Святий Миколай приходив з лісу

0_75118_dd381a6f_xlЯкби у мене була машина часу, то зараз топтав би крихітними валянками у блискучих калошах сніг на ґанку у бабці. Я неймовірно гонорувався, що, як дорослі, маю справжні “ґальоші”. Подобалося розглядати відбитки своїх слідів. Сніг захоплююче і голосно рипів. А я лапав ротом сніжинки, які на світло жовтого вечірнього ліхтаря зліталися, наче мухи.

Могли ліниво вальсувати у морозяному повітрі, а могли падати рівно або косими кривульками, чи мальовничо закручувалися у візерунки, але тоді докучливо сипалися в очі. Якщо сніг падав повільно, то сніжинки спалахували до світла крихітними різнокольоровими феєрверками. І тільки, коли хурделило суцільною стіною, я спостерігав з ґанку через вікно. На випадок, якщо з-за стіни вигулькне щезби, щоби мав часу втекти до хати.

Тодішнє Різдво нагадувало пляцок прабабці Маринки, який вона пекла найчастіше з усіх переписів, що привезла ще молодою з Відня, де вчився на молодшого офіцера прадід Мар’ян. Пахучі чоколядові коржі перекладалися великою кількістю сметани. Так само виглядало наше Різдво. Біле і морозяне на вулиці, з усіма совганками, лижвами і навіть коптилкою за хатою. А хату наповнювали аромати чоколяди – то сушилися ночами в пательні какао-боби. Прабабця не признавала магазинних чоколадок, і боби передавали з Польщі контрабандою. Якщо какао виходило досить, то нам робили по банячку гарячої чоколяди, яку я давав скуштувати сусідці Лесі – ковток за поцілунок.

Хата виходила вікнами на ліс, і я чекав святого Миколая саме з того керунку. Якщо у той вечір сніжило, бабці казали, що Миколай так поспішає, аж з його бороди сиплеться сніг. Пригадувалися “грішки”, і боявся, щоби він не приніс прут. І починав молитися дитячими, вигаданими молитвами. Мороз все впертіше малював на шибках лиси і мусів хукати на скло.

У дитячому віці сніг – обов’язково аналогія з казкою, а вночі дофантазовується ще багато містики. Це сплітається в дитячих роздумах так тісно, що згладжується межа між реальністю та вигаданим, і ти вже цілком щиро чекаєш, що тих кілька найяскравіших зірок зараз впадуть у сніг. Ти взуєшся, одягнеш кожушок і позбираєш їх у своє дитяче відерко.

Врешті, котрась з бабусь лякала, що не можна довго дивитися у ніч, бо може привидітися щезби, і я перелякано заскакував під перину. Бабуся віддавала мені нагріте місце, і раптове тепло швидко присипало. Не знаю, коли їм вдавалося засунути під подушку подарунок, адже, він складався з кількох пакунків? Я спав не довго, бо коли прокидався, то було ще темно. Навпомацки запихав руку під подушку і намацував пакет. Поки розвиднювалося, то обгортки з чоколядок і шкірки з-під помаранчів валялися аж серед хати.

А в Станіславі на Василя, у нашій двокімнатній хрущовці, збиралося до десяти чоловік. На ліжках і на розкладеному дивані спали діти. Дорослим стелили перини на підлозі у вітальні, яку по-місцевому називали великою хатою. Спальня, відповідно, називалася малою хатою.

То були найкращі часи. І найвеселіші теж.

Хата сопіла, хропіла, переверталася, нудилася, нистолилася, щось бурмотіла, чухалася, кашляла, пчихала, позівала і поступово оживала першими ходаками на коридор. Коли останні ще вмивалися, то з кухні вже пахло чаєм і кавою, а на великому круглому підносі стояла гора нарізаного солодкого – ромбики перекладанців, сухарі, пальчики, горішки, андрути.

У темному вікні вкутувався в сніги, готуючись до сну, сад, а за ним, через город, куняв заколисаний зірками ліс. Погавкував на місяць нагодований тепленьким Бровко. Налякані морозом миші вперто і голосно пробивали в стіні шлях до хати. Голосно сопіла у сні прабабця. В куті вікна мерехтіли зірки. Усвідомлення, що на вулиці зараз зимно, а мені в нагрітій хаті під периною тепло і затишно, все більше і більше розслаблювало під бабцину казку, яку вона шептала мені на вухо, щоби нікого не розбудити.

Новий рік на Опіллі називали – “москальське Різдво”. Від інших днів він відрізнявся тим, що ввечері дуже довго дивилися телевізор. Оскільки на цілий кут села він був тільки в нас, то сходилися всі сусіди. Стояли навіть в сінях. Все закінчувалося імпровізованим застіллям, схожим на фуршет. Пізньої ночі, коли закінчувалися “Мелодії і ритми зарубіжної естради”, гості, здригаючись від холоду, розбігалися по хатах. І поволі засинали під завивання вітрів та танці лататих хурделиць…

Але у мене немає машини часу. Натомість є Мордокнижка, Скайп і зо пів десятка месенджерів. Хоч реально спілкуюся тільки фейсбуківським. І на крайній Новий рік він завис. Основна кількість привітань посипалися аж під вечір 1 січня. Але то переживне. Головне, що є досить друзів та родина. І хоч ми зараз розкидані чи не по всіх континентах, але стараємося продовжувати традиції.

За яких 45 років нинішній дітвак у спогадах напише, як він у Різдво подивився “Полярний експрес” або  “Місія Різдвяний порятунок” (Arthur Christmas), потім сіли в машину і поїхали колядувати. І нехай рипить під його ніжками сніг, вибухають різнокольоровими феєрверками сніжинки, хитаються на скляному від морозу небі величезні кольорові зірки…

“Сію-сію посіваю – з Новим роком вас вітаю…” – повторює маля, захлинаючись від хвилювання.

А я до його слів приєднуюся.

Христос Рождається!

December 2018