Титан духу й нестримного лету пророчої поетичної думки: У Болехові вшанували пам‘ять отця Ярослава Лесіва

«Митцю не треба нагород,

Його судьба нагородила,

Коли в людини є народ,

Тоді вона уже людина»..

Цьогорічна осінь дивує своїми незбагненними барвами, достоту схожими на розкішну палітру художника-імпресіоніста! То вкриє гірські схили персидським килимом багрянцю, то розсипиться під ногами іскристим золотом листя, то нагадає про себе інкрустованими у зів‘яле різнотрав‘я краплями дощу. Саме в один з таких днів відбувся до щему зворушливий вечір пам‘яті отця Ярослава Лесіва, життєва дорога якого наскрізь вигаптувана стражданнями, непереборною вірою в Господа та незламністю духу в кожному слові. Промовистим доказом всього сказаного вище слугує те, що Ярослав Лесів витримав 192 дні голодування в ГУЛАЗі і не зламався, не піддався системі.

Під впливом його слів розтоплювалися, немов айсберги з численних товщ льоду, серця в’язнів. Ось як отець описує це у своїй книзі «Роздуми про сутнє»: «Хтось сказав, що тюрма страшна не мурами, а оточенням, тобто людьми, які тебе оточують. Уявіть собі дві тисячі карних злочинців, середовище в якому українську мову вважають «бычьим языком». Бувало, лягаєш ввечері і не впевнений, що ранком встанеш. Та попри все мені щастило на добрих людей. Навіть тут мене любили. За що? Мабуть за мою непримиренну безкомпромісну позицію до зла».

Його безпрецедентно самобутня поезія абсолютно не підвладна безперервній круговерті часу і здатна назавжди залишити слід у душі кожного читача. Адже в ній, немов на полотні живописця, видніється і рудий сонях, і білені хатини, і позолочені хрести, потонулі у  світлотінях надвечір‘я. А поміж тим, золотою ниткою в кожному слові прослідковується феноменальна довіра Божому провидінню і напрочуд щира любов до Творця, котра пізнається через вміння щодень прощати: вчувати есенцію аромату прощення, немов розтоптаної квітки, здатної знову зацвісти навіть серед найлютішої зими. На запитання на кшталт «То правда, що ви пишете вірші?», отець Ярослав відповів так: «Народитись у такому співучому краю, на такій прекрасній землі, під таким голубим небом і не писати вірші, то просто гріх. Кожна людина в душі поет. І різниця лиш у тім, що я в тюрмі мав більше часу і виливав свої думки та болі на папері».

Так у вечорі-пам’яті приуроченому 30-й річниці трагічної загибелі мужнього подвижника боротьби за відродження України і Церкви отця Ярослава Лесіва, який відбувся у неділю 19 вересня, взяли участь священики Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ, Болехівського та Долинського деканатів УГКЦ, рідні й близькі отця Ярослава, представники міської влади. Також варто виокремити численних парафіян храму святої Великомучениці Параскеви, де свого часу  був настоятелем саме Ярослав Лесів.

Захід розпочали зі спільної молитви та благословення отця Сільвера Степана Витвицького, котрий ініціював проведення даного заходу та доклав чималих зусиль, аби в наших думках ожила постать довголітнього борця за волю України та великого душпастиря. У мерехтінні свічок та відблисках рубінових гронів калини, зі сцени лунали численні спогади та свідчення священиків, гостей, рідних про отця Ярослава. Всі ці згадки, немов палімпсести, проступали у пам’яті присутніх, сповняючи захід чуттєвості, котра була куди гучнішою за захопливі оплески впереміш із бринінням сліз.

Ведучі та учасники вечора зачитували безцінні думки-листи до матері, сестер Анни, Орисі, вірної дружини Орисі та єдиного сина Тараса, які молодий Ярослав надсилав з місць неволі. З місць, де важко було відокремити лінію горизонти поміж вічними хуртовинами та небесами важкого відтінку олова:

«Уже замріялось на весну,

Думки, як птиці із чужини,

До Тебе, любая дружино,

Летять живі, воскреслі!

І вже ніякі заборони

Не в силі їх спинити.

Додому, додому, додому!

Жити!

Творити!

Любити!».

З непосильним тягарем вселенського суму говорила зі сцени сестра священника Орися Сокульська, голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Вона поділилася спогадами про життя отця Ярослава вдома, в таборах, детально розповіла про його мученицьку долю, тонке вміння сприймати все зі спокоєм, не втрачаючи оптимізму та життєлюбства, дар прощати своїм ворогам, згадувати у своїх молитвах та, що так важливо для кожного християнина, любити їх.

З рясними сльозами на очах та тремтінням у голосі згадувала про турботливого чоловіка й дружина Орися. Вона розповіла присутнім, як нелегко довелось отцю Ярославу  у тюрмах, як переслідували його та усю родину. А особливим її спомином став віщий сон, який приснився отцю у Володимирівській в‘язниці. Жінка зазначила, що Ярослав Лесів побачив образки, які немов невагомо падали з небес. На одному з них з одного боку була зображена Богородиця з Ісусом на руках, а з іншого – був напис: «Не великими будьте, а святими». Він ще тоді вирішив, що стане священиком.

Окремої уваги заслуговує неповторне у своїй красі музичне оформлення вечора: тут злилися воєдино й багатоголосся хорового співу, й оксамитове відлуння християнських пісень, й сольні партії, й могутні баритони зі звучання невмирущих патріотичних пісень. Серед виконавців: заслужений  працівник культури о.Вітольд Левицький, Сергій Половинко, Ярослав Кіцул, чоловічий вокальний ансамбль «Кремінь» товариства «Просвіта» с.Гошів (керівник Михайло Мельникович), церковний хор Гошівського монастиря «Тавор» (регент Тетяна Майданюк), народний аматорський чоловічий вокальний ансамбль «Народні джерела» міського Народного дому (керівник Ярослав Кіцул). Поставав о.Ярослав Лесів у поетичних рядках  та згадках Людмили Кіцул, Оксани Півень, Галини Якимів, Надії Романюк, о. Володимира Воробця, Ярослава Кіцула та Вікторії Латик.

Завершальною нотою вечора-пам’яті стали слова декана Болехівського деканату о.Дмитра Павлика, котрий висловив вдячність учасникам та організаторам заходу, а також з особливою подякою звернувся до режисера вечора п.Лариси Дармохвал, яка вже вкотре готує такі пам’ятні видовищні заходи, вкладаючи у них колосальну працю і унікальні задуми!

Насамкінець додамо кілька поетичних рядків отця Ярослава Лесіва, в котрих воєдино злилися мерехтливі сухозлітки осені з ностальгією, зболеними струнами душі та надіями, котрі вічно додаватимуть наснаги прийдешнім поколанням:

«Золота безнадійна осене,

Не боли мені так, не боли,

Ти малесеньку смужку просині

В час вечірній мені пішли.

Ти холодним місячним променем

Хрест віконця позолоти

І шляхами, так важко пройденими,

Опівнічну ніч освіти».

Авторка статті: Нємцева Тетяна

 

 

Акція за легалізацію Української греко-католицької церкви, 1990 рік. Другий ліворуч – отець Ярослав Лесів
Гошів, 1991

Famous Ukrainians