Скандальний польський закон: в глухому куті шовінізму

Близько сотні представників польської інтелігенції 1 лютого написали звернення до Сейму, у якому розкритикували щойно ухвалений закон про заборону “бандерівської ідеології”. Натомість 6 лютого президент Польщі Анджей Дуда таки поставив підпис під цим документом, який серед іншого передбачає покарання за заперечення злочинів українських націоналістів. На той момент скандальний закон вже спричинив дипломатичну кризу між Польщею й Ізраїлем, Польщею і Україною.

Дуда пообіцяв звернутися до Конституційного суду країни з проханням дати оцінку документу. У своїй спеціальній заяві президент Польщі намагався пояснити ті зміни у законі, які розлютили Ізраїль, і зовсім не говорив про спірні питання з Україною. Того ж дня українські парламентарі ухвалили звернення до Польщі, у якому засудили ухвалення “антибандерівського” закону.

cd7eade4eaa37f1c491ee7418f647307_500x317

Що таке антибандерівський закон?

Скандальні поправки до польського закону “Про Інститут національної пам’яті” (сам закон був ухвалений ще в 1998 році, тоді ж у Польщі був створений Інститут національної пам’яті). Поправки в Україні відомі більше як “антибандерівський закон” авторства популістського руху Kukiz’15. Більшість польських парламентарів підтримали ідею штрафу або ув’язнення до 3-х років за заперечення “злочинів українських націоналістів проти польського народу”. Окрім згадки про українські націоналістичні рухи, в поправках йдеться і про заборону використання терміну “польські табори смерті” – саме це й розлютило Ізраїль.

Тель-Авів обурила нова норма про покарання тих, хто припускатиме провину Польщі та польського народу у Голокості та інших злочинах часів Другої світової війни. Ізраїль трактує її як заборону говорити про участь окремих поляків у цих злочинах. Адже кримінальне переслідування тих, хто “паплюжить добре ім’я Польщі та польського народу”, може стати перешкодою навіть для дискусії про воєнні злочини у Польщі.

Між тим, останнє повною мірою стосується й України. Адже українська частина закону, ухваленого польським Сеймом та Сенатом, є не менш скандальною.

Згідно з заявами польського МЗС, закон стосується нібито тільки тих, хто публічно і всупереч фактам заперечує “злочини, вчинені українськими націоналістами”. Під останніми розуміються “дії, вчинені українськими націоналістами у 1925-1950 роках, що полягають у застосуванні насильства, терору або інших форм порушення прав людини, а особливо проти польського населення. Злочином українських націоналістів та українських формацій, що колаборували з Третім рейхом, є також участь у винищенні єврейського населення та геноциді громадян Другої Речі Посполитої на території Волині та Східної Малопольщі”.

Проте, на думку експертів, документ дає лише певне уявлення того, за що можуть притягнути до відповідальності, але аж ніяк не дає чітких критеріїв, за якими можна визначити особу, яка висловлюється про протистояння між поляками та українцями на Західній Україні у першій половині ХХ сторіччя. Побоювання викликає надто вільна інтерпретація закону.

Цікаво, що, згідно з однією з правок документу, закон застосовується не лише до громадян Польщі, але і до іноземців. Таким чином, як стверджують деякі історики, небезпечними висловлюваннями можуть вважатися промови українських чиновників, в яких згадується героїзм УПА, або навіть використання терміну “Волинська трагедія” замість польського “Волинська різня”. А відповідно – під ударом можуть опинитися всі, хто не вважає, що історія українсько-польських відносин у 1925-50 роках – це лише злочини українців, тоді як поляки є виключно безвинними жертвами. Незрозумілим залишається й те, які наслідки очікуватимуть “порушників”, якщо вони перетинатимуть польський кордон.

Зрозуміти, що закон можна вивернути у будь-яку сторону, можна з висловлювань одного з його авторів, депутата польського Сейма від партії Kukiz’15 Томаша Жимковського. Наприклад, в інтерв’ю виданню “Страна” депутат допускає, що до відповідальності можуть притягнути і за використання символіки українських націоналістів.

Законодавче визнання Польщею подій на Заході України виключно як злочинів українських націоналістів виключає можливість суспільного обговорення багатьох інших аспектів, включаючи злочинні дії польської адміністрації у минулому сторіччі.

Тут варто нагадати, що весь 2017 рік пройшов під супровід україно-польських суперечок з питань історії. Конфлікт досяг апогею наприкінці року, коли у відповідь на руйнування українських поховань на території Польщі Україна заборонила ексгумацію польських поховань.

Зрештою, президенти Польщі та України домовились на зустрічі у Харкові відмовитися від політизації історії. Ця домовленість “коштувала” Україні поступок, в тому числі – скасування мораторію на ексгумації.

Підпис Дуди під цим законом означає, що домовленості “обнулені”, а замість обіцяної деполітизації польська влада надала перевагу використанню історії для мобілізації своїх прихильників.

____________________________________________________________________________

 ОУН і УПА розмінною монетою

Чи стануть ОУН і УПА розмінною монетою в українсько-польському порозумінні?

Шансом для українсько-польського порозуміння може стати діяльність спільної комісії, яку очолюють віце-прем’єр-міністри України і Польщі, і про відновлення роботи якої домовилися президенти Петро Порошенко та Анджей Дуда.

Принаймні, українська і польська сторони вже заявили, що робота комісії розпочнеться, незважаючи на ухвалений у Польщі закон про злочини українських націоналістів.

Немає сумнівів, що предметом переговорів стане діяльність українських націоналістичних організацій під час Другої світової війни, зокрема на Волині. Оскільки саме діяльність ОУН і УПА стала для поляків “кісткою в горлі”.

Яких компромісів у питанні ОУН і УПА можна чекати? І чи можливі компроміси?

У цьому випадку не збираюся викладати якийсь фактаж на користь українських націоналістів. Нехай свою роботу зробить Український інститут національної пам’яті, професійні історики.

Важливо наголосити на аргументах, які до цього часу, на жаль, “не бачить” польська сторона. А також ігнорує або не розуміє українська.

Українсько-польська війна на Волині у 1943 році не була війною між двома державами. Української держави на цей час не існувало. За неї йшов кривавий бій, у тому числі на Галичині та Волині. Тим часом Армія Крайова діяла від імені польського екзильного уряду, який перебував у Лондоні під повною опікою і на утриманні Великої Британії.

Отже, з польського боку відповідальність за наслідки війни несе польська держава; з українського – українці, які взяли до рук зброю, щоб здобути свою державу.

Відчуваєте різницю? А тому будь-які закиди в бік Української держави, які лунають у Польщі, – абсурдні.

Однак це не означає, що сучасна Україна до подій на Волині у 1943 році не має жодного стосунку. Так стверджувати теж було б абсурдом.

Але все, що може сучасна Україна зробити, – це визнати діяльність ОУН і УПА одним з етапів національно-визвольної боротьби українського народу за свою державну незалежність. Що, до речі, зробила Верховна Рада України, ухваливши закон “Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті” у квітні 2015 року.

А тепер, власне, про ОУН і УПА. І тут не все так просто, як стверджують поляки і думають деякі українці.

Під час війни на території Волині та Галичини діяло кілька українських націоналістичних організацій. На той час ОУН уже існувала у вигляді двох фракцій – ОУН під проводом Андрія Мельника і ОУН (революційна) під керівництвом Степана Бандери.

Першим військовим формуванням, яке вступило в бій з окупантами ще в липні 1941 року, стала УПА “Поліська січ”, яку очолив Тарас Бульба-Боровець. Цікаво, що Бульба-Боровець представляв державний центр УНР на вигнанні, тоді коли сама УНР вважалася союзником Польщі.

УПА, яка відома широкому загалові завдяки легендарному командиру Роману Шухевичу, утворилася пізніше. Кожне українське формування мало свій політичний провід, як правило, не координувало свої дії з партнерами, більше того, були випадки жорсткої конкуренції.

Одне, що їх об’єднувало, – на території Галичини та Волині не повинно бути жодних окупантів, передусім – польських.

regnum_picture_1475695525_big

До кого має претензії сучасна Польща?

Очевидно, вживаючи загальні висловлювання на зразок “злочини українських націоналістів”, Польща має намір звинуватити в ксенофобії весь український народ. А це вже навіть не абсурд, а якась маячня.

Невідомо, як завершиться робота спільної українсько-польської комісії.

Але якщо поляки мають намір зробити ОУН і УПА розмінною монетою для так званого українсько-польського примирення, то на це вони не мають жодних, наголошую, – жодних моральних, історичних, юридичних і політичних підстав.

Усе, що вони можуть, – це зламати через коліно українську делегацію, яка добровільно “відречеться” від ОУН і УПА.

Проте, я це виключаю. Не той час, не та ситуація. Українці не дозволять.

Поляки загнали себе в глухий кут шовінізму. Вихід один – якнайшвидше вийти з нього. Це допоможе Польщі і полякам, послабить нашого спільного ворога Москву, поверне повагу України і українців.

Богдан Червак, голова ОУН, спеціально для УП

www.pravda.com.ua/

March 2018