У 1900-х роках в Австро-Угорщині проживало понад 4 мільйони українців. Чимало були зосереджені в Східній Галичині, інші – у прилеглій Північній Буковині, а також у Закарпатті. Натомість переважна більшість українців (близько 22-х мільйонiв) жили в самодержавній Російській Імперії, якою правила династія Романових.
Між 1898-м і 1907-м роками всі вісім моїх прадідусів і прабабусь покинули власні домівки в Галичині та Буковині та емігрували в канадські провінції Манітоба і Саскачеван. Там, отримавши землю, і головне – свободу, побудували нове і краще життя собi і своїм дітям. Вони зіткнулися з суворими реаліями життя у преріях, але завдяки силі духу і наполегливості допомогли створити нову канадську націю. Тим часом, їхнi друзі та родичі, що залишилися в Галичині і Буковині, були свідками і – в деяких випадках – учасниками боротьби українського народу за свою культурну спадщину та створення власної незалежної держави.
Наша виставка недаремно має назву “Нескорені”. Це означає, що насправді всі ці люди не були переможені, вони вистояли. А ми маємо можливість згадати про цей подвиг та зберігати пам’ять про нього для наступних поколінь. Усі ці роки ми ретельно зберігали залишені нам історичні документи і зараз, нарешті, отримали можливість відновити їх – аби поділитися з усіма.
Фотографії, які можна оглядати сьогодні в “Осередку”, зроблені 100 років тому, але дивлячись на них, розумієш, що з тих часів мало що змінилося. На жаль, я не впевнений, що історія суттєво просунулася вперед. Але знаю, що борці за свободу сучасної України обов’язково переможуть. Фотографічні зображення, представлені тут, допомагають не лише побачити минуле, але й поважати його.
Говорячи сьогодні про важливість збереження та відтворення цінних історичних документів, я не можу не згадати людей, фінансова підтримка яких уможливила виставку “Нескорені”. Це Адріан Гавалешка, Марта Шепертицьки, Роман Ващук, Андрій Стойкевич та багато інших. Я надзвичайно вдячний усім, хто долучився до цього заходу. Завдяки вашій наполегливій праці нескорені не є забутими!
Виставка триватиме до 6 липня. Тож усі бажаючі мають чудову нагоду зазирнути в очі юному добровольцю з Галичини, а також переглянути інші світлини непереможених воїнів та свідків Першої світової війни.
