СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ПОЕЗІЯ

…Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Ліна Костенко, “Життя іде і все без коректур”

Ірина Мостепан

Дівоче прізвище – Мельник. Народилася 12 жовтня 1987 року в місті Рівне. До творчого доробку авторки входять поетичні збірки: “Віками зшиті слова” (2012 р.), “Вікна. Книга перша” (2016 р.), букмеседжі (поетичні листівки) “theVerbarium. Ілюстрована поезія” (2016 р.), букмеседжі “Поліська ронделіана. Ілюстрована поезія” (2019 р.), упорядник Літературно-художнього альманаху “Повстанська ватра” (2019).

ЛАСКАВИЙ ХЛІБ

Лютий. Вони вийшли з домів

навпомацки, навпочіпки, – просто, хто як знав, просто, хто як умів –

як сльози виходять з очей в обітований світ.

Такі, як є: неповторні, прекрасні, всі схожі на дотик і різні на зріст.

І ось, таким великим густим натовпом, всі вони стоять тут,

забуваючи дорогу назад, стоять і ростуть, стоять і ростуть,

обабіч гострих вилиць вулиць Його, посеред добрих дворів, біля дрібних дверей,

як вербові гілки тримають бубняві бруньки – так тримають вони на руках важких довгоногих дітей.

І ніби дворові пси облизують пальці замерзлі Його, облизують щоки і ніс,

труться густою шерстю об коліна, не боячись збити з ніг,

ніби бджоли збирають нектар – гладять шию Його пітну.

І коли Він, всерозуміючий, вповільнює німу ходу –

вони, з простягнутими долонями, просять каміння хоч би́,

а Він повнить їхні цистерни зерном і леліє їхні хліби.

Вони просять у Нього хоча би змій, хоча би змій у цій пітьмі,

а Він повнить рибою їхні човни і колиски – Людьми, і колиски – Людьми.

І коли Він опускає повіки тяжкі – вони кладуть хрести на ці очі з крильми…

 

І вона стоїть тут, їй кажуть: “Проси, він дасть все, проси!

Губами хапайсь за рибальські гачки – як не хочеш із роси і води. Проси.

Собаки просять крихт, віслюк голосом людським просить не йти, і ти проси.

Он ті летять з вирію і просять… якісь просять качки! А ти…!

Що ти, як риба мовчиш? Просять: “Проси.

Ну, що ти витріщилась, ну, що ж ти… проси…

Подивись, як ти живеш (Боже, прости), – кричать, – проси!!!”

 

Лютий. А вона стоїть по серце в сизій густій ріці,

тримає сизооку рибу в нутрі, тримає сизощоке сонце в руці,

сиза, як хмара, повна води.

І якби їй було про що просити, як падати, куди йти…

Але про що їй просити? Як їй впасти? Куди їй піти? Ще ж стільки днів до

весни…

От і стоїть із цією водою в роті, соромлячись своїх сліз,

ніби привселюдно одяг знімають, який в тіло вріс.

Боїться водою цією спричинити Йому біль,

боїться, що спис під ребром заболить від її прохань і від її хвиль.

Та що просити… Він же знає все й так: про картання її, про ГУЛАГ,

про голокост, про самосуд, про саркофаг.

Він навіть знає, що любов, з якою вона стоїть в ріці, – Його,

Він навіть знає, що вона попросила би, якби з нею заговорив Бог.

 

Тому навіть, якщо вона не просить чи й просить, але якось не так,

Він все одно знаходить її в найглибших річках, у найтяжчих гріхах,

і виносить її сухою з води на руках, ось так…

і завше виправдає її, на якім би вона не була суді,

і щораз вчитиме її, ніби ніколи раніше й не вчив, іти по землі, як по воді.

______________________________________________________________

Ельвіра Бойчук

Народилася 12 січня 1983 року в файному місті Тернопіль. З 2007 р проживаю в Італії, одружена, донечці 10 років, працюю масажисткою, вивчаю натуропатію.

Любов до поезії успадкувала від мами та тітки. У 2015 році видала свою першу збірку віршів  італійською мовою Ritratto poetico, у 2018 році другу збірку Сни на підборах (українською). Наразі готую нові збірочку до друку. Подорожуючи морем і сушею, я зрозуміла, що скарб захований в людських серцях і душах…

А натхнення, як кажуть, з’являється несподівано. 

 

БАТЬКІВЩИНА

Ми сьогодні з тобою в одному діапазоні

Три єдині атоми голубого озону.

Я що борюся за духовну свободу,

Ти уособлення боротьби народу.

Ми сьогодні з тобою в однім резонансі

Стан збентежений в формі трансу,

Боязнь дотику чи ніжного ляпасу,

Жах від спокою чи спокійного хаосу.

Погляд м’який, жіночий, впевнений.

Розпач чуттєвий та ерогенний.

Розп’яття, що звільнює, що відроджує,

Гордість, що щитом загороджує.

Мужність пройшлась по серцю війною.

Брова як стріла, зіниця бринить сльозою.

Батьківщина малює, в мені живе віршами

Велична над Києвом тобі пошана.

….посланням тобі молекули оксигену

….дихаю і метаморфую в собі Україну.

 

КОЛІЯ ЧАСУ

Я навчилась бути уважною,

Переходячи колію часу.

Мене не назвеш дорожньою,

Бо так і не звикла до залізничного галасу.

Хоча, бувало, проходила вагонами,

Як дика кішка лісами,

В пошуках сердець незнайомих,

І без причин вагомих.

Заздрю птахам і звірам

Вони вміють свободу цінити.

Жити за древнім повір’ям

Вірити сонцю і вітру.

Якби лиш ти був годинником,

Я б тебе зупинила,

На циферблаті стрілкою

Взяла б і приворожила.

Й носила би на своєму зап’ясті

Для краси або на щастя,

Споглядаючи, як невчасно

З’являюсь в твоєму житті словесно.

Заздрю квітам прекрасним:

Вони не вміють тужити

Золотіють восени, крижаніють взимі,

Мріють по-літньому, зеленіють навесні…

А люди, як поїзди, самотні,

Залежать від швидкоплинності часу.

Іноді й перетинаються

Серед залізнично-сердечного галасу.

______________________________________________________

Ольга Саліпа

Прес-секретарка голови міськради м. Хмельницького, поетка і журналістка.

Її судили вчора три судді:
Людські плітки, Традиції і Совість.
Кайдани тисли кисті рук худі
І біль тупа сочилась у свідомість.

Плітки кричали: Як вона могла!
Та головного ви ж іще не чули!

Слова впивались в душу, як стріла:
Якби ви знали про її минуле!

Традиції, сипнувши в рани сіль,
Читали вирок чітко й зрозуміло:
А це тому, що жити як усі
Вона, на жаль, ніколи не хотіла!

Гіркі слова дочерпали до дна
І Совість нагадала про важливе:
Не забувайте, що її вина
Лише у тому, що була щаслива!

Її судили палко три судді,
І вироки виконували пильно…
А Бог сидів у шостому ряді
І знав, що так народжуються сильні.

_________________________________

ЮРІЙ ЮЗИЧ

Історик, голова Крайової пластової ради Пласту НСОУ, випускник історичного факультету ЛНУ ім. І. Франка

Я живу між рядків, у дріб‘язку і вічнім гонінні,
Як умію ступаю у світ на холодній зорі,
Відкладаю важливе, і те, що вважаю нетлінним,
Споживаю до крихти усе, що відтято мені.

 

Жадно п’ю я меди, що стікають із літньої днини,
Вигризаю хвилини у плинного швидкістю дня,
Під вагою життя не згинаю я рівної спини,
І уперто топчу я життєвої ниви стерня.

 

Не заплачу уголос, хіба що сльозою полину,
У дрімучі ліси потаємної тиші душі,
Як роса у досвітнім тумані на сонці загину,
Але посмішка ранку не дасть це зробити мені.

________________________________________________

Ольга Дунас

Поетка, що любить життя і Україну. Закінчила Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

 

Мені цього хотілося б найбільше,
Щоб сонце встало в мій буденний день,
І по стежках хтось хід неспішно стишив,
І в ріст пішов старий дуплистий пень.

 

Мені хотілося б, щоб повертались діти,
З побляклих сіл від кіптяви війни,
Щоб вмерти не хотілось, тільки жити,
Чекаючи то літа, то зими.

 

І щоб завжди приходив в душу ранок,
Зачервонівся обрій, заіскрив,
Поклав у вузлику любові на мій ґанок,
І тихим голосом про щось прошепотів.

 

А я натхненна, вимита росою,
Потолочу смарагдовий моріг,
Мені хотілося б, щоб я жила тобою,
І бігла в роси, не жалівши ніг…

___________________________________________

Дзвінка Легіт

Народилася і виросла у Львові. Закінчила ЛНУ імені Івана Франка (біологічний факультет) з червоним дипломом.

 

Буквальне прочитання

Буття 1-3

Ми – діти цвіту і зелених свят:
На радість створені й подобу Божу.
Відпущені з руки, що творить світ і нас,
Благословенні множитись во славу гожу.

Не глина, гумус чи болотна твань,
Не проба дослідна і вимучене плем’я –
Ми ті, хто згадані наприкінці всіх справ,
Найвищий прояв Божого натхнення.

Творіння Божі; шостий день – про нас.
Благословенні в парах панувати.
На добре створені! Настільки, що Господь
пішов собі щасливо спочивати.

Фігурка ж з бруду – спроба ще до трав,
На другий день змісити постать з пилу.
Садово-дослідний муляжний екземпляр
В сценічній постановці краєвиду.

Поганий сторож яблунь і плодів,
Невдатний дегустатор знань і жінки,
Адам приставлений був доглядати сад,
Та аж ніяк скакати вище мірки.

Не до Адама сказано: – Пануй.
І не до Єви: – Будь йому за рівну.
Належало їм чемно голяком
Траву полоти, імпотентно й гідно.

Та сталося, як дехто загадав,
І ялові відгризли трохи плоду:
Лукавий трюк, що згодом переграв
Майбутню долю справжнього народу.

Тож все життя – змагання між двома
Родами з покоління в покоління.
Чи не тому так ненавидять нас
ті навчені лукавим сотворіння?

Сашко Обрій

Сашко Обрій (Олександр Кучеренко) – поет із Миколаївщини, мешкає в Києві. Народився у місті Южноукраїнськ в 1991 році. За фахом – атомник.  Працював на Південно-Українській АЕС з 2013 по 2017 рік машиністом-обхідникомтурбінногообладнання.

Автор трьох збірок поезій: “Абетка юності” (2015), “І.ДЕ.Я” (2016), “БУСОЛ” (2019).

2015 – лауреат Всеукраїнської премії ім.Василя Симоненка в номінації “За першу поетичну збірку”, член Національної спілки письменників України (з 2015).

КОЛЕСО

Хай буде нас хоч п’ять зі ста.

Нехай з мільйона – кілька тисяч.

Хоч негідь пре на п’єдестал –

котися, колесо, котися!

 

Завжди триматимусь своїх:

земель, традицій, побратимів.

Свій хрест ніхто з них не волік,

а гордо ніс крізь пил рутини.

 

Крізь кпини, погляди косі,

сопіння, чавкання, крехтіння.

Де кожен перший – гречкосій.

Де легше дихати – кретинам.

 

Котися, колесо руде,

відлічуй обертами днини!

Своїх триматимусь людей.

Щоб битись в такт – укупі з ними.

 

В одвічну правду і мету,

лиш нам близьку і нам щемливу.

Лиш битись, битись, бо… зметуть!

Бо млявих жорна труть на мливо.

 

Якщо й залишусь в бур’янах,

один-однісінький, мов колос, –

пройду ще безліч бур, юнак.

Застрягну – гострий, злий осколок.

 

У м’ясі гнитиму врагам.

Свої ж – десь поряд. Поряд з ними

в думках живу. Мов ураган,

нас мовні звуки поріднили.

 

Вже й геть не жменька нас – зі ста.

З мільйона нас – вже -надцять тисяч!

Мов зброю, мову я дістав.

Котися, колесо, котися!

ART & Music