Українська корона. Чотирнадцять картин з життя Вільгельма Габсбурга, ерцгерцога

Напис на вході до музейної зали: “Життя в картинах”. Картин багато, різного розміру, дивитися треба, коли йдеш від лівого кута за сонцем праворуч, але відразу впадає в очі найбільш маркантна, посередині, великого формату. Вона нiби притягує магнітом.

Двоє військових щось емоційно пояснюють третьому. Той стоїть у центрі – досить молодий, стрункий, високий. З-під австрійського однострою виглядaє кольоровий комір української вишиванки. Це і є Вільгельм Габсбург Лотарінген. Чому у вишиванці? Чому він у розпачі? Чому краєвиди навколо є знайомими? Невже це – славнозвісна Хортиця на Дніпрі, в Запоріжжі?..

Василь Вишиваний, він же Вільгельм франц фон Габсбурґ-Льотрінґен.

Підпис: Травень 1918 року, Олександрівськ (тепер – Запоріжжя, Україна). Полковник Болбочан благає Василя Вишиваного очолити повстання проти гетьмана Скоропадського та взяти до своїх рук верховну владу в Україні.

Нерозумію. Який Болбочан, який Василь? Треба дивитися згідно порядку, як повинно бути.

Отже…

Картина перша

Хлопчик з батьком вправно пораються з маленькою яхтою на Середземному морі. Здіймається шторм, від небокраю до небокраю –  чорні хмари… Вільгельмові тут всього одинадцять, вони з батьком чітко та без страху пораються з вітрильним знаряддям. Батько – троюрiдний брат славетного цісара Австро-Угорщини, самого Франца-Йоcифа, виховує сина не принциком-“ніжною-квіточкою”, а в суворому вишколі. Хлопець має успіхи у фізичних вправах, веслуванні, вітрильстві, швидко вчиться мов – окрім рідної німецької, ще є італійська, англійськa та французька.

Підпис: “1906, Далмація (зараз – Хорватія). Карл-Штефан Габсбург із сином Вільгельмом керують яхтою під час шторму”.

Картина друга

Величезна зала у середньовічному замку, під ногами – хутро ведмедя, у величезному каміні горить вогонь. Уся сім’я навколо столу. Вечерю завершено. Приїхав родич – кремезний, енергійний та вусатий чолов’яга. Наш Вільгельм дивиться на нього, невідривaючи очей. Родич розгорнув на столі мапу Імперії,  гучно щось розповідає. Батько спочатку з сумнівом хитає головою, але потім поступово цікавиться та прояснює для себе план.

Цей родич висуває фантастичну, просто революційну ідею – переформатувати Австро-Угорщину у Поєднані Європейські Штати, тобто конфедерацію з одинадцяти держав, які будуть жити в мирі та спокої, за єдиними законами. Сім’я Ґабсбургів велика, вистачить по королю чи королеві на кожну частину. Батько давно любить Польщу, навіть переїхав сюди два роки тому, віддав доньок за Чарторийського та Радзівілла. Польська мова – красива та незвична, Вільгельм підріс та вільно нею розмовляє.

Вусатий дядько кличе Вільгельма та показує щось на мапі. Надруковано “Lemberg” та чорнилом поруч – “Ost-Galizien”. Це ж яку мову треба знову вчити, східно-галіцийську?

         Підпис: “1908, Живец (тепер –  Польща), нащадок імператорського столу ерцгерцог Франц Фердінанд гостює в родичів в Сілезії, Західна Галиччина”.

Вільгельм Габсбург незадовго перед смертю в Лук’янівській в’язниці, 1948

Картина третя

Чарівна  краса гір та полонин Галичини. Вкриті зеленими лісами схили та синє-синє небо… Вільгельму вже сімнадцять, попереду – навчання в австрійській військовій академії. Він, близький родич Імператора, вже сорок діб мандрує (інкогніто, звичайно,) цією мальовничою землею. За плечима в торбинці крім особистих речей – книги. Тоді, в польському Живці, усі знайомі поляки наввипередки кинулися жаліти малого, мовляв, яким жахливим регіоном буде керувати в майбутньому Вільгельм. Шляхта робила страшні очі та переказувала оповідання про тамтешніх мешканців, що звуться “русини” або “опришки”. Що вони є бандитами та головорізами, та наробили за віки багото чого злого їм, добрим полякам.

Було цікаво, юний Габсбург прочитав усього Сенкевича, але це лише додало питань. Шляхтичі оту мапу з дописами Франца Фердінанда з рук в руки передавали, дивилися-роздивлялися. Якось мало, як їм вважалося,  для Великої Польщі місця було виділено. Західна Галиччина з Краковом, анклав у Лемберзі – та й усе. Ні, кажуть, Східна Галиччина – також наша, землі, що в Росії, та й взагалі, “від можа до можа, а ще – Кийов”.

А Вільгельм слухaв, думав своє, а цікавість росла. Бо він, хоч юнак, але встиг весь світ роздивитися. Європу –  то зрозуміло, а ще й далекі Африку з Америками. А ось тут, зовсім поруч, якісь люди живуть, що їх горда шляхта боїться, аж зубами скрегоче. Цікаво…

Ось він і мандрує горами та селами, слухає людей, спілкується. Мова співуча, немов птах-нахтігаль в коханні зізнається. Оця мова дуже швидко до Вільгельма “приклеїлася”. Він з кожним днем розмовляє нею все краще.    Виявилося, що цей самодостатній народ має свої культуру, історію та літературу. Взяв прочитати місцевого автора, Франка Івана, зі Станіслава. Дядько Франц, дяка йому, зорганізував навіть у парламенті представництво русинів, або українців, як вони деякі себе називали. Нічого, скоро Франц Фердинанд стане імператором, підуть реформи, про які зараз можна тільки мріяти, настануть мир та злагода… Змінила Вільгельма ця мандрівка. Закохався він. В Україну закохався.

         Підпис: 1913, Ворохта, неподалік Станіслава (тепер – Івано-Франківська область, Україна). Вільгельм Габсбург на лісовій прогулянці.

Василь Вишиваний, він же Вільгельм франц фон Габсбурґ-Льотрінґен.

Картина четверта

Військома академія, камера гауптвахти. Вільгельм сидить на пiдлозi на соломі. В нього книги, це дозволяється. Ніцше, Каутський, та перечитана вже три рази “Мала історія України” Грушевського. Потрапив сюди тому, що якось вночі вирішив покатати друзяк навколо казарм на навчальному авті. Вирок – 27 діб арешту. Але все одно йому невесело. Вранці прийшла звістка, що в Сараєво вбито дядька, ерцгерцога Франца-Фердинанда. Ніби-то росіяни навчили сербів це зробити. Ніяк не можна їм припустити навіть думки, що Сполучені Штати Європи мають право на існування. В них там свій, ординський панславізм. А сама ідея українства, “мазепинсьтва”, як казали самі “велікороси”, була для Російської імперії більш небезпечною, ніж інші національні течії разом узяті. Ще пару років тому росіяни вказували на неприпустимість утворення в Галичині Українського національного утворення в будь-якому вигляді, бо це буде жахливим прикладом для Києва та всієї Наддніпрянщини, загрозою для імперії в цілому.

Та ось Фердинанда застрелено. Що далі буде?..

         Підпис: 1914 рік. Військова академія. Віннер-Нойштадт. Дисципліна не має виняткiв.

барон Казимир Гужковський, митрополит граф Андрій Шептицький, ерцгерцог Вільгельм Габсбург.

Картина п’ята, батальна

Дим, вибухи, постріли з крісів, гверів та гармат, крики азарту, болю та відчаю одночасно. Вільгельм – у самому центрі бою. Йому лише виповнилося двадцять, але він – вже досвічений офіцер. Його уланська сотня воює відмінно, всі бійці з одного району біля Львова (Вільгельм вже знає, що так насправді називається Лемберг), всі – українці. В ерцгерцога Вільгельма вже є бойові нагороди. Солдати його люблять. Вони трохи здивовані, що він, родич самого цісара, говорить українською, носить на одязі синьо-жовту стрічку та захищає своїх хлопців від офіцерів-поляків. Зовсім скоро підійде підкріплення – Українські Cічові Cтрільці, одне з найбiльш дисциплінованих та боєздатних формувань австрійської армії. А поки…

Солдати на війні завжди покажуть командиру свою любов, якщо він заслуговує. Вони подарували Вільгельму справжню вишиванку, а самого прозвали Василем. Василем Вишиваним. Однак, нема коли cкаржитися, ворог наступає. Розвідка каже, що в росіян також сформований цілий корпус (диво!) з українців, та головує там кавалергард, нащадок давнього роду, чиє прiзвище зустрічалося під час історичних штудій, Павло Скоропадський. A поряд з ним – якийсь полковник Болбочан. Чи росіяни також захотіли зіграти на національній свідомості? Незрозуміло. Дивно, дуже дивно…

         Підпис: “1915, Буковина (тепер – Україна), Вільгельм Габсбург, якого свої улани звуть Василем Вишиваним, а поляки – Червоним герцогом, командує відбиттям ворожої атаки. За що був представлений до нагороди – Пруського залізного хреста.

Вільгельм Габсбурґ (праворуч) і греко-католицький митрополит Андрей Шептицький, 1910-і роки

Картина шоста

Перемовини в місті Бресті йдуть активно та продуктивно. Багато чого змінилося за пару років. В Росії – революція та переворот, але ж з їхнiм новим керівництвом ніби-то можна розмовляти мовою ультиматумів. Німці зробили якесь чудовисько, цих більшовиків, та відпустили на свободу, як доктор Франкенштайн – свою креацію. Але чи зможуть німці їх контролювати?

Світла голова від Австро-Угорщини, граф Чернін. Він є чехoм, багато розуміє. Забагато земель приєднано, перетравлювати державна печінка не зможе. Треба якнайшвидше нарізати нову мапу Європи.

Вільгельм Габсбург дуже енергійний, та завдяки йому нове державне європейське утворення – Українська Народна Республіка – підписує мирну угоду, в першу чергу. А згiдно з таємною задокументованою домовленістю отримує статут коронного краю та володінь по цей бік кордону навіть більшe, ніж малював Фердинанд. За рахунок Польші, звичайно, що також отримала незалежність та землі, але без Холмщини, без міста Лева, без Східної Галиччини. Поляки скаженіють, але хто їх зараз слухає? Насправді, варто з ними у майбутньому бути уважними, бо такі гонорові не пробачать. Добре, що до Києва їде нiмецький окупаційний контингент, а не австрійський. Поляки з австро-угорської армії там наробили би лиха…

Підпис: “Початок 1918, Вільгельм Габсбург під час підписання Брестської мирної угоди (Хлібний мир, Brotfrieden)”.

Картина сьома

Василь Вишиваний стоїть військовим табором зі своїми Українськими Січовими Стрільцями поблизу Херсону. Вони допомагають місцевому населенню, підтримують порядок. Ігнорують накази німецького та австрійського керівництва щодо насильницьких реквізицій, попереджують, всупереч інструкціям, про каральні експедиції інших окупаційних частин. Берлін та Відень вважають, що Київ не дотримується взятих зобов’язань. Поведінки Вільгельма не розуміють, про що нагадують та пишуть. В Києві вiдбуваються постійні засідання Центральної Ради, де головують Грушевський та Винниченко. Незрозумілу активність веде Павло Скоропадський, він про щось домовляється з німецьким офіцеріятом та великими українськими землевласниками, від яких залежать постачання зерна.

Крим захоплений більшовиками, німці їх більш не контролюють. Петро Болбочан, що лише декілька років тому воював проти Вільгельма, тепер – щирий союзник та однодумець, вициганив собі таємний наказ та рішучою кавалерійською атакою увірвався до Криму, перебив безліч більшовиків, узяв Джанкой – ключ до півострова, а потім i Сiмферополь. Вдалий козарлюга-характерник той Болбочан, що той Еней…

         Підпис: Квітень 2018. Вільгельм Габсбург у херсонському степу отримує звістку про вдалий кримський похід полковника Болбочана.

 

Картина восьма (з неї починали)

Все знову змінилося. В Києві переворот. Павло Скоропадський з німцями зніс владу Центральної Ради та сам себе обрав гетьманом. Гетьманом! Та це ж прямий, по суті, плагіят ідеї Франца-Фердинанда! Митрополит Шептицький у листуванні також говорив про щось таке. Полк Вільгельма передислоціювали до Олександрівська, Катеринославської губернії. Щоб закарбувати у пам’яті нащадків славетне козацьке минуле, Вільгельм Габсбург перейменовує місто у Запоріжжя. На черзі – змінити назву Катеринослава на Січеслав, бо саме в цьому краї було більш за все козацьких січей. Однак нема часу, зовсім. Німці через гетьмана передали ультимативний наказ Болбочану негайно повертатися з Криму до Києва. В них своя гра, свої домовленності. Реквізиції зерна збільшуються. Влада гетьмана тримається тільки в Києві та в деяких великих містах. На селі – категорично проти.

Перед Вільгельмом стоїть Болбочан та криком кричить, благає очолити похід на Київ. Вільгельм зараз – голова гарнізону Запоріжжя, але прагне, звичайно, набагато більше. У Вільгельма – січові стрільці. У Вільгельма – ім’я, його знають в Європі та по всій Україні. На селі за ним підуть. В Болбочана – також ім’я, свіжа слава кримського походу, загартовані вояки. Німців мало. З півночi через кiлька місяців почнеться більшовицька навала. Звіряче нутро цих ворогiв Болбочан добре пам’ятає, бо першим зовсім недавно входив до Києва після червоного панування там.

Вiльгельм розгублено мовчить. Ніби-то, ось вона, Українська корона, яка є, реальна, не з дитячих хлопчикових мрій. Простягни руку – твоя. Київ, найкрасивіше місто в світі… Вільгельм розправив спину, подумав, зітхнув та сказав лише одне  слово.

  • Ні.

         Повторимо підпис:Травень 1918 року, Олександрівськ (тепер  Запоріжжя, Україна). Полковник Болбочан благає Василя Вишиваного очолити повстання проти гетьмана Скоропадського та взяти до своїх рук верховну владу в Україні.

Далі картини  менші, не такі яскраві.

 

Картина дев’ята

Маленька фотокартка з ледве помiтними фігурками людей.

Гетьман Скоропадський міркував, озирався на німців, але заснував Академію наук України, університет в Катеринославі та багато чого доброго також. Aле все ж таки схилився до створення федерації з Білим рухом Росії. Ті ж, фанати “єдиної нероздільної” з радістю підтримали цю ідею. Вкраїнські сили були проти, та стався Мотовилівський бій, де одні українці стріляли в інших, при чому й ті, й інші, були прихильниками незалежної України. Гетьмана врешті-решт усунено, німці йдуть, владу бере новостворена Директорія на чолі з Симоном Петлюрою. Вільгельм Габсбург їх підтримує та бере на себе міжнародне визнання УНР.

         Підпис: 28 червня 1918 року. Мотовилівський бій.

 

Картина десята

Полковник Болбочан отримує від командування Директорії два суперечних накази, чекає уточнень та роз’яснень, та невдовзі надходить третій – про арешт Петра Болбочана за державну зраду. Швидкий суд, i герой кримського походу та Першої Cвітової, найкращий вояк визвольних змагань Петро Болбочан розстріляний.

         Підпис: 28 липня 1919 року. Страта патріота.

 

Картина одинадцята

Вільгельм Габсбург домовляється з байдужими до наших проблем європейцями про щось, але, тим часом, Симон Петлюра укладає договір з Пілсудським. Згiдно з цим документом, вся Галиччина разом зі Львовом, переходить до Польщі. Вільгельм-Василь розлючений та роздратований, кидає подання на звільнення, повертається до Відня, де пише, не стримуючись, доволі злу статтю про все, що думає з цього приводу. Слова “протиприродній зв’язок” були там найм’якішим визначенням про взаємодію лідерів УНР та Польщі. У відповідь Карл-Стефан Габсбург, батько, великий полонофіл, фактично зрікається сина. Більшовики невдовзі загарбують Україну. Польща цього разу дає відсіч. Українські емігрантські кола чомусь знову саме тепер говорять про корону для Вільгельма. Ох, як невчасно…

         Підпис: “Вільгельм Габсбург видає у Відні збірку віршів українською мовою “Минають дні.

 

Картина дванадцята

Світ знову котиться до пекла.

Петлюру вбито в Парижі, ніби-то за єврейські погроми, але зрозуміло, що то більшовицьких рук справа. Вільгельм з невірою дивиться на мапу – західна Україна приєднується до УРСР. Почалася велика війна, з Волині та Холмщини долітають протилежні за змістом чутки про вбивства тисяч цивільних – українців та поляків. Хто, що, кого, за що – поки незрозуміло. Сторони звинувачують одна одну. Знайомий з Січових Стрільців, герой Мотовилівського бою Євген Коновалець вбитий в Роттердамі ще 38-го, але його справа живе. М’ясорубка війни меле кістки та ненажерливо потребує нових жертв. Що буде?..

         Підпис: “Між 1943 та 1945. Вільгельм Габсбург читає пресу”.

 

Картина тринадцята

Війну закінчено. Австрія потрапляє до зони радянської окупації. Вільгельм чомусь вважає, що саме зараз – найкращий час для спілкування з українськими патріотичними осередками. Його заарештовано радянською каральною структурою СМЕРШ – “смерть шпигунам”.

         Підпис: 28 серпня 1947 року. Відень, Австрія. Арешт.

 

Картина чотирнадцята

Знову Київ.

Габсбурга Лотаринзького, ерцгерцога, або Василя Вишиваного, архи-князя, як він сам себе називав, перевозять до міста його мрій – до Києва, наймальовничiшого міста в світі, де він, Вільгельм, колись мав змогу стати королем.

Лук’янівська тюрма, що її досі знає кожен киянин.

Допити в радянському стилі продовжуються майже рік. Протоколи збереглися.

Він нікого не виказав. Морально не зламався.

18 серпня 1948 року помер, як написано – “від двостороннього туберкульозу”.

Похований десь там, біля огорожі. Місце поховання  невідоме.

 

На картині знову молодий Василь в однострої Українських Січових Стрільців, під одностроєм – вишиванка, у підписі до картини – його вірші:

До зброї! До зброї, стрільці!
Товаришів рідних згадайте,
Що мріють про волю в холодній землі,

Всі сили до бою з’єднайте!

 

Tallinn, Estonia, 2018.

Famous Ukrainians