Різдво у Криворівні: трембіти, роги, колядницькі співи. Як все відбувається?

Щоб побачити гуцульське Різдво, до Верховинського району Івано-Франківської області щороку приїжджає багато гостей з усієї України і з поза її меж. Саме в цьому краї найкраще збереглися старовіцькі різдвяні звичаї.

Гуцульське Різдво завжди захоплює своїм колоритом. Найцікавішою є гуцульська колядка, яка може тривати півгодини і більше, а весь процес коляди в одній хаті може тривати 3 – 4 години. Коляда на Гуцульщині – не лише розвага, а й важкий труд. Тому цей процес розтягується на всі зимові свята – від Різдва Христового до Водохрещення. Гуцульська колядка вирізняється від колядок решти регіонів України змістом і мелодією. Поруч з головною християнською темою в ній багато язичницького, чого священики так і не змогли викорінити.

Святий Вечір

 

Як тільки у Криворівні настає Пилипівка, то люди починають говорити про Різдвяні свята і про колядників. Всі сходяться додому, особливо із зимарок, аби на Свят-Вечір уся родина разом сіла до вечері. Так було у давнину, так є і в наші часи. І бідні, і багаті готуються до Різдва так, як Бог приказав. Зарання готують дрова, аби у свята цим не займатися, їжу для худоби тощо. У давніші часи, хто не мав грошей, то спеціально ішов на роботу, аби на свята купити все, що потрібно для Святої Вечері і на колядники.

Усі господині наводили перед святами порядки в хаті, аби колядники пізніше не осуджували. За два тижні до Різдва у селі відчувається великий рух. На Свят-Вечір готують 12 страв. Перед вечерею ідуть на цвинтар і запалюють свічки на могилах родичів. Потім несуть вечерю до хворих людей і сиріт. Вся родина молиться і сідають до вечері. На Свят-Вечір приходять маленькі колядники – як хлопці, так і дівчата. Іноді вдягаються у гуцульський стрій. Ходить також вертеп.

Різдво. Коляда

Колядники уже від початку Пилипівки сходяться раз або два рази на тиждень і проводять репетиції. Готують дзвінок, бартки, трембіти і роги. Для колядника завжди було великою честю показати себе з якнайкращої сторони. Колядка на Гуцульщині вважається стародавньою молитвою Божого Різдва.

Не всі люди у селі знають колядки, бо не всі ходять колядувати. Навіть колядники не всі колядки знають, бо всім провадить береза і він мусить то все пам’ятати, а колядники лише повторюють за ним. Береза мусить знати, яку коляду у якій хаті колядувати і як тим господарям догодити, аби вони були задоволені. Береза завжди йде вперед – чи то до хати, чи з хати. Першим сідає за стіл. Поки береза не сяде за стіл, поки не сідають колядники, поки не встане з-за стола, поки не мають права вставати колядники. Саме він може дозволити колядникам і затанцювати, запитуючи господаря: «Ци можна плєсакам наплєсати в хаті из дзвінками в руках за грішми коло гостий, тай коло домашних?». Він разом з колядниками віншує господарів колядою і дякує за гостину. Від берези залежить скрипаль у колядниках і трембітар. Хоча їх вибирає вибірця, але береза має право голосу. Береза носить церковний дзвінок і хрест. Так само у берези знаходиться ключ від скарбнички для збору грошей. За добрим березою завжди є великий попит. Такого запрошують березувати навіть в чужі села.

У кожній колядницькій партії є вибірця. Переважно ним стає церковний брат або інший шанований у селі господар. Вибірця вибирає березу, колядників, скрипалів і трембітарів. Вибірця відповідає за порядок у колядниках. Він бере у церкві скриньку для коляди і відповідає за колядницькі гроші.

 

Кожен вибірця і береза підбирають собі доброго скрипаля. Скрипаль є дуже поважною особою, бо грає до коляди, співанок і танців. Якщо добрий скрипаль, то в колядників є добрий настрій, бо скрипка їх змусить до всього, які б вони не були замучені. Якщо недобрий скрипаль, то й колядники з ним нудяться.

 

У кожній колядницькій партії мусить бути трембітар. Може бути і два, і три. Голос трембіти повідомляє людям, де вони знаходяться, а також повідомляє про їх прихід. Трембітають при вході до хати і при виході. Також трембіта грає колядникам до підвіконного плєсу і до танцю, до умерлої коляди і до «Круглєка».

 

Колись у колядниках бували «коні». Їх завдання – носити у бесагах дари, які дають люди: хліб, зерно, сало, м’ясо. Не кожен має бажання бути в колядниках конем, бо весь час треба носити важкі бесаги. Переважно цю роль виконували ті люди, котрі любили добре поїсти та й позабавлятися, але не годилися на колядників.

На колядників підбирають співучих хлопців і чоловіків. Вони обов’язково мають бути з добропорядних сімей. Хто має в селі недобру репутацію, то таких не беруть. Переважно колядники ходять від молодості і аж до старості. Дехто не витримує і більше не йде. Кожен колядник мусить ходити від початку до кінця свят, бо якщо залишить, то з нього сміються в кожній хаті. Усі колядники мусять бути у гуцульських строях і з бартками.

 

У коляді сильна дисципліна, якої мусять усі дотримуватися. Колядники після благословення священиком 7 січня вважаються як Апостоли, котрі доносять в кожну оселю приємну звістку про народження Христа і повинні пронести ту місію з гідністю. Під час коляди не можна вживати нецензурних слів, співати сороміцьких співанок, зловживати спиртним. За недотримання дисципліни карають виключенням з колядників. Колись було так, що коли колядник провинився і йому в церкві дали поцілувати хрест з іншої сторони, то це означало, що він уже повинен піти з коляди. Це було великою ганьбою і всі старалися не порушувати колядницьку дисципліну.

«У мене був випадок, – згадує теперішній береза на присілку Ґрашпарівка з Криворівні Іван Зеленчук, що колядник забагато вживав нецензурних слів. Ми вирішили, що один рік не візьмемо його до коляди і дамо час на роздуми. Він був добрий колядник і дуже то любив. Просився, аби не карати його, але я категорично відмовив. Це покарання дало дуже добрий результат – людина сильно змінилася в кращу сторону».

Колядники мусять триматися купи і стояти один за одним, щоб почуватися як брати. Можуть пожартувати один над одним, але до міри. В кожній партії мусить бути такий колядник, котрий знає всі колядки так, як береза, аби деколи дати можливість відпочити березі. До речі, у своїй хаті береза не колядує, а лише сидить і слухає. Колядники не беруть собі грошей за колядування.

 

Гуцульські колядки із первовіку передавалися з уст в уста. Старовіцькими колядками гуцули славили Бога – Сонце і величали Боже Різдво. Церковні колядки гуцули не любили. Колядували їх старою сумною та галасливою арією, як і полонинські вітри. У теперішніх колядках дуже відчутний слід старовіцьких дохристиянських колядок. Проти таких колядок боролися священики від другої половини 19 століття. Багато вдалося їм переробити. Хотіли викорінити і старі колядницькі звичаї, але це їм не вдалося. Священики говорили гуцулам, що їхні колядки поганські, нехристиянські, що в них криється поганська віра і що їх гріх колядувати. Були випадки, коли священики, на приказ владики, не дозволяли березам іти в коляду, поки вони не змінили колядки згідно Євангелія. Для цього священники скликали берез, читали їм Біблію, і змушували писати нові слова на християнську тематику. Тому багато старовіцьких колядок пішли в забуття. В 1906 році священники намагалися заборонити в колядниках скрипку, трембіту, танці і плєси, але це їм не вдалося.

У репертуарі колядників велика кількість колядок: «Підстінна» («Підвіконна»), для господаря, для господині, для парубка, для дівчини і для дітей. Є окрема колядка-подяка за гостину. Якщо в хаті нещодавно хтось помер, то колядують «Умершу». Після неї не можна вже ні співати, ні танцювати. Колядку «Круглєк» колядують у господаря, котрий має пасіку.

У давнину гуцули вважали, що на Різдво праведне Сонце набирає сили. Саме від Різдва з кожним днем воно починає все більше обігрівати нашу матір – Землю. На Різдво була перемога світла над темрявою.

У Криворівні з Різдвом було пов’язано багато традицій і повір’їв. Зранку на Різдво варили бануш на сметані і їли його з гуслінкою. Вважали, як того дня надворі, так буде цілий рік для людей і худоби. Якщо гнила погода, то варто чекати хвороби. Якщо гарна, то й люди і худоба будуть здорові. На Різдво люди не боялися морозу і казали: «Тисни, тисни, то вже не страшно, бо йде до Петра, а не до Різдва».

Зранку на Різдво до церкви приходить багато людей. Кожному цікаво подивитися на колядників. Подивитися, хто іде в колядники, хто за березу і вибірцю і чи варто буде їх приймати. Ідуть в той день до церкви навіть ті, хто ходить тільки на Різдво і Великдень. Колядування на Гуцульщині – справа виключно чоловіча. Жінки в колядники не ходять, бо вони на свята повинні господарювати.

Починають колядувати 7 січня. Після Служби Божої виходить старший брат і старший колядницький вибірця з церкви з колядницьким хрестом та дзвінком і починає колядницький плєс. У Криворівні є 9 колядницьких партій. В кожній партії є 8 -13 колядників. Всі ці партії називають колядницькою сотнею, бо їх є більше сотні. Навколо хреста всі колядники співають один спільний плєс, трублять в трембіти і роги, а тоді розбиваються на партії і тричі обходять церкву з плєсами. Потім стають на коліна, і моляться за мирну коляду. Священик благословить кожного колядника і кропить його свяченою водою. Це вважається колядницькою присягою.

Потім усі колядники ідуть гуртом до священика. На приказ старшого вибірці найстарший береза переобирає березування над усіма березами в селі. Заходячи в дім священика, колядують:

«Ми д’цему двору чьом веселому,
Гей дай Боже».

Буває, що з колядниками ідуть також люди. Вони спілкуються між собою, хлопці придивляються до дівчат і навпаки. У той час старший брат роздає вибірцям скриньки для збору коляди, а березам передає колядницькі хрести і дзвінки. Після коляди священик кладе в кожну скриньку гроші і частує колядників. Виходячи з хати священника, колядують «Вид цего двора права дорога». Звідти усі розходяться по своїх кутках.

Усі з нетерпінням чекають колядників, особливо дівчата, котрим хочеться потанцювати після Пилипівки. А господині переживають, аби якнайкраще прийняти колядників, аби пізніше не критикували.

Перед приходом колядників до хати вони тричі трембітають і грають у роги, а потім співають прихідний плєс, який починає береза:

«Ой, забаривси гість у дорозі,
Дай, Боже».

Після цього колядують підвіконну колядку, яку господарі уважно слухають. Тоді господиня обдаровує цукерками та іншими солодощами. Якщо господарі не приймають колядників до хати, то виносять коляду, укривають хрест чесаним повісмом і дають гроші. Перепрошують, що не приймають до хати і швидко зачиняють за собою двері на знак, що в цьому році не приймають колядників до свого дому. Береза дякує за коляду, трембітар грає на знак, що колядники виходять від тої хати і вже йдуть до іншої. Якщо приймають колядників до хати, то виходять господарі, не зачиняючи за собою дверей. Дякують колядникам і просять до хати. Береза дякує і веде колядників до хати.

Господиня цілує на порозі колядницький хрест і кладе на нього чесане лляне повісмо. Коли береза переступає поріг, відразу віншує господарів і сідає у чолі стола. Кладе на стіл хрест, а вибірця – скриньку. З правого боку від берези сідає скрипаль, з лівого вибірця і решта колядників. Береза дзвонить дзвінком і починають колядувати. Насамперед колядують господареві. Після закінчення кожної колядки береза дзвонить дзвінком і віншує словами: «Дай вам, Боже, шєстє, здоровлє й на многа літ з отсев колєдков й усев челєдков. Усім посполу, шо в сім дому, рік вид року токма до віку. Позволь, Господи, в мирности й радости ці свєта обійти й пришлих свєтків вид сегодне за рік діждати».

Парубкам і дівчатам колядують жартівливі колядки. Коли колядники колядують усім вдома, то господар і господиня передають на руки берези колядницький калач, після чого господар кладе на хрест коляду, тобто гроші, приказуючи: «Просимо, панове колєдникове, вас на колєду. Хоть невелика, приймайте за велику». Тоді береза піднімається, дзвонить у дзвінок і каже: «Ці гречні газди обдарували божого хреста сріблом-злотом. Дай їм, Боже, щастя, здоров’я, многа літ. Мирно свєта ці відсвіткувати, нарік дочекати у злагоді, в мирі у достатку» І всі тоді хором кажуть: «Дай, Боже» (тричі).

У давнину господиня давала колядникам голубці зі шкварками, бурякову юшку з бужениною, вареники і молочну кашу з кукурудзяної крупи, а господар частував колядників горілкою. Бувало, що після гостини колядники брали господиню до танцю. В одній хаті колядують 10 і більше різних колядок. Усе це затягується на 4 – 5 годин, тому за один день колядники обходять не більше 3-х хат. Досі існує давня традиція. коли колядники прийшли до хати і вже цього дня нікуди не підуть, то там і ночують.

!! Не оминають колядники жодної хати, колядують навіть там, де вже ніхто не живе.

Розплєс

На Водохреща усі колядницькі партії знову збираються у церкві. Після Літургії стають навколо хреста, плєшуть і трублять у трембіти. Це означає, що коляда завершилася. Потім усі колядницькі партії ідуть на річку і по дорозі плєшуть. Біля річки всі стають у коло, цілують хрест, моляться, щоб дочекати нарік і щоби знову пішли в такому складі. Для розплєсу спеціально залишають хату. Переважно це відбувається в хаті берези. На розплєсаню береза дякує кожному колядникові за добре колядування, потім колядують спеціальну коляду, моляться, цілують хрест і тоді вони вже стають звичайними людьми.

 

Перераховують гроші, оплачують трембітаря і скрипаля. Решту грошей віддають до церкви, а також на необхідні потреби села. Після всього колядники забавляються. Якщо хтось трохи провинився, то жартома береза дає поцілувати віник або лопату. Трапляється, що таке ж покарання може отримати і сам береза.

Автор фото: Anton Apostol

Джерело: verkhovyna.life

 

Цікаві місця України