Розстріляли з нагоди травневих свят: українець через 80 років дізнався про долю свого дядька

Через понад 80 років українець Віктор Степаненко зумів дізнатися правду про смерть свого дядька Федора Степаненка. Чоловіка розстріляли до травневих свят у 1938 році. Від рідних вбитого радянська влада приховала правду.

Джерело: 24 канал з посиланням на Цензор.НЕТ

Федір народився в багатодітній учительській родині. Своє майбутнє також будував в освітній сфері, став директором школи.

Родина Степаненка переконана, що в об’єктив радянської влади Федір потрапив у 1938 році через дитячий малюнок.

У школі тоді саме відбувалася виставка учнівської творчості. Один з учнів самовільно намалював директора і повісив роботу разом з іншими малюнками.

Федора відразу звинуватили у “вождізмі”, адже навіть дітям у ті часи дозволялося малювати тільки Йосипа Сталіна та Володимира Леніна.

Віктор Степаненко переконаний: саме цей інцидент став причиною арешту його дядька. Федора відправили до Сибіру. Тривалий час родина Степаненків думала, що чоловік помер від артеріосклерозу – саме таку інформацію згодом надали у КДБ.

Деталі справи

Федора Степаненка засудили за колективною справою разом з 3 колегами: вчителями Гнатом Чернецьким, Левом Дмитренком та Федором Гроховським.

Усіх педагогів назвали “контрреволюціонерами”. Їх звинуватили в участі в “антирадянській повстанській групі”. Таке обвинувачення було типовим для епохи “Великого терору”. Упродовж 1937 – 1938 енкаведисти виконували квоти на розстріл.

Віктор Степаненко розповів, що “приписали дядькові якусь дурню – підпільну вигадану організацію”. Чоловік не сумнівається: ця справа була абсолютною вигадкою. Під тортурами люди були готові зізнатися у тому, чого ніколи не було.

“Стеження за Федором не було. Слід на нього прийшов із Уманської в’язниці. На допиті один із підозрюваних нібито назвав його прізвище як учасника контрреволюційної групи. Тому Федора й забрали. В усіх членів цієї “групи” провели обшуки – їм приписали підготовку збройного повстання. Але ніякої зброї чи інших доказів ні в кого не знайшли”, – розповів чоловік.

Як арештовували Федора Степаненка

  • За Федором прийшли 16 лютого 1938 року. Чоловік жив разом з дружиною та маленькою донечкою.
  • Рідні згадували, що весь свій час Федір присвячував роботі та молодій сім’ї. Жодною контрреволюційною діяльністю не займався.
  • Допитували Федора двічі. Чоловік начебто відразу зізнався у “гріхах” проти СРСР. Він нібито навіть розкрив деталі своєї “підпільної діяльності”.
  • Водночас Віктор Степаненко зауважив у документах про допити свого дядька низку фальсифікацій. Зокрема, на деяких сторінках допиту було написано прізвище “СтИпаненко” замість “СтЕпаненко”. Окрім того, особливості написання деяких букв були ідентичними у записах слідчого та підписах Федора.
  • Свідчення усіх 4 засуджених педагогів – фактично однакові. Їх ніби написали під диктування.
  • Обвинувачення чоловікам висунули також майже аналогічні. Не було відмінності й у вироках: усіх 4 засудили до розстрілу.
  • Педагогів розстріляли 3 – 4 травня 1938 року.

Як брехали у КДБ

Батько Федора – Пилип Степаненко – роками не міг змиритися з невідомістю. Він намагався дізнатися хоч якусь інформацію про долю свого сина. У глибині душі Пилип сподівався, що Федір зумів вижити.

Наприкінці 1950-х батько писав в усі можливі інстанції СРСР. Згодом Степаненкам видали довідку, що Федір помер у таборах. Дату смерті змінили на 3 січня 1944 року.

Така брехня була звичною для радянської системи. Влада боялася повідомляти правду, щоб не збурювати згорьованих людей. Деякі родини десятиліттями жили з надією побачити своїх близьких, яких вже роками не було серед живих.

Доньку Федора підкинули у двір

Донька Федора – Зінаїда Гавриленко – хотіла дізнатися, чи виправдали її батька. Зокрема, у 1958 році вона направила відповідний лист до прокуратури. Окрім того, дівчина просила вислати їй свідоцтво про смерть тата.

Лише цей документ допоміг Віктору Степаненку дізнатися, ким була дитина, яку у 1938 році його сім’ї підкинули на подвір’я.

“Як виявилося, це дружина дядька, коли його забрав НКВС, підкинула трирічну дитину прямо бабусі й дідусю у двір. Я саме з документів дізнався, що ця дівчинка – донька розстріляного Федора. А ми вважали її знайдою”, – розповів Віктор.

Батьки Федора не приховували від онучки правду, однак і не афішували сімейну історію, щоб вберегти дівчинку від клейма “доньки ворога народу”. Зі своєю мамою Зінаїда наступного разу зустрілася лише у 16 років. Тоді жінка вже мала іншу сім’ю, зокрема, сина.

Прокуратура провела внутрішнє розслідування

Після листа Зінаїди прокуратура розпочала внутрішнє розслідування справи двадцятилітньої давності. Зокрема, починається серія допитів колег Федора Степаненка, Гната Чернецького, Лева Дмитренка та Федора Гроховського.

Усі освітяни стверджували, що жодної контреволюційної діяльності розстріляні не проводили та нікого не вербували.

За словами Віктора Степаненка, єдиним донощиком міг бути учитель та, за сумісництвом, освітній інспектор Тетіївського району.

“Він дав негативні відгуки начальнику Тетіївського РВ НКВС на мого дядька Федора та його друга, заступника місцевого РАЙВНО Якова Кононюка. Річ у тому, що мій дядько та Яків Кононюк товаришували. А цей освітній інспектор його “підсиджував”, мав також конфлікти з моїм дядьком по роботі, розповідав, мовляв, він “вставляє йому палки в колеса” і взагалі – неграмотний і погано викладає історію СРСР у школі. Про антирадянські погляди двох товаришів він не свідчив. Втім що Якова, що Федора, зрештою, все одно розстріляли”, – розповів Віктор Степаненко.

Лише через 20 років потому – 5 вересня 1958 року – у КДБ визнали, що Федора Степаненка, Гната Чернецького, Лева Дмитренка та Федора Гроховського засудили несправедливо. Однак людських життів така запізніла правда вже не могла повернути.

Як жила родина Степаненків

Родина Степаненків після репресії Федора переїхала з Черкащини на Кіровоградщину. Там викопали землянку у селі Першотравенка та почали нове життя.

Втім смерть Федора – не єдина трагедія, яку довелося пережити його батькам. Згодом вони втратили ще одного сина. Філ Степаненко – учень вищої військової академії імені Фрунзе в Москві – зник безвісти у 1940 році.

За словами Віктора Степаненко, Філ до останнього підтримував Федора, писав йому листи до самого розстрілу. Вочевидь режим зробив усе усе, “щоб просто “прибрати” звідти неблагонадійного родича “ворога народу”.

Окрім того, через багато років і сам Віктор мало не потрапив у “руки” КДБ. Молодого інженера намагалися звинуватити в аварії на виробництві.

“Вони придумали, що я завербований “бандерівець” приїхав підірвати Світловодськ, місто на Дніпрі. Мені півтора року “шили” цю справу, поки Генеральна прокуратура і Верховний Суд не розбили в пух і прах усі ці їхні твори”, – розповів Віктор.

Фінал історії

Віктор Степаненко радий, що йому вдалося дізнатися правду. Водночас біль від втрати не вщухає досі. Степаненко зізнається, “огидне відчуття – ніби то мені травневого світанку всадили кулю під серце”.

Автор: Мар’яна Бекало

Історія України