Пам’яті Марти Коломиєць: “Все відродження українського життя пов’язане з нею”

16 серпня 2020 року відійшла у Вічність директор Програми імені Фулбрайта в Україні, ініціаторка і керівник багатьох освітніх і культурних проєктів – Марта Коломиєць. Вона народилася в українській родині у Чикаго, але прожила більшу частину свого життя в Україні. “Вона мала дивовижну здатність об’єднувати добрих людей для добрих справ” і зуміла дуже багато зробити для України, – кажуть про Марту Коломиєць ті, хто її безпосередньо знав.

Сама Марта приїхала до Києва як журналіст ще до проголошення незалежності. І присвятила своє життя Україні.

Писала статті, підтримуючи політиків-демократів, виховувала молодих лідерів, займалася розвитком жінок-підприємниць, підтримувала дітей-сиріт. Брала участь і підтримувала Помаранчеву революцію 2004 року; Революцію гідності 2013–2014 років.

Коли почалась війна Росії проти України, Світлана Єременко, виконавча директорка Інституту демократії імені Пилипа Орлика, запитала Марту: “Мабуть, тепер ти повернешся до США?”

Абсолютно спокійно Марта відповіла: “Ні, я залишаюся до кінця з Україною і українцями…”

Марта вміла любити

Борис Гудзяк, митрополит УГКЦ, голова Філадельфійської архиєпархії

Уже четвертий день живу з неймовірною думкою, бо годі прийняти реальність, що немає Марти Коломиєць. Саме так болісну новину про її несподіваний і болючий відхід повідомив відданий чоловік Данило Яневський: “Marta is gone”.

Марта заснула в Данила на руках. Вона останніми роками нездужала, мала поважні проблеми з нирками, але здавалося, що її сильна воля, життєрадісність та опіка Данила переможуть усе. Навіть загрозу смерті.

Марта була для мене дбайливою, люблячою cестрою більше, ніж 40 років. Ми були пластунами у різних, віддалених одне від одного американських містах і у 1977 році вперше зустрілися в Гантері – в таких собі нью-йоркських Карпатах – на “Школі булавних” та “Лісовій Школі” (вимогливі вишколи для пластових лідерів, дівчат і хлопців).

Зустрічалися ми 1978 року на Міжкрайовій Пластовій Зустрічі в Скелястих горах Канади. Однак нагода від серця подружитися прийшла ще через рік на “Вовчій тропі” – вишкільному таборі юнацьких виховників, де Марта була серед моїх наставників.

Я – син зубного лікаря – приїхав без зубної щітки. Марта знайшла вихід і з того часу, знаючи, що я буваю розсіяним мрійником і не до кінця практичним, взяла мене під свою опіку. Не лише на час тижневого табору, а на довгі чотири десятиліття.

Марта підтримувала мене у робочих проєктах та особистих викликах в Бостоні й Римі, Львові та Парижі, в різних країнах та віддалених континентах. Вона запросила в моє життя і Данила, який рівно ж ділиться зі мною дружбою і теплом. Це покровительство і супровід були і моральними, і наскрізь конкретними. Подарований нею светр грів тіло, а слова і жести втішали душу і серце. Гостинний притулок дому Марти і Данила дарував відпочинок і зцілення.

Марта мала гостре відчуття знаків і символів. Це проявлялося у всьому. Зокрема, у тому як завжди зосереджено вона обирала подарунки друзям і родичам. Кожному. Пам’ятаю як у тому ж 1979 році, після вишкільного табору, ми поїхали разом до моїх рідних Сиракуз. У мене перед очима досі стоїть картина, як у сувенірній крамниці Сиракузького університету вона з великим ентузіазмом і прискіпливістю підбирає пам’ятки про подорож для свого улюбленого брата Андрія.

Для кожного – Коломийців, Караванів, для Данила і всіх Яневських та міжнародного кола подруг і соратників – Марта вміла знаходити особливі, неповторні і небанальні символи близькості, уваги, дружби і любові.

Нас усіх зворушувала Мартина здатність постійно мати на увазі стількох інших. Вона природно, щиро, творчо і шляхетно супроводжувала безліч осіб, з якими перетиналася.

Пам’ятала не лише про іменини чи уродини, розпочаті чи завершені проєкти та спільні справи, але й також про важкі обставини: хвороби чи складні випробування когось з близьких. Марта Коломиєць вміла бути поруч, також у час смерті. Вона вміла крізь сльози сміятись.

Марта глибоко переживала за інших. Сумувала, страждала, сперечалася з Господом про біль і несправедливість у світі. Проте у цих конфронтаціях переважали її віра в Бога та оптимізм, її пластова “добра гадка”, її експансивна радість і переможна усмішка. Перемагала Мартина доброта.

Джерела наснаги Марти Коломиєць брали свій початок з глибин. Вона виростала в істинно християнській, інтелігентній, шляхетній родині Анатолія і Люби Коломийців. Формували її особистість рідна парафія святих Володимира і Ольги в Чикаго, добра американська освіта і суботня школа українознавства, братство молоді Бориса і Гліба, “Пласт” і курінь “Перші стежі”.

На Літніх курсах в 70-тих роках у римському УКУ вона зблизька пізнала патріарха Йосифа Сліпого, який став для неї взірцем незламності і творчості. Про нього Марта з Данилом згодом зняли вражаючий документальний фільм. Нею створені професійні середовища виявляли і розвивали і без того тонкі, Богом дані, навички спілкування і об’єднання найрізноманітніших спільнот.

Ім’я покійної символічне. У її стилі. У Євангеліях Марта належала до найближчого кола Ісуса. Сестра Лазаря і Марії, що “багато трудиться”, забезпечуючи все необхідне. Ісус до них часто приходив і особливо їх любив. В їхньому домі святкували воскресіння Лазаря, з їхнього дому Христос в’їжджав у Єрусалим, де Його зустрічали діти і де за кілька днів відбулися спасенні події Його страстей, смерті і Воскресіння.

Віра в Христа, співпраця для будови Божого Царства, благовістування працею, може й надмірною, коштом власного здоров’я – це риси Марти Коломиєць.

Марта була кольорова, символічна, емоційна і експресивна. Як і картини її любого “Татка”, художника Анатолія Коломийця, що впроваджував її у світ мистецтва. Уся родина Коломийців – мама Люба, вуйко Олько, брат Андрій зі сім’єю – належить до найбільш відданих і надійних членів української громади в Чикаго.

Стажування в жіночому журналі Ms Magazine було для молодої журналістки Марти Коломиєць вступом до авангардної журналістської постави. Проте її авангардність не була ідеологічною, а людською.

Марта вела у стосунках, відважно ініціювала, випереджувала, долала кордони між людьми – навіть тоталітарну Залізну завісу. Легендарне інтерв’ю з В’ячеславом Чорноволом і Михайлом Горинем у 1987 році, за яке “американську диверсантку” було затримано і урочисто видворено з Радянського Союзу, призвело згодом до того, що вона стала першим іноземним журналістом офіційно акредитованим в Києві ще перед світанком незалежності української держави.

І так штаб-квартира Українського народного Союзу в Києві – американської братської страхової компанії, що видавала газети “Свобода” і “Ukrainian Weekly”, – стала місцем зустрічі провідних культурних, громадських і політичних активістів.

У той час Марта познайомилася з Данилом і зав’язалася дружба, що переросла в кохання і тривалу спільну мандрівку крізь буремні пригоди нової української держави та молодого пострадянського суспільства.

Данило відзначається оригінальними і творчими перспективами, і взаємна відкритість і невимушена гостинність Марти і Данила дозволили їм поєднувати світи, які в житті багатьох були несумісними – світ діаспори і центральної України, пострадянської дійсності і демократичного Заходу.

Зрештою, поєднання і синтез кращих сторін різних, часом протилежних, контекстів були однією з основних життєвих цілей Марти Коломиєць. І робила вона це віртуозно. Не деклараціями, а щоденною працею і великою любов’ю.

Марта любила Бога, людей і Україну. Послідовно і дієво. Її любов була плідною, бо творила проєкти, добрі справи, і щось зароджувалося, плекалося нею у кожному з нас, хто мав щастя спілкуватися з нею. Те, що Марта робила, завжди щиро і сердечно, давало надію конкретним людям та уможливлювало конкретні зміни в Україні.

Вона була присутня у всіх основних, життєдайних процесах незалежної України. Марта була донором, а ми – приймачами її світлої енергії. Я особисто, і можу говорити від імені багатьох друзів, – ми вдячні Марті за її життєствердність. За тихе, світле і усміхнене утвердження кожного з нас.

Скільки Марта Коломиєць доклала зусиль, щоб підняти погляд української жінки і консолідувати жіночий рух в Україні. У контексті, коли багато хто ставав циніком, зокрема ті з діаспори, хто у романтичному пориві на початку 90-тих приїжджали до України і розчаровувалися, Марта десятиліттями систематично боролася з драконом корупції та іншими пострадянськими демонами. Не гаслами, не побожними думками, а структурованою, системною працею – від ранку до ночі. Під її керівництвом Фулбрайтівська програма в Україні міняла життя сотні людей і впливала на різні інституції по всій країні. Скільки вона доклалася до виховання молодих лідерів, розвитку громадянського суспільства, університетів, зокрема Українського католицького. І все ж таки знаходила Марта час на чай і каву, на те, щоб посидіти з друзями, і завжди настоювала, що то ми її гості.

Сьогодні друзі та співпрацівники розгублені раптовою втратою. Ми огортаємо нашою молитвою Данила, маму Марти – пані Любу, якій виповнився 91 рік, брата Андрія й усю родину, яка через пандемію не може бути разом фізично, щоб у Києві з нею попрощатися. Проте ми разом. Марта вміла єднати людей за життя, і відчуваємо, як зараз єднає нас духовно у таїнстві свого переставлення.

У теперішній тривозі нам як ніколи потрібне те, що уособлювала Марта Коломиєць. Вона відчувала, що треба робити і як це робити разом. Вона завжди була готова допомогти і підтримати – чи то приятеля-пластуна, який забув удома зубну щітку, чи друга-митрополита, що починає нове служіння… Чи то українських студентів і науковців, чи то жінок, які хотіли ставати сильнішими…

Стільки всього ще не зроблено. Marta is gone. Марти немає, переставилася на заслужений відпочинок у Господній дім. Але хіба наша Марта буде “відпочивати” там без люб’язної дії, без спілкування, без духовної єдності? Хіба вона зможе нам не допомагати? У мене, дорога Сестричко, сумніву немає. Ти з Богом і у Господі будеш з нами. Супроводжуй, підтримуй, допомагай, і нехай Твій приклад буде з нами!

______________________________________________

Про Марту Коломиєць коротко:

  • народилася 1959 року в родині українців, Чикаго (США);
  • батько із Полтавщини, мати – із Західної України:
  • закінчила William H. Taft High School
  • вчилася на славістичних студіях в Іллінойському університеті у Чикаго;
  • отримала журналістську освіту в Іллінойському університеті в Урбана-Шампейн;
  • записала багато свідчень людей, які пережили Голодомор 1932-33 років, і передала їх до Конгресової бібліотеки США;
  • журналістка видання Ukrainian Weekly (1991-1998 роки)
  • була першою американською журналісткою, яка приїхала до України;
  • записувала свідчення українських дисидентів, здружилася із ними і допомагала їм;
  • інформаційна співробітниця з USAID;
  • директорка програм партнерства з громадами американсько-українського фонду;
  • директорка Української освітньої програми ринкових реформ;
  • директорка Національно-демократичного інституту;
  • голова Правління “Українського жіночого фонду”;
  • директорка програм та комунікацій Освітнього фонду Українського католицького університету (УКУ);
  • із 2013 року директорка Програми імені Фулбрайта в Україні;
  • разом із чоловіком – Данилом Яневським продюсувала фільм про патріарха Йосипа Сліпого;

активно допомагала звільненню “політв’язня Кремля” – режисера Олега Сенцова.

Chicago