Путін хоче анексувати Донбас і Херсон

За останні тижні російські війська все більшою мірою концентруються для наступу на Донбасі та утримання контролю над українським півднем. Навіть з харківського напрямку окупанти змушені відходити так, як ще недавно відходили з української півночі, від Києва, Чернігова та Сум. Але зараз найважливіше для путіна – це контроль над Донбасом.

Чому саме над Донбасом? Для відповіді це питання варто згадати, з чого саме російський правитель розпочав свою “спеціальну військову операцію”. Адже приводом для неї були звернення маріонеткових керівників “народних республік Донбасу”. Путін заявив, що визнає “днр” та “лнр” у кордонах Донецької та Луганської областей України, а українські війська мають негайно залишити частину територій областей, яку вони контролюють. Звичайно, на цей момент путіна цікавив не лише й не так Донбас, як вся Україна. Саме тому російські війська одночасно рушили на Київ, Чернігів, Суми, Харків, Херсон, Миколаїв…

Але бліцкриг путіна захлинувся. І тепер головним доказом ефективності “операції” має стати “звільнення” усієї території Донецької та Луганської областей. До того ж треба зрозуміти, що жодних “народних республік” після цього “визволення” – тобто окупації усієї території Донецької та Луганської областей України – теж не буде. А що буде? А буде спроба анексувати ці території за кримським прикладом. У кремлі, власне, цих намірів ніколи не приховували. У своєму зверненні до росіян у день початку “спецоперації” путін говорив, що одна з її цілей – можливість “самовизначення народів України”. Можна, звісно, ​​поцікавитись – а яких таких народів? Більшість населення України – етнічні українці, той же ж путін запевняє, що українці та росіяни – “один народ”. Але не варто шукати логічних помилок у словах російського президента. Справа в тому, що російська конституція не дозволяє приєднувати до російської федерації території інших держав. А “незалежні держави” – запросто. Тому путін і вигадав “народ Криму”, зараз вигадує “народ Донбасу”. А якби окупація відбулася, ми б раптово виявили, що в Україні є величезна кількість “народів”, кожен прагне створити свою “народну республіку” і потім приєднатися до росії.

Однак допоки із “народами України” не вийшло, путін готується анексувати хоча б Донбас.

Приїзд до зруйнованого Маріуполя сергія кирієнка, першого заступника голови адміністрації президента росії та куратора внутрішньої політики країни, став сигналом для всієї російської політичної та військової номенклатури: не буде жодних “народних республік”, треба готуватися до приєднання.

До того ж йдеться не лише про Донбас. Із пропозицією приєднати до росії ще й Херсонську область звернувся один із керівників окупаційної адміністрації кирило стремоусов. І хоча прес-секретар путіна дмитро пєсков зазначив, що для такого приєднання має бути забезпечено “конституційну процедуру”, я анітрохи не сумніваюся: накажуть – забезпечать. Будь-яку процедуру. Адже ці вісім років показали, що без зв’язки із Херсонщиною окупований Крим не може існувати, жодний міст не замінить півострову материк. І путін зробив прості висновки – Херсон треба окупувати та анексувати. Так, поки що це не мета номер один ще й тому, що окупанти не хотіли б зупинятися лише на Херсоні, їхнє завдання – окупація Миколаєва та Одеси, вихід до Придністров’я, цього російського анклаву на території Республіки Молдова. Ну і в цьому випадку можна спробувати дестабілізувати та окупувати вже саму Молдову. Якщо не вийде, у кремлі намагатимуться зберегти за Росією хоча б Херсонську область. Так, сергій кирієнко до Херсона ще не приїжджав. Натомість до окупованого міста приїжджала заступниця голови російської державної думи ганна кузнєцова, яка пообіцяла окупаційній владі регіону всіляку підтримку.

Спроби путіна анексувати один український регіон за іншим варто сприймати особливо насторожено. Ці плани постійно ставлять Україну перед вибором: звільняти окуповані ворогом території, які він вважає своїми чи зупинятися на їхніх кордонах – бо путін може застосувати ядерну зброю для захисту того, що вважає “своїм”. Але путін може оголосити частиною Росії половину України. І що тоді? Просто змиритися з анексією? І чим окупована Херсонська область відрізняється від окупованого у 2014 році Криму? І той, і інший регіон – українська земля. І там, і там українські громадяни виявились заручниками окупантів. І там, і там є колабораціоністи, які готові служити будь-якому хазяїнові. Тож чи можна проводити різницю між територіями Херсонської чи Донецької області та Криму лише тому, що в одному випадку жодних правових наслідків окупації ще немає, у другому – визнано фейкову “незалежність”, а у третьому – з’явився відповідний запис у російській конституції? Адже ми зіткнемося із банальною “політикою салямі”, коли російський правитель “нарізатиме” один український регіон за іншим і приєднуватиме до росії, щоб зрештою захопити майже всю країну.

Але навіть за найоптимістичнішого сценарію – що жодні конституційні вигадки путіна не зупинять прагнення України звільнити свої території – дві сусідні країни опиняться у правовій пастці навіть після відходу путіна з політичної сцени. Власне, він саме цього й намагається досягнути. Припустимо, що Україна відновила свою територіальну цілісність, а режим путіна впав. Але в конституції росії залишилися записані Крим, Севастополь, а можливо – і Донбас з Херсонщиною. І вже не Україна вважатиме ці території окупованими, а росія. І, отже, рано чи пізно цю країну очолить політик, який готуватиме росію до реваншу, до нового нападу на Україну.

Саме тому всі розмови про те, що в цій війні путіну потрібно дати можливість “зберегти обличчя” – це лише дорога до нової війни. Має рацію міністерка закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс, яка вважає, що поразка путіна має бути очевидною. Путін не просто не повинен зберегти обличчя. Росія не повинна зберегти окуповані нею території України. З її конституції мають зникнути і Крим, і Севастополь, й будь-яка інша чужа територія, яку росія анексувала. І для цього потрібний демонтаж путінського режиму. Для цього необхідно, щоб нове російське керівництво взяло на себе відповідальність за війну, яку розв’язав путін та військові злочини російської армії. І визнало факт окупації чужих територій та неправомірність їх включення до конституції росії.

Може здатися, що це політична фантастика. Але без цієї “політичної фантастики” Україна приречена жити в очікуванні нової великої війни навіть після того, як скінчиться ця війна путіна. Умови миру є дуже простими – відновлення територіальної цілісності України в кордонах на 24 серпня 1991 року, вступ країни до НАТО та депутинізація росії, в якій росіяни усвідомлюватимуть свою відповідальність за злочини путіна.

Першу, найголовнішу частину цієї роботи нині роблять Українські збройні сили. Але для досягнення справжнього миру потрібна участь Сполучених Штатів та інших країн Заходу, необхідне розуміння важливості євроатлантичної інтеграції України та краху путінського режиму.

Це і є можливість побудувати світ, у якому не буде нових анексій та нової Бучі.