Є такий старий анекдот: “Хто повинен стати міністром економіки?” – “Звісно, Рабіновіч!” – “Який саме?” – “А хіба є різниця?”
Якщо зараз ви чуєте, що на хвилі декомунізації десь перейменували вулицю та назвали іменем Нарбута, поцікавтеся, якого саме. Це приносить удачу. Поясню, чому.
Сто років тому в українців з’явився шанс.
В 1917 році з’явилися перші українські гроші. Пам’ятаєте, Васіліса в Булгакова в Києві рахував купюри? Це вони. Нові, досі небачені, карбованці, потім – гривні. Українська Народна Республіка, згодом – Українська Держава ясновельможного пана Гетьмана Скоропадського була визнана п’ятьма десятками провідних держав тогочасного світу. Одним з символів держави, звичайно, є гроші.
На грошах Києва знову був зображений Тризуб, як і тисячу (страшно подумати) років тому. В оформленні були використанi елементи самодостатнього українського барокко, народні мотиви, галицький Лев, козак часів військової держави лицарського типу “військо запорізьке низове”.
Європейці, що спочатку з великими сумнівами брали до рук нові гроші, роздивлялися під лупою, шукали недолікiв, консультувалися з нумізматами, були дуже здивовані. Справа в тому, що з точки зору класичної геральдики символіка банкнот була виконана бездоганно. Компоненти один одному не суперечили, все мало своє чітке значення та пояснення.
Хто ж був виконавцем тієї роботи, що поєднав відмінне знання історії України та європейської науки про герби, та ще й на високому художньому рівні?
Нарбут.
Георгій (Юрій) Нарбут.
І знову час відволіктися.
Давній литовський рід Нарбутів має свій герб. Корона, лицарський шолом, рука, що тримає пiдкову та трискель у вигляді трьох мисливських рогів на щиті.
Пробачте, поясню. Трискель – “трискелетон” – фігура з трьох ніг, що виходять з одного центру. Давній символ, зірка з трьома промeнями, що означає одвічний рух, гармонію, сонце. Знак Мерседесу – звідтіля ж. Це схід-зеніт-захід, це небо-повітря-вода, це спотворений навіки нацистами знак свастики, що раніше був поширений на всьому континентi…
Девіз у Нарбутів був: “Нам Бог дає поради”.
Георгій Нарбут народився в українській Нарбутовці 1886 року, навчався y Глухівській гімназії, поступив до Санкт-Петербургa на факультет східних мов, але весь той час малював, вивчав геральдику та каліграфію. У столиці близько зійшовся з Кустодієвим (та позував йому), Петровим-Водкіним, був прийнятий з найкращими рекомендаціями у Реріха. Нарбута називали “найкращим сучасним малювальником”. Державна служба, пов’язана з геральдикою. Шістдесят три(!) видання з його графікою. Шокуюча, як для імперського часу, кількість видань про історію України та її гетьманів. Золота медаль виставки друкарського мистецтва в Ляйпцизі 1914 року. Потім Перша Світова, служба, санітарний потяг.
1917 року переїжджає до Києва. Там відразу почав працювати в новоствореній художній академії, пізніше – в Експедиції державних паперів. Усі свої знання та навички вклав у створення візуального образу перших визвольних змагань – перші гроші, марки, герб – повернення Тризуба у велику політику, військові відзнаки…
Трохи треба розповісти про Українську Академію Мистецтв. Одним з найважливіших наслідків української революції було створення за ініціативи Центральної ради та персонально –Михайла Грушевського, Дмитра Антоновича та Григорія Павлуцького – саме великого державного осередку та досліджувального центру з фаху образотворчого мистецтва. Прикладами були обрані мюнхенські та паризькі приватні академії, де професори в індивідуальних майстернях самі формували курс та повністю відповідали за підготовку студентів. Метою створення було формувати та розвивати саме український мистецький стиль на підґрунті сучасної європейської модернової течії. Попри розбіжностi в техніці, всі майстри, що прийшли до академії – і Олександр Мурашко, і Абрам Маневич, і брати Кричевські, і наш герой Юрій Нарбут – були зацікавлені в пошуку нових українських художніх систем.
У цій Академії Мистецтв Нарбут був наймолодшим, але хто, як не він сформував її зовнішній вигляд, хто навіть малював запрошення на її відкриття староукраїнськими літерами, та хто підтримував Академію власним коштом? I став її ректором, коли Київ черговий раз захопив ненадовго українофоб Дєнікін?.. Академія та Нарбут – нероздільні поняття.
Служив та активно працював за УНР, за Українську Державу при Гетьмані, знов при УНР.
Саме працею Нарбута був натхненний художник УПА Ніл Хасевич, що друкував по підпільних криївках “бофони” – купони бойового фонду.
Прийшли червоні – Георгій Нарбут намалював обкладинку журнала “Солнце труда”. Знайдіть, подивіться. Стоїть робітник, за ним – зірка. Пам’ятаєте, Васіліса казав, що селянин повинен на справжніх купюрах бути “усміхненим”, а там, де є “ознаки фальшування” – сумним. Так собі маємо, що на обкладинці Нарбута трудaр – немов у кривавих плямах, сумний. Подивіться, складіть власну думку.
У віці 34 рокiв, 1920 року, Георгій помер. Байкове кладовище.
Але це ще не все.
Данило Георгієвич Нарбут. Син Юрія, того самого, хто повернув Тризуб та малював перші гроші в УНР.
Народився 1916 року.
Малював з дитинства. Навчався в Ленінграді, в інституті живопису та архітектури, що характерно, його вчителями були там українці – Кричевський та Хвостенко-Хвостов.
1936 року його разом з дядьком Володимиром заарештували. Копав Бєломорканал, але витримав, не помер, та через два роки відпустили.
Пішов добровольцем ще під час фінської війни, потім на радянському боці у Другій Світовій. Потрапив до полону. Під час німецької окупації – головний художник Київського Цирку, художник-оформлювач київських театрів, разом з дружиною того самого Дмитра Донцова – Марією – ставить три п’єси в Ковелі. Німці оголосили ці постановки ворожими Райху, Нарбут втікає до лав УПА, очолює там сотню та знову воює з німецькими та червоними окупантами. Ось така “колаборація”. Як хтось колись сказав, “різноманітне у вас тут життя, на Вкраїні”.
Після війни з’являється вже в шістдесяті, працює при театрах Івано-Франківська та Черкас. Малює гетьманів, Київську Русь, щоденне життя та квіти. Квіти України.
“Орден Вітчизняної війни другого ступеня” від СРСР 1985-го, Державна премія України 1996-го.
Впевнений, розумний, справний, талановитий, з бойовим та партизанським досвідом, а тому – дуже небезпечний для ворогів український націоналіст.
Картини в музеях Австралії, Бельгії, Німеччинi, 150 картин в Черкаському художньому музеї – куди би повинні привозити школярів з усієї країни.
Якщо у вашому місті чи селі з’явилася вулиця Нарбута, це означає, що рука, яка тримає пiдкову з її герба, принесе удачу й вам.
Та нехай вам також дає поради Бог.
Tallinn, Estonia, 2019
“Пишний, рожевощокий, кремезний і вбраний по-українськи, то з усмішкою, а то зі строгою діловитістю, він полонив своєю мовою, говіркою, слівцями всілякими, дотепністю і знаннями, вражав начитаністю для художника надзвичайною, ерудит був справжній”, – так згадував про Нарбута відомий дослідник давньої української архітектури Г. Лукомський.
Важливою віхою в творчості художника стала графічна серія “Українська абетка”. Протягом 1917 року він виконав 15 аркушів до “Української абетки”, які можна назвати певним підсумком його попередніх пошуків. На основі стародрукованих книг Нарбут створив новий український шрифт, який згодом назвали “нарбутівським”. Білі та чорні силуети, чіткі лінії, штрихування – усі можливі засоби графічної техніки вигадливо і зі смаком поєдналися в кожному з аркушів. Заголовні літери цілком своєрідні. Їх по дві: праворуч – гранично проста, з чіткими абрисами і стрункими пропорціями, ліворуч – грайлива, пишна, сплетена з рослинних мотивів. У переважній більшості композицій домінують українські мотиви: козак, що розмахує шаблею, народний інструмент ліра, вітряки, хатинки, тини, пам’ятки народної архітектури, садиби. Збереглися аркуші в чорно-білому варіанті і з подальшим тонуванням з допомогою акварелі. Обидва мають довершений вигляд. Робота над “Абеткою” була перервана Лютневою революцією, і повернувся художник до неї 1919 року.
