Писанкарство в США. Майстер-класи з писанкарства у Південній Кароліні

Одним з найвідоміших в світі атрибутів українського прикладного мистецтва є писанка. Розписування яєць є давнім мистецтвом українського народу. Археологи знаходили розмальовані яйця навіть у скіфських курганах, яких так багато було на території України. Артефакти писанкарства знаходяться й зараз. Наприклад, у 2013 році під час археологічних розкопок у Львові науковцями було віднайдено писанку п’ятисотрічної давнини, зроблену на шкаралупі гусячого яйця. Істориками української культури доведено, що писанка була атрибутом різноманітних ритуалів, сезонних святкувань та виконувала символічну функцію в багатьох народних традиціях – як у поганські часи, так і після прийняття українцями християнства. Взагалі писанка завжди наділялась чудодійною силою і була уособленням народних вірувань. Одним з популярних обрядів було закопування детально розписаного яйця в землю перед весняними посівами. Наші пращури вірили, що добре виписане яйце з правильними символами забезпечить добрий врожай, а, отже, збереже та врятує родину від голоду взимку. Серед парубків та дівчат було популярним дарувати один одному писанки з зашифрованими символами: така собі українська криптографія з давніх часів, від діда-прадіда. З прийняттям християнства яйця стали найчастіше розписувати весною, перед Великоднем. Трактування символізму писанки набуло релігійного сенсу.

Цікава й глибока історія писанки шириться світом. У людей, що вперше чують про цей вид мистецтва, часто виникає інтерес, який потім переростає в захоплення. Приваблює їх насамперед символізм писанки та копітка техніка виконання. В інших народів є схожі мистецтва, передусім це розписування тканини в техніці батік в Індії та Індонезії. Українцями в писанкарстві використовується спеціальний інструмент: пензлик або писачок. Кольорова гама писанки – ще один спосіб передачі символізму на рівні малюнка. Часто це були натуральні барвники, такі, як лушпиння цибулі чи сік диких ягід. Зараз більшою популярністю користуються анілінові фарби, які не тьмяніють з часом та дозволяють писанці залишатись яскравою та барвистою. Фарби, писачок, застосування воску та вогню роблять процес писанкарства справжнім дійством.

Американський південь, і, зокрема, штат Південна Кароліна, не є винятком з правил. Багато хто тут цікавиться українською писанкою. З 2018-го року в місті Колумбія – столиці штату – регулярно проходять майстер-класи з писанкарства, учасниками яких є як діти, так і дорослі різних національностей. Творчі заходи відбуваються не тільки весною перед Великоднем: попит на вивчення українського народного мистецтва є цілорічним. Місце для класів з писанкарства надає Колумбійський Центр Мистецтв. Це організація, метою якої є поширення творчого надбання різних народів серед мешканців штату.  В 2018 році в Центрі Мистецтв Марічкою Хорун було організовано перший український вечір, який презентував наші традиції та культуру через мистецтво та кулінарію. На цьому вечорі також відбувся і клас з писанкарства для дітей молодшого шкільного віку. Магія вогню та використання писачка викликали неабиякі емоції у малечі. Саме ця подія і поклала добрий початок проведенню класів з писанки в Колумбії.  Ще однією організацією, що підтримує розвиток української культури, є місцевий Музей Мистецтв, який періодично замовляє писанки, присвячені різним тематикам, для продажу.

Після двох років співпраці з Центром Мистецтва та Музеєм у нас виникла ідея подачі заявки  на отримання державного мистецького гранту у відділі культури. Цей відділ ставить собі за мету підтримки різних культурних організацій та митців штату, а тематика грантових проектів може бути дуже різною та самобутньою. Також працівники відділу ведуть копітку працю з виявлення, спостереження та заохочення культурних ідентичностей різних громад штату. Хочу подякувати пані Лорі Грін, яка опікується у відділі програмою народного мистецтва. Грант, на який ми подавались,  видається парі представників однієї громади. В цій парі одна людина має навчати іншу тонкощам народного мистецтва рідної країни. Мені пощастило з моєю студенткою, вибір був миттєвим. Це пані Світлана Циганок, яка вже багато років є незмінною і відповідальною кураторкою українського павільйону на Міжнародному фестивалі міста Колумбії. На цьому фестивалі ми і познайомились. Неабияким плюсом було те, що до подачі на грант Світлана вже мала досвід розмальовування писанок, але не писачком, а пензлем. Щодо мене самої, то писанкарство супроводжує мене ще з дитинства. Першим, хто показав мені ази цього дійства, був мій дідо по маминій лінії, який походив з Лемківщини. До речі, в лемківському писанкарстві замість писачка часто використовують звичайну гілочку, що додає йому виразної самобутності. Волонтерство на чисельних майстер-класах з писанки, навчання у різних художників зробили цей вид народного мистецтва частиною мого життя. Писанки супроводжують мене повсякчас.

Ми пройшли досить серйозний конкурс. Складовою подачі заявки на мистецький грант було ґрунтовне інтерв’ю, що проводилось протягом двох годин. Розпитували нас про українське мистецтво, українську громаду Колумбії та нашу дотичність до неї. Це все відбувалось ще у лютому цього року, до початку пандемії. За умовами гранту ми маємо зустрічатись два рази на місяць та проводити уроки, на яких Світлана має поглибити свої знання в писанкарстві. Також мусимо планувати заходи щодо поширення практики писанкарства в громаді. На жаль, пандемія внесла свої корективи, але ми адаптувались та не стали відкладати початок занять на невизначену дату. Почали за розкладом, ще в липні. Зараз ми проводимо більшість класів онлайн, але іноді зустрічаємось особисто з урахуванням всіх вимог дистанціювання.
Влітку ми також стали слухачами писанкарських лекцій Софійки Зелик з Українського центру (округ Сомерсет в штаті Нью-Джерсі, США).  В нашому плані – виготовлення писанок з орнаментами різних регіонів України та розміщення фінальної композиції в місцевій бібліотеці. Також ми плануємо показувати процес писанкарства в місцевих школах та на фестивалях, сподіваємось, що нам це вдасться.  За планом наш проект буде тривати до весни 2021 року. Втім, завершення реалізації грантової програми стане тільки початком для майбутніх творчих заходів, підніме нас на ще один щабель розвитку.

Отримавши грант, ми відчули неабияку підтримку та побачили, що американська  держава цінує українську мистецьку спадщину на теренах штату, захищає та популяризує її серед мешканців. Успішне здійснення нашого проекту можливе тільки через широке залучення  представників української діаспори штату Південна Кароліна. Можливо таке об’єднання земляків і буде найкращим результатом нашої діяльності.

Articles