Різдвяні свята

До Різдва готувалися ретельно і сумлінно.

Ці приготування починалися зі свята Введення в Храм Пресвятої Богородиці. В полі було голо і пусто, сіно поскладане до стодоли, хата  вбрана в загату – “шубу” з кукурудзяних стебел й соломи. Баба звивалась як вив’юрка (білка): білила до свят стіни, мастила долівку й ткала нові килимки на підлогу. Я тільки диву давалась: звідкіля у неї стільки енергії? Дідо лагодив сани, складав реманент – все мало бути на своєму місці. Також на дідових плечах була відповідальність за виготовлення самогонки, наливок і вишнівок для гостей.

Головні події відбувалися за тиждень до Різдва. Перед святом Ігната, 2 січня, дідо з м’ясником різали “пацє на свєта” – на святкові ковбаси, шинки і гишки (холодець). Пам’ятаю, навіть було прислів’я: “Браття, завтра Ігнаття. Ко має свині, най ріже нині”. До свята Анастасії (4 січня) уже все налаштовувалось на святковий лад: газдині мили двері, вікна, лави, мисники, причепурювали піч. На Анастасії баба за традицією пекла різдвяне печиво, завиванці і перекладанці на свята.

Найважливішим днем, звичайно,  було 6 січня – Святий Вечір. Вважалося, хто швидше встане, тому щаститиме наступного року. Чомусь завжди першою була баба Юстина – вона вставала ще удосвіта, коли за вікном була чорна ніч, і довго молилася. Також баба ревно постила і за цілий день до Святої Вечері не мала в роті ані макової росинки. У цей день дозволялося їсти тільки малим дітям, хворим і стареньким. Майже увесь день баба з мамою поралися у кухеньці – готували пісні страви, адже Святий Вечір припадає на останній день Пилипівського посту.

Дідо вносив до хати і ставив у кутку під іконами “дідуха” – сніп з пшениці. Скільки ми пам’ятали себе, дідух був той самий, з “головою” і 12 гілками в різні боки. Баба казала, що чим старіший дідух, тим більшу силу він має у захисті родини – це місце перебування духів-предків, а в дім він приносить здоров’я, щастя і добрий урожай.

Красуня-ялинка вже стояла біля широкого бамбетля, прикрашена горіхами в сріблястому папері, яблуками та вирізаними з паперу сніжинками. З кухні смачно пахло квашеною капустою з пшоном, голубцями, часниковим соусом, смаженою рибою та узваром із сушениць.

Традиційно готували 12 пісних страв.

Мама допомагала ліпити пісні святвечірні пироги (вареники) з капустою, грибами і вушка з маком, а ми з сестрою спостерігали, як баба терла в макітрі мак до пшениці (на Тернопільщині слово “кутя” не вживалося, була просто “пшениця”). Тертя маку було відповідальною справою: треба було знати, як запарити мак, і скільки часу він мав постояти, і як притискати макогін, щоб його правильно розтерти і він випустив молочко, і коли можна додавати цукор… Я уважно слідкувала, коли цей ритуал підходитиме до кінця, бо знала – по завершенні цієї важливої справи баба дасть мені облизати макогін.

Ми із сестрою не могли дочекатися Святої Вечері, бо дивитися на усі ці пляцки, медівники, горішки, грибочки, “сухарі” (святкове печиво, посипане цукром), перекладанці й завиванці було понад нашi сили. Ми ходили за бабою з кухні до комори, а з комори до нової кімнати (там, де завжди зимно і де, власне, й зберігалися холодці, шинки, ковбаси, кров’янки, сальтисони, вуджені ребра та ще з добрий десяток страв, немислимих в решті світу) і канючили “троха попробувати”.

***

“Дай, Боже, добрий вечір, ті свята упровадити, других дочекати в здоровлю, щастю до другого року, на многії літа!”

На Святий Вечір на стіл клали 12 страв, які мали нагадувати про 12 апостолів. Баба розстеляла сіно тонким шаром на столі (аби нагадати про стаєнку у Вифлеємі) та накривала його двома білими обрусами. По кутах під обрус баба клала зілля та часник, а посередині – струцлю (плетенку, посипану маком) та свічку в горнику, наповненому ярим зерном.

Решту сіна розтрушувалося під столом.

Головна страва Святої Вечері – кутя, варена пшениця з маком, медом і горіхами. Може ви не знали, але кутю на різдвяні свята готують тричі: на Святий Вечір – це Багата кутя, перед Старим Новим роком – Щедра кутя й у переддень Водохрещі – Голодна кутя. Горщик з кутею мав стояти на покуті від Різдва до Старого Нового року. Після вечері кутю разом з ложками залишали на столі на цілу ніч для померлих родичів, “щоб рідні повечеряли і на нас не гнівались”.

Баба Юстина варила кутю у спеціальному горщику, в якому нічого іншого не варилося. У баби завжди була густа кутя, як каша, а  ось у цьоці Зоськи – рідка, як зупа (її чоловік був родом з Городенки, там так готували).

Святий Вечір пахнув узваром із сушениць (яблук, грушок, слив, вишень), пісними голубцями, смаженою рибою й смаженою цибулькою, капусняком з пшоном, підливою з білих сухих грибів, варениками з капустою й вушками з маком.

***

Приготування до Святої Вечері – це справжня Магія Різдва. Всім цим господарі закликають у дім щастя, добро, злагоду, здоров’я, багатство й удачу.

Коли на небі з’являлася перша зірка – Вифлеємська зоря, а дідо обійшов худобу, ми усі разом навколішки ставали на молитву, проказуючи “Отче наш”, “Богородице, діво, радуйся”. Після дідусевого благословення сідали до столу. Святу Вечерю починали з куті. Вечеряли довго і ніхто не мав права вставати, окрім баби, яка підносила страви. В кінці Вечері дідо, а за ним і вся родина вставали з-за столу та дякували Господові за прожитий рік.

Такої чистої віри, добра, тихої радості і миру, як на Святий Вечір, не приносили жодні свята року.  Після Вечері ми усі колядували “Нова радість стала, яка не бувала” і дійсно раділи, що вся родина зібралася разом, усі здорові і просимо “Небесного Владаря” дарувати “літа щасливії цього дому господарю!”

Тільки сьогодні, з висоти прожитих літ, я розумію, наскільки дорогими були для мене Різдвяні свята: Вертеп, Маланка, колядки, щедрівки, посівання, віншування… Сьогодні ми усі радіємо, що ці невмирущі традиції повертаються в Україну – дні милосердя, доброти, всепрощення.

Усіх наших читачів вітаю з Різдвом Христовим! Щиро зичу здоров’я, веселих свят та перемоги нашій неньці-Україні!

Христос Рождається! Славімо Його!

Editor's Note