Таємниця загибелі туристичної групи Дятлова

2 лютого 1959 року, за нез’ясованих обставин у горах Північного Уралу загинула група з 9 туристів, яку очолював студент Уральского Політехнічного інституту Ігор Дятлов. Трагедія сталася поблизу  перевалу, названого згодом “Перевалом Дятлова”. Слідство встановило, що серед ночі вони, мабуть у паніці, розрізали зсередини намет і втекли у ліс без верхнього одягу і взуття. Відтак шестеро померли від переохолодження, а у трьох виявили смертельні травми, подібні на травми при ДТП. Причина трагедії залишилась невідомою, а кримінальну справу засекретили. Батьки загиблих так і не дізналися правду. Таємнича історія ось уже 60 років породжує десятки версій загибелі туристів.

Сьогодні до уваги наших читачів ще одна версія трагедії.

Коротка історія

Взимку 1959 року група туристів із десяти осіб вирушила у лижний похід Уральськими горами. Група складалася з членів турклубу Уральського політехнічного інституту (УПІ): шість студентів, три інженери-випускники УПІ та інструктор турбази. Керівником групи був студент 5 курсу Ігор Дятлов.

Група планувала здолати більше трьохсот кілометрів: від селища Віжай Івдельського району Свердловської області до гори Отортен та назад. Маршрут мав проходити вздовж річок Лозьва та Ауспія, через Уральські гори. 27 січня 1959 року туристи покинули Віжай і мали повернутися до нього 12 лютого.  Юрій Юдін, 10-й учасник групи Дятлова, відокремився від команди на самому початку через хворобу ноги.

1 лютого група піднялася на схил гори Холатчахль, де і зупинилася на нічліг неподалік безіменного перевалу (пізніше названого “Перевал Дятлова”). Після закінчення походу, як тоді було прийнято, Дятлов повинен був передати телеграму до турклубу інституту про закінчення походу та 15 лютого повернутися до Свердловська (нині Єкатеринбург).

Однак, у запланований час група не повернулася.  Родичі і друзі забили на сполох. Після цього були проведені широкомасштабні пошукові роботи і 26 лютого 1959 року знайшли намет на висоті 1079 метрів на схилі гори Холатчахль, а під горою – тіла п’ятьох туристів.  Загиблими виявились Ігор Дятлов, Рустем Слободін, Зінаїда Колмагорова, Юрій Кривонищенко та Юрій Дорошенко (Дятлов та Кривонищенко лежали на спині, що не притаманно позі замерзаючої людині).

Як було встановлено слідством, під час ночівлі на схилі гори Холатчахль туристи розрізали і розірвали намет у декількох місцях зсередини, вибралися назовні через ці розрізи без теплого одягу та взуття, спустилися вниз схилом на 1500 метрів і там всі померли через кілька годин – або  від холоду, або з інших невідомих причин.

На місці трагедії знайдені сліди того, що “дятлівці” активно боролися за життя з вітром, снігом, морозом чи ще з чимось більш небезпечним. Вони ламали товсті гілки великого кедра, палили багаття, рили у снігу укриття і в одному з укриттів споруджували настил або дах зі зрубаних фінським ножем молодих дерев. Троє з них намагалися повернутися до намета, але не змогли пройти або проповзти ці 1500 метрів вгору.

Намет і всі речі в ньому залишалися на місці недоторканими й цілими, навіть через три тижні, коли виявили місце загибелі групи Дятлова.

Тіла інших чотирьох туристів – Семена Золотарьова, Людмили Дубініної, Миколи Тібо-Бриньоля та Олександра Колеватова – знайшли аж у травні, коли розстанув сніг.  Під час судово-медичної експертизи у всіх виявлено важкі тілесні травми, практично несумісні з життям: у Рустема Слободіна та Миколи Тібо-Бріньоля – важкі черепно-мозкові травми, у Дятлова – крововилив  внутрішніх органів.  У Семена Золотарьова були поламані ребра, крововиливи і відсутні… очі.  У Людмили Дубініної були двосторонні переломи 10 ребер, відстутні очі та язик.

Розслідування

Слідчі, які проводили розслідування, виявили, що трупні плями не співпадали із положенням знайдених тіл.  Усі тіла були напівроздягнені та без взуття.  На светрі Дубініної та штанях Колеватова знайдено радіоактивні речовини, що перевищували допустиму норму вдвічі.  Пошуковців вразив колір шкіри Слободіна, Дятлова та Колмогорової.  Він був рожево-червоний, а в інших – темно-коричневий. Підозрілим було й те, що обстеження трупів проводилось не в міській лікарні міста Івделя, а на закритій для сторонніх території табору для в’язнів.  Судмедексперти до і після проведення досліджень пірнали у 200-літрову діжку зі спиртом для дезінфекції, тому можна вважати, що була ймовірність зараження хімічними або радіаційними речовинами.

Прокурор Івдельського району Темпалов порушив кримінальну справу, а слідчий-криміналіст Іванов провів розслідування.  Згодом Іванов закрив цю справу, посилаючись на начебто помилковий відступ групи від запланованого маршруту та на непередбачені обставини, які змусили туристів покинути палатку роздягнутими, без взуття та замерзнути на морозі в снігу.  Що це були за обставини, у своїй постанові слідчий не вказав.

На думку досвідчених юристів, матеріали  справи не містили повного об’єму інформації.  Наприклад, не вказана стаття кримінального кодексу, за якою порушили кримінальну справу.  Також не співпадають дати постанови про порушення кримінальної справи. У справі не було свідчень родичів загиблих про стосунки між учасниками походу та з приводу невідповідності речей потерпілих із вилученими з місця події.  У протоколах задокументовано відсутність нових теплих речей Тібо-Бриньоля та знайдені неопізнані речі, до складу яких входили солдатські обмотки, рукавиці, старі шкарпетки, мішки та інше. Чомусь слідчі не вважали за потрібне допитати Шаравіна, який разом зі Слобцовим знайшов намет, та лейтенанта Моісеєва, який з допомогою пошукової собаки знайшов труп Колмогорової. Дивно й те, що для результатів гістологічної експертизи бралися зразки усіх загиблих, а в справі фігурують результати лише чотирьох осіб.

У розслідуванні допущені й інші порушення, як наприклад, в протоколах слідчих не зазначено час, за яким відбулась трагедія, вбачається плутанина із речовими доказами (фотоапарати та плівки), тощо. Тож, швидше за все, маємо справу із підробкою, а оригінал цієї справи досі засекречено.

Вечірній Отортен: читаємо поміж рядків

Важко погодитися з офіційною версією загибелі групи Дятлова – досі невідомо, що ж насправді сталося із молодими і здоровими людьми високо в горах.  Мабуть тому виникло дуже багато версій загибелі групи: їх на сьогодні більше, ніж п’ятдесят (домисли фантастичного, техногенного, природнього та кримінального напрямків).  Вивчаючи матеріали кримінальної справи, я помітив, що одному документу (сторінка №31) було приділено недостатньо уваги.  Йдеться про так званий “бойовий листок” туристів під назвою “Вечірній Отортен”, який знайшли пошуковці у наметі групи Дятлова.  На жаль, його оригінал в справі відсутній, а у матеріалах фігурує тільки друкована копія.  Але це важливий документ, і він потребує вивчення.

На перший погляд, це дотепний студентський гумор. Але, якщо взяти до уваги ту обставину, що туристам залишалося жити лічені години, то, звичайно, тут не до сміху.  Я вважаю, що таким чином вони хотіли передати інформацію про небезпеку, що нависла над ними.  Підтвердження цьому – листівка написана зовсім не в стилі того часу.  Вона не описує якусь конкретну героїчну подію того дня (наприклад, штурм гори туристами під час складних погодних умов).  Або що то за спортивні змагання зі збору пічки? Нема привітання з Днем народження Золотарьова, який мав бути наступного дня.  Звернувши увагу на ці протиріччя, я став прискіпливіше вивчати текст, “читати поміж рядків”.

По-перше, чому листівку назвали “Вечірній Отортен №1”?  Цьому може бути лише одне пояснення.  Усі члени групи були пов’язані із містом Свердловськ, де друкувалася  газета “Вечірній Свердловськ”.  В інтернет-архіві я натрапив на перші випуски цієї газети за січень 1959 року.  На першій сторінці газети було повідовлення ТАРС про запуск космічної ракети до Місяця та малюнок ракети, яку з хлібом-сіллю зустрічає привітний Місяць (ця ракета не приземлилась на Місяці, а через помилки проектувальників пролетіла повз нього в космос).

Але повернемося до нашого розслідування.  Сама по собі сторінка газети з малюнком ракети нічого не означає, якщо не дивитися на подальші факти, які в сукупності вказують на події.  На мою думку, назва бойового листка “Вечірній Отортен №1” відсилає нас до перегляду малюнка ракети у газеті “Вечірній Свердловськ”, щоб правоохоронці мали версію, в якому напрямі проводити пошук.  Після цього я був впевнений, що в листівці можна знайти прихований текст.  І ось що я знайшов:

“Армянская загадка” – я прочитав як “армійська”.  А нижче у тексті, де йдеться про спорт, “ріже” око слово “команда”.  Отже це була армійська команда.  Також числа 1-1-9 можуть вказувати на цифру 119.

“Новости техники” – там читається як “сани на машине” і, можливо, вказує на мотосани.

І останнє – у вислові про спорт я одразу помітив, що мова йде не про годину. Тут були вказані координати – 60 градусів 02 хвилини 27,4 секунди.  До цього висновку я дійшов з наступних міркувань: 1 година – це цифра 60, а вказані секунди – 27,4 (на годинниках туристів не було позначки із десятою долею секунди).  Однак, щоб вирахувати конкретну точку на карті, потрібно мати, як мінімум, дві координати – широту та довготу.  Для цього я знову повернувся до перегляду цифр бойового листка.  І ось що виявилося: двічі була повторена комбінація цифр 119.  Проаналізувавши комбінацію цифр, я знайшов другу координату – 59 градусів 11 хвилин та 9 секунд.  Набравши ці координати у північній півкулі Землі на мапі Гуглу, я вирахував точку і, відкривши її, побачив, що тут знаходиться Уральська тайга на кордоні Свердловської та Пермської областей, а її територія закрита для перегляду.

Проте, на іншому сайті – 3planeta.com – за цими координатами на карті видно рожеву пляму овальної форми та поряд кар’єр.  Отже, точка на карті знайдена, і це дивна для тієї  місцевості рожева пляма на тлі зеленого лісу.  При наближенні  до цієї плями  на рожевій площині вирізняються сліди аномалії: у збільшеному вигляді це якась рожева пустеля.  На краю кар’єра видно, що там розміщені приміщення типу ангарів, а через ліс до них веде дорога.

Нова версія загибелі групи

Тепер, враховуючи усе вищесказане, я хочу озвучити власну версію цієї трагедії, але для цього мені потрібно надати короткі характеристики чотирьох учасників турпоходу.

Перший – Ігор Дятлов, студент 5 курсу радіотехнічного факультету.  Талановитий радіотехнік, майбутній вчений. Сам змайстрував короткохвильовий потужний радіоприймач.  Можливо, мав розмови з такими ж радіолюбителями зі всього світу.  За характером впертий та амбітний,  спортсмен-лижник.

Другий – Семен Золотарьов, 37 років, найстарший у групі, фронтовик. Мав педагогічну освіту вчителя фізкультури.  Працював інструктором з туризму.  На мою думку, мав трохи авантюрний характер, у біографії багато неточностей, часто змінював місця проживання та  роботи.

Третій – Микола Тібо-Бриньоль, випускник будівельного факультету, працював виконробом на будівництві.  Одне із його улюблених занять у походах – виготовлення покрокових карт з нанесенням на них топографії. Він, як інженер-будівельник, чудово знав і геодезію.

Четвертий – Юрій Юдін, студент 4 курсу інженерно-економічного факультету.  Єдиний, хто зостався живим із групи, бо повернувся на початку походу, першого ж дня.

Отже, моя версія. Ігор Дятлов завдяки своєму короткохвильовому радіоприймачу дізнався про запуски військовими балістичних ракет із мобільних установок, які на той час були заборонені міжнародними договорами.  Можливо, завдяки потужності свого приймача він зміг прослухати секретні переговори військових ракетників про те, що відпрацьовані ступені ракет скидаються на Північному Уралі.  Про це він повідомив своїм друзям з групи “Хібіна”, але не всі погодилися йти на Північний Урал, щоб знайти докази падіння ракет.  Тоді Дятлову довелося залучати до походу сторонніх людей, яким виявився Семен Золотарьов, для того щоб зберегти потрібну кількість людей для переносу вантажів (10 туристів).

В останню хвилину від подальшого походу відмовився Юрій Юдін,  який, зіславшись на рецидивну хворобу ноги, покинув групу в перший ж день походу. Проте, тут є ще один сумнівний момент. Юрія продуло, коли група їхала в авто з відкритим кузовом від Віжая до 41-го селища. Від 41-го до 2-го Північного селища хлопці йшли на лижах, а їх рюкзаки віз на коні В’ячеслав Валюкевічус.

Показання Валюкевічуса є в кримінальній справі. І ось що в них бентежить. У 2-му Північному Юдін приймає рішення повернутися додому. Для Дятлова логічно було б відправити його назад у Віжай на санях разом з візником – дядьком Славою. Але Валюкевічус розповідає слідчому, що той поїхав о 10 ранку один, о 15.00 прибув у Віжай, а через кілька годин туди ж дістався Юдін. На лижах!

Бувалі туристи стверджують, що за правилами спортивного туризму відпускати хворого учасника одного не можна, обов’язково повинен бути супроводжуючий. У нашому випадку Юрій Юдін з хворою ногою один пройшов 20 км. Як це можливо? І, головне, для чого, якщо він міг сісти у сани?

Далі група дійшла до гори Холатчахль і стала табором на схилі, за 300 метрів від вершини і вела спостереження за горою Отортен і прилеглою місцевістю.  Про те, що вони провели тут декілька днів, свідчать відбитки 8 пар слідів на снігу, які вели від палатки до кедра і лісу, куди ходили по дрова.  Про спостереження за навколишнім довкіллям свідчить те, що один із фотоапаратів був закріплений на штативі.

Очевидно, що дятлівці зафіксували падіння ступенів ракети, а Тібо-Бриньоль вичислив координати точки запуску ракети 60 градусів 02 хв. 27,4 сек. північної широти та 59 градусів 11 хв. 9 сек. східної довготи, маючи за основну точку гору Отортен, висота якої була вказана на тодішніх картах, на відміну від гори Холатчахль.  Мабуть, туристи робили фотографії та записували спостереження до своїх щоденників.  Під час цього їх і застала армійська команда, яка виїхала на пошуки частини ракети і, прийнявши їх за диверсантів, затримала туристів.  При затриманні Тібо-Бриньолю, Дубініній та іншим були завдані тілесні ушкодження, а фотоапарати вилучені і пошкодженні (в матеріалах справи фігурують три фотоапарати марки “Зоркий”).  Один із них знайшли на штативі з розбитим світлофільтром, другий – із пошкодженим футляром та обірваним ременем, а фотоапарат “ФЕД” і зовсім зник.  Очевидно, на ньому були фото ракети.  Деякий час їх всіх тримали  у наметі, а потім почали виводити по одному для попереднього допиту.

Мабуть, саме тоді Золотарьов із друзями, відчувши небезпеку, і написали зашифроване послання під назвою “Вечірній Отортен”.  Чому Золотарьов?  Його почерк був ідентифікований одним зі слідчих. На те, що він міг добре шифрувати, вказує та обставина, що Золотарьов навчався у педінституті на спеціальному фізкультурному факультеті, де викладали курс для партизан, і студенти вивчали тайнопис.  Біля намету виставили охорону, тому члени групи й утікали через прорізи без теплих речей та взуття.  Підтвердженням того, що до злочину причетні військові, є й те, що пізніше на місці пошукових робіт були знайдені солдатські обмотки, які ні родичами загиблих, ні Юдіним не були опізнані як речі “дятлівців”.

Під час допитів, як до диверсантів західних спецслужб,  до туристів застосовували катування та побиття, від яких Золотарьов, Дубініна, Тібо-Бриньоль та Слободін померли на місці, а інші замерзли на морозі.  Не вибивши зізнань із потерпілих і зрозумівши, що піймали не шпигунів, працівники спецслужби (на мою думку, це були представники Уральського військового округу), інсценували місце загибелі туристів, як випадкове.  До того ж, у своїх останніх виступах Юдін повідомляв журналістам, що “дятлівці”, найімовірніше, стали жертвами зачистки території військовими.

Вказані координати вказували на “рожеву пляму” на карті, яка, ймовірно, є точкою запуску балістичних ракет із мобільних установок. Тому я вважаю, що інші версії, за виключенням “ракетної”, є нереалістичними.  На мою думку, ці молоді люди стали свідками не тільки падіння ракети, а й брехливої пропаганди радянської влади, яка на перших шпальтах своїх газет декларувала надзвичайні успіхи в освоєнні космосу, а насправді за цим ховала випробування забороненої зброї в рамках шаленої гонки озброєнь.  Підтвердження цій теорії давали й місцеві жителі – мансі, які повідомляли про сяючі  об’єкти” у небі над цією територією, які час від часу з’являлися тут.

Я вважаю загиблих “дятлівців” справжніми героями, які стали на заваді випробуванню новітньої ядерної або забороненої зброї радянською владою, загроза використання якої не зникає й сьогодні

“Моя думка, що вони стали жертвами зачистки. Вони випадково опинилися свідками якихось випробувань, і тому були приречені на смерть. Мені так і слідчий Іванов сказав: “Вони вже були приречені. Однозначно, ти був би 10-м”. Я думаю, що він знав справжню причину загибелі хлопців. Також цю причину знали перший секретар обкому партії Кириленко і прокурор області. І в підсумку він все звалив на ураган. Але я цю версію виключаю. Ці хлопці були адекватні за будь-якої ситуації. Їх всіх було не так просто збити з пантелику”.

Юрій Юдін

“Всім нам, радистам, було наказано прослуховувати ефір і повідомляти про будь-які підозрілі перемовини. І ось в січні або в лютому 59-го, вже й складно сказати, я простежую ефір на різних хвилях і чую якісь дуже дивні переговори нерозбірливою езопівською мовою. Зрозуміло тільки, сталося щось страшне. Я, звичайно ж, доповів начальству. А через добу отримую команду: прослушку на цій хвилі припинити! “

Володимир Любимов, радист, який в той час працював на території поблизу Перевалу Дятлова.

Crime