Постать Романа Шухевича в історії України є величною, яскравою та героїчною. Він символ визвольної боротьби України. Символ трагічності долі цілих поколінь української історії.
Його досі бояться вороги, а українці віддають шану Герою (2007 року Романові Шухевичу посмертно присвоєне звання Герой України з удостоєнням ордена Держави). Роман Шухевич – український політичний, громадський, державний та військовий діяч, яскравий представник Організації Українських Націоналістів, який діяв під псевдо “Білий”, “Дзвін”, “Роман Лозовський”, “Чернець”, “Тарас Чупринка” та інших. Учасник боїв на Красному полі на стороні Карпатської Січі.
Генерал-хорунжий, головнокомандувач Української повстанської армії (1943–1950), голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950).
Палкий борець за незалежність України у ХХ сторіччі.
Водночас Роман Шухевич був багатогранною особистістю: спортовець, музикант, бізнесмен, лідер думок, член Пласту, засновник спортивних товариств, рекордсмен та багато іншого.
Його сучасники назвали Романа Шухевича ідеалом українського спортовця.
Частково пояснення ролі Романа Шухевича та його значення у спортивному житті українців, надає Олег Лисяк – український прозаїк, драматург, журналіст, автор збірки статей та нарисів “Броди” (Мюнхен, 1951) про дивізію “Галичина”. Свою статтю-міркування він так і назвав “Ідеал українського спортовця – Роман Шухевич”. Чим же ж заслужив Шухевич такого величного визнання?
Яскравим прикладом значущості тіловиховання та спорту для Романа Шухевича є його вимоги до себе й бажання бути кращим серед найкращих. Це нагадує давньогрецькі олімпійські ідеали: “Ще за часів переможців перших гелленських олімпіад, за часів, коли вінчаним славою на олімпійському полі, народ ставив пам’ятники ще за життя, ще з тих часів – герої тіловиховного, сьогодні ми сказали б, спортового змагу, ставали кумирами всієї молоді… Витривалість, рішучість, швидкість, сила і краса – це щось таке, що незаперечно тягне до себе і подиву гідне – явище зовсім звичайне а навіть неминуче, зокрема, коли молодь подивляє ці власне прикмети тіла і духа змагуна-спортсмена, а не кількість зароблених ним на спортовій площі грошей. Зміст олімпійської ідеї замкненій в трьох словах – “швидше, вище, сильніше” став однією з важких життєвих засад не одному юнакові в минулих і теперішніх часах”.
Виховні традиції Стародавньої Греції були дуже близькими для Романа. Адже він брав за приклад олімпійські ідеали давнини, засвоював їх, перетворював для сучасного світу і передавав молодому поколінню. Ця динамічність заслуговує на увагу і сьогодні: “Командир Української Повстанської Армії, Тарас Чупринка – Роман Шухевич – як кожна справді новочасна людина був одним з тих, хто вчасно зрозумів справжній глибокий сенс тіловиховної ідеї і її значення, зокрема для молоді поневоленого народу. Ця людина, що згідно з старогрецькою засадою уважала що справді освіченим можна вважати лише того, хто вміє “читати і плавати” – переводила цю засаду не лише в своєму власному житті, але й намагалася прищепити її в душу інших юнаків”.
Роман Шухевич став направду прикладом для української молоді та спортсменів.
Про свої спортивні звитяги він говорив так:
– Що то сотня метрів! Я маю іншу мету: ось побачите, перепливу канал Ля Манш! Тоді славу здобуду…
І знаєте, що тоді трапилось? Сталося парі: до 40 року життя Роман має переплисти канал Ла-Манш!!!
Не судилося йому здійснити своєї мрії й виграти заклад. Бо ж важливіші справи трапились на його життєвому шляху – боротьба за Вільну Україну!
Але він встиг у спорті зробити не менше, ніж сучасні популярні зірки українського спорту, а може й більше.
– Заснував спортивний гурток “Ясний Тризуб” у львівському Пласті.
– Активний у лавах пластового куреня “Чорноморці”. Маємо рідкісне фото футбольної команди 10-го пластового куреня УУСП “Чорноморці”. Львів, 1929 року. На світлині Роман Шухевич (7-й зліва, серед тих хто стоїть).
– Став співзасновником Карпатського Лещетарського Клюбу. Про завзятість до лещетарського спорту свідчить такий момент: “Суперник ось-ось за плечима, його віддих, здається, палить спину, ось ще хвилина і він вигукне: “Вільний шлях!” і ти залишишся позаду. Але ні — ще одне зусилля, ще один помах рук і ось вже мета! Це лещетарські змагання. І у них бере участь Роман Шухевич, і у них здобуває успіхи на відомій під львівській “Сагарі”.
– Грав у футбол у складі гімназійного спортивного клубу “Русалка”.
– Брав участь у спортивному житті Українського Студентського Спортового Клубу. Збереглась унікальна світлина, на якій увічнено членів легкоатлетичної секції Українського Студентського Спортового Клубу у часі змагань за першість Українського Спортового Союзу. Світлина зроблена на площі Сокола-Батька. Позаду змагунів видніється трибуна, яку зумисне, щоб нашкодити українцям, спалили поляки!
– Був учасником IV Запорізьких Ігрищ (Львів, 1923).
– Посів 2 місце в легкоатлетичній естафеті.
– Встановив рекорд на дистанції 400 м з перешкодами.
– Здобув 1 місце у плаванні на дистанції 100 м довільним стилем.
Тіловиховання, спорт (копаний м’яч, легка атлетика, кошівка, відбиванка, плавання, лещетарство, мандрівництво, ковзанярство, фехтування) були у його серці , а ще у душі – Пласт й Україна!
І це тільки коротенький перелік спортивного життя Романа Шухевича. На окремих моментах я зупинюсь більш детальніше.
23 травня 1925 року Український Спортовий Союз спільно з усіма львівськими українськими спортовими товариствами й секціями різних установ влаштував День Українського Спортовця!
Так це була не буденна подія для українського спорту. Це унікальні змагання для розвитку українського спортивного руху, які б і сьогодні мали величезне значення для виховання національного характеру молоді.
Бо ж окрім спортивної ролі, ці змагання славили й вишколювали українську молодь у дусі сили, незламності й перемоги. А для досягнення успіху, як і в спорті, так і в житті, точиться боротьба, такий собі змаг перемоги над іншими, перемоги над собою. Не дивно, що спорт загартовував тіло, дух й розум. І авжеж до спорту тягнулися всі ті, хто мав мету в житті. Серед тисячі рекордів вирізняється один – це спрага до перемоги, це нестримне бажання вільної України. І в досягненні цієї цілі спорт допомагав Романові Шухевичу!
Отже, День Українського Спортовця 1925 року був насичений всілякими сенсаціями, несподіванками, вражаючими результатами. Приведу уривок зі статті у часописі “Діло” щодо значущості цієї події: “Це перше й велике свято українських спортовців, розмаїта, багата спортивна програма, великий вклад праці й гарні артистично виконані афіші нашого артиста П. Холодного стягнули доволі людей на площу Сокола-Батька. Хоч погода не сприяла, все таки ми бачили в цей день вже не тільки прихильників спорту й молодь, але також поважне число наших старших громадян. Можна сміло сказати, що ідея українського спорту зачинає вже й між українським громадянством виборювати собі право громадянства, набирати значіння і зрозуміння”. З цим варто погодитись, бо український спорт у ці роки набирав шалених обертів. Навіть лунали заклики до участі у міжнародних змаганнях!
Декілька слів про товариства й секції, які брали участь у змаганнях. Їх було направду багато. Ось до прикладу – усі спортові секції СТ “Україна”, спортові товариства Мета, Русалка, Скуда, Плай, Пласт, Лещетарський та Ситківковий Клуб, спортова секція при Соколі-IV “Личаків” й спортова секція при Союзі Українок – “Клепарів”.
Програма Дня українського Спортовця була насичена. Це і жіночі (біг, метання, кошівка) й чоловічі (легка атлетика, копаний м’яч) види спорту. Ось якраз у бігових легкоатлетичних змаганнях брав участь Роман Шухевич. Він змагався у бігу через перешкоди на дистанцію 400 м. Його основним конкурентом був молодий, але дуже гарно натренований Кобзар з “України”. Шухевич же ж презентував “Пласт”. Ось саме між ними розгорнулись справжнісінькі “олімпійські” баталії. Вочевидь тренінг молодого Кобзаря був кращим, бо ж він переміг. Однак, й Роман не пасував, а прибіг до фінішу другим. Спорт був у серці Романа Шухевича. Він затято тренував тіло, щоб долати виклики спортивні й життєві!
Є ще унікальний спогад подій 1927 року про Романа Шухевича-легкоатлета. На жаль, автор не залишив свого імені, але поділився своїми емоціями. Наведу уривок: “Була неділя. Пообіддя призначене на закінчення спортових змагань. Мені, правда, вже пощастило насолоджуватися перемогою і то навіть у двох змагах… Одначе кожному змагунові завжди мало перемог. І тому мене вабила, але й непокоїла остання точка змагань – фінал стометрового бігу. До фіналу допущено трьох змагунів: один з Дрогобича, я з Стрия і третій – зі Львова. Та тільки цей третій здавався мені грізним противником. Дещо старший за мене, середнього росту, кріпкої будови, сонцем загорілий блондин був причиною моїх нервувань. Мої побоювання підсилювала якість суперника, що його з найбільшим напруженням оглядав загал друзів уже в передбіговому змазі. Блискавичний вибіг, довгий еластичний крок, праця м’язів та ритм рухів тіла – вказували на грізного противника. Надлюдське завзяття, безмежна впертість та витривалість, залізна воля – перестерігали всіх, хто б зважувався йому дорівнювати”. Оце так опис Романа Шухевича! Направду вражає своєю величчю й гартом. Це ще один доказ того, що ідеал українського спортовця – саме він.
Далі невідомий автор описує свої відчуття у часі бігу: “Суддя змагань – комендант табору проф. Чмола різким свистом закликав змагунів на старт. Справа припало місце смаглявому змагунові з Дрогобича, зліва – був я і по середині – був він… Хвилина – і ямки до вибігу готові. Табір немов завмер, глуха тиша настала. Чую – здається – гупання трьох сердець. Мимоволі завважую, як очі сусіда пробігли по моєму тілі. Може важить сили?… – На-мі-сця!… – Го-то-ві!… – Ба-ух!… У хаосі вітрового шуму, стукотіння сердець і крику пластунів різко вирівнювалося безупинне: Шух! Шух! Шух! Ще трохи, ще крок, ще два і забіліла стежка. Ось-ось, ось-ось і мені усміхнеться пере… Та непередбачений довгий стрибок сусіда, що піднявши руки вгору і ще в лету повернувши трохи праворуч, лівою частиною грудей досягнув мети”. Ось це емоції! Ось це боротьба! Після фінішу автор дізнався хто був його суперником у бігу: “Тоді я знав, що мій суперник – це Роман Шухевич. Але не знав, що стане він колись генералом, командиром Української Повстанчої Армії Тарасом Чупринкою”.
З 27 січня по 1 лютого 1930 року у Львові відбувалися змагання з волейболу (за термінологією тих років це – відбиванкові змагання). Організатор змагань “Сокіл-Батько”, українське товариство, яке має славетну давню історію. Серед учасників був і Роман Шухевич. На фото окрім молодих спортовців є й дуже поважні авторитети тіловиховання та спорту: професор Гайдучок, професор Навроцька, професор Зимак та інші достойники.
У 1933 Роман Шухевич на площі “Сокола-Батька” “вів всіх змагунів, як найкращий, найшляхетніший, найбільш гідний і заслужений – один з тих, що на Олімпіадах, складають від імені всіх інших змагову присягу”. Про ці події навіть збереглись спогади учасниці змагань й урочистої ходи, яку очолював Роман Шухевич: “Він для кожної і кожного з нас мав слово, кожній і кожному сказав щось приємне, щось заохочуючи. Ми знали, що він найкращий між нами, що він найгідніший вести нас і, якщо б він подав команду, ми б пішли за ним всі, навіть під кулі. Це був полководець і провідник бійців. Коли його голос задзвенів командою – ми всі станули як один!”.
Ще один приклад мужності, сміливості та гарту Романа Шухевича. Це трапилось на річці Буг у Кам’янці Струміловій, яка міцно замерзає лише коло берегів. Посередині ж струм води жвавий, а лід тонкий. Тому спортовці тримаються біля берега. І ось чути крик – лід проломився! Рятуйте! Дитина впала у воду! Допоки інші розмірковували, що далі робити і як рятувати дитину, Роман Шухевич стрибнув у крижану воду з бурхливим потоком. Кілька хвилин і він врятував дитину. Спортивний гарт підказав Роману швидке правильне рішення й допоміг подолати недугу після цієї пригоди.
Отже, нам є з кого брати приклад. Ба більше українським спортсменам сучасності слід також за взірець мати образ Романа Шухевича. Адже й понині у час десяти років війни деякі українські спортсмени мають образ “Ломаросика та Малоусика”, які досі є проросійськими.
