Таємниці вулиці Лютеранської. Тарновські

02“Цірцея, люта чарівниця і дуже злая до людей”

Київ – це величезна історична книга, каміння його пагорбів могли б розповісти й те, що трапилося вчора, і те, що було тисячу років тому. Київська земля пам’ятає все. Посмішки, сльози, кроки, дотики, обійми; трагічні й щасливі події.

Зокрема, вулиця Лютеранська в Києві має дуже цікаву історію. Нещодавно цієї вулиці торкнулися події, пов’язані з Євромайданом, адже вона знаходиться в центрі столиці, поряд з Хрещатиком і Банковою. Саме Лютеранська посилено охоронялася в грудні 2013 року спецназом, а пізніше там вже розташовувалася барикада, збудована активістами Самооборони Майдану. Але ми звернемося до більш давніх часів.

Понад сторіччя тому, в 19 столітті, на вулиці Лютеранській мешкали та відпочивали аристократи і видатні особистості. В кафе “Варшавське” грав в шахи письменник Микола Старицький, автор п’єси “За двома зайцями”. Саме тут був прокладений перший телефонний дріт у Києві. У будинку № 1, якого вже немає, в 19 столітті розташовувалося фотоательє, в якому фотографувалася Леся Українка. А в будинку № 33, який знаходиться в 470 метрах від метро Хрещатик, до свого заміжжя разом із батьками мешкала чарівна дівчина. Слава цієї української красуні, була жахлива і майже містична.

Наприкінці літа 1907 року  у казковій Венеції, яка завжди схожа на дивний сон, відбулося гучне вбивство. Вельми збуджений пан, на прізвище Наумов, прибув на гондолі до графа Комаровського, видерся в його спальню і вистрелив у нього п`ять разів. По гарячих слідах поліція з’ясувала, що напередодні своєї поїздки до Італії граф Комаровський застрахував власне життя у Відні на півмільйона франків, бо його дуже впевнено переконала це зробити якась графиня Марія Тарновська. Дуже вродлива пані деякий час супроводжувала чоловіка у мандрівках.

Марія Тарновська й була тією жінкою, яка свого часу мешкала на вулиці Лютеранській в будинку № 33.

20 лютого 1910 року у Венеції почалося слухання справи, що була пов’язана з цим заплутаним та драматичним вбивством. Метою убивства, очевидно, було отримання великої суми грошей. Підсудних везли до будівлі суду, яку оточила юрба народу, в гондолах. У місто прибували представники численних італійських та іноземних газет. До залу впускали тільки по квитках. Уся увага була прикута до пані Марії, в дівоцтві О’Рурк, пращурами якої, як стверджують, були Стюарти. Саме вона уміло навіювала якісь чари на чоловіків і штовхала їх у могилу.

Вважалося, що красуня неодноразово убивала своїх коханців, нацьковуючи ревнивих чоловіків один на одного, з метою заволодіти їх капіталами. “Нью-Йорк Таймс” зробив найбільш сенсаційну заяву про графиню: “Фатальна жінка, зі звичайною для неї свитою закоханих чоловіків, з’явилася знову. Як і в усіх подібних випадках, вона вродлива, егоїстична, безжалісна і жорстока. Принаймні, шість чоловіків погубило себе через неї”.

Марію, яку її шанувальники нерідко порівнювали з янголом Ботічеллі, везли до суду на чорній гондолі. Карабінерів, які охороняли неймовірну красуню, змінювали щодня, побоюючись, що вони можуть закохатися в цього демона з дивним обличчям. Завдяки сенсаційному судовому процесу, Марія Тарновська стала вельми відома. Її ім’я було на перших шпальтах світових газет з одного та іншого напряму від Атлантики.

Як би там не було, італійський суд визнав Марію Тарновську винною в декількох брудних інтригах. Її засудили до восьми років і чотирьох місяців в’язниці. У 1912 році італійська письменниця Анна Віванте написала про графиню художню книгу “Цірцея” (твір востаннє був виданий в Італії у 2011 році). На суді Тарновська стверджувала, що вона – безневинна жертва свого колишнього негідника-чоловіка, який вів непорядне життя та розбестив її.

Колишнім чоловіком цієї фатальної жінки, про спокусливу зовнішність і підступність якої писали книги і статті, був Василь Васильович Тарновський.

“Добре ім’я – найкраще багатство”

129449715Нам відомо про чотирьох Василів Васильовичів з родини Тарновських.

Один з них – син Марії Миколаївни Тарновської, венеціанської Цірцеї. Після розлучення батьків у 1904 році хлопчик залишився з матір’ю, про його долю немає ніяких відомостей.

Другий – чоловік Марії, Василь Тарновський (Васючок), який після кількох дуелей через дружину і гучного розлучення з нею, справно виплачував їй гроші на утримання сина і самостійно виховував доньку Тетяну. Саме його Марія звинувачувала в тому, що він зламав їй життя.

Третім Василем Васильовичем Тарновським був свекор Марії Миколаївни – Тарновський (молодший) (1837 – 1899 роки).

А четвертим – батько свекра, Василь Васильович Тарновський (старший) (1810-1866 роки). Саме ці два Василя, “старший” і “молодший”, відомі як меценати, зберегли безліч духовних та матеріальних цінностей нашої нації.

Збирати свою історичну колекцію, пов’язану з історією України, Василь Тарновський (молодший) розпочав у 18 років і захоплювався цим все життя. Навіть перебуваючи в Москві, юнак одягав національний одяг. Письменниця і поетеса Марко Вовчок у листі до свого чоловіка в 1857 році описала свою зустріч з хлопцем: “Бачила Василька Тарновського в синіх шароварах, в сорочці вишитій і чумарці, привітав нас люб’язно …”.

Спочатку Василь купував цінності, пов’язані з історією України, у панів, на ринках, шукав по селах. Потім він знаходив їх і на розкопках. Найбільш раритетними і відомими речами його колекції були особисті речі Івана Мазепи і шабля Богдана Хмельницького, корогви Війська Запорізького. Варто додати, що саме захоплення цього мецената надихнуло Іллю Рєпіна створити свою відому картину “Запорожці пишуть листа турецькому султану”.

Саме цьому славетному меценатові українці повинні завдячувати тим, що в Чернігові зберігається безцінна колекція старожитностей, а в Україні є Національний музей Т. Г. Шевченка.

У 1897 році Василь Тарновський (молодший) продав свій маєток у Качанівці та оселився в Києві у будинку №48 на розі вулиці Великої Володимирської та Театральної площі (праворуч від Національної опери України). Туди він перевіз і колекцію свого музею.

“Любітеся, брати мої, Украйну любіте”

content_Lyteranskaya_kircha_staroe_foto_oldВелика родина Тарновських зворушливо вшановувала Кобзаря та піклувалася про нього. Першим зацікавився творчістю і малюнками Шевченка Григорій Степанович Тарновський, який підтримував талановитих митців.  В гостях у нього бували Михайло Глинка і Микола Гоголь. Саме Григорію Тарновському, одному з перших, Шевченко прислав поему “Гайдамаки”. Шевченко був ніжно закоханий у чарівну племінницю Григорія Тарновського Надію (1820-1891 роки). Пізніше  він стане її кумом та присвятить їй вірш “Великомученице, кумо!”.

Свою спадщину і маєток у Качанівці бездітний Григорій Степанович залишив двоюрідному племіннику, переконаному борцю проти кріпацтва, Василю Васильовичу Тарновському (старшому), який познайомився з Тарасом Шевченком в гостях у свого дядька в 1843-45 роках. Якраз в цей час Тарас передав Тарновським одну зі своїх найкращих робіт – поему “Катерина”. Шевченко неодноразово був присутнім на літературних вечорницях, які Тарновські влаштовували в Києві, а під час арешту Кобзаря родина переховувала його вірші. Щоб підтримати генія, Василь Тарновський (старший) купував його малюнки. Саме це поклало початок сімейної традиції колекціонування творчої спадщини українського генія.

Василь Тарновський (молодший) продовжив традицію колекціонування свого батька. Саме він зберіг для України більшість творів Тараса Шевченка, його картини та особисті речі. Крім цього, він знаходив публікації про поета та додавав їх до альбому.

Після смерті Шевченка Василь Тарновський (молодший) взяв на себе усі витрати, пов’язані з похованням, і доглядав за могилою на Тарасовій горі в Каневі.

Щороку Василь Васильович влаштовував великі поминальні обіди та був присутнім на кожному із вечорів, які присвячувалися Кобзареві київською Літературно-артистичною громадою.

Відчуваючи наближення смерті, Тарновський складає свій власний заповіт: “… колекцію мою малоросійських старожитностей … а також зібрання речей, паперів, книжок та всього, що стосується пам’яті поета Шевченка, я заповідаю у власність Чернігівському губернському земству, без права відчуження та переміщення їх з міста Чернігова, з тим, щоб музей називався моїм ім’ям”.

Таким чином, багато цінних речей, зібраних свекром фатальної красуні Марії Тарновської, були збережені для українського народу.

Василь Тарновський (молодший) помер в 1899 році, так і не побачивши свій музей. Але останню волю померлого було виконано.

У той час його синові Василю, який вже був одружений на Марії Тарновській, було 27 років. Він не став продовжувати важливу справу свого батька, проте його дочку Тетяну можна по праву вважати послідовницею діда. Завдяки цій чудовій жінці, яка померла в 1994 році, до Чернігівського музею потрапило багато цінних, історичних речей. Записи рідного онука Марії Тарновської, сина Тетяни, про свого дідуся Василя (Васючка) теж сповнені любові.

Фіґлярство” на сцені здавалося Василю Тарновському (молодшому) поганим смаком, тому його син Василь приховував своє сценічне ім’я під численними псевдонімами. Доньці Василь Васильович (Васючок) дав ім’я Тетяна тому, що у день її народження співав Онєгіна.

Після жовтневого перевороту Василя Васильовича двічі відвідували чекісти. Чоловік мав таку витончену зовнішність, що відразу сприймався як “буржуй”. Тому йому довелося терміново іммігрувати, а його доросла дочка Тетяна Василівна, закохана в той момент в одного зі своїх співвітчизників, залишилася на Батьківщині. Василь Тарновський помер за кордоном, його поховали в Берліні у 1932 році.

Про безцінні духовні та матеріальні скарби, які зібрала для українців родина Тарновських, можна розповідати багато. Так само довго можна розмірковувати про те, що саме зруйнувало щастя Василя і Марії Тарновських, однієї з найкрасивіших київських подружніх пар. Минулого немає, воно промайнуло, відлетіло, як жовте листя осені, розтануло, як березневий сніг.

Під час судового процесу над Марією Тарновською адвокати нагадували публіці про “загадковість слов’янської душі”. Не існує ніякої загадковості. Немає її. Все це вигадка. І жоден злочин не виправдати ніякими “легендами”.

Хочете поринути в історію? Тоді вам варто прогулятися по вулиці Лютеранській. І, можливо, вона відкриє вам свої таємниці.

March 2016