Фiладельфiя, “сестра” свободи

Четвертий найбільший мегаполіс у США, зате перша – повноцінно незалежна у цiй країнi адмiнiстративна одиниця. Власне, звiдси Америка почала вiдраховувати свою iсторiю, бiльше непов’язану зi Старим Свiтом. Мова про Фiладельфiю, де важливiсть свободи визнавали чи не на рiвнi релiгiї з перших днiв iснування мiста. Саме йому США завдячують своїми демократичиними цiнностями, зведеними до рiвня iнститyцiй.

Коли ж мова  не лише про високе, фiладельфiйцi i тут тримають першiсть – бо вмiють радiти життю в усiх його проявах. Вони проводять чемпiонат з поїдання курячих крилець та безлiч етнiчних фестивалiв, або ж просто так танцюють собi на вулицях.

Свiточ мультикульторностi та мiжнародна “недопожежа”

Липневого дня “Фiллi”, як лагiдно називають її мешканцi, зустрiчає мене дуже тепло – aж занадто. Щойно я вийшла за межi кондицiонованої прохолоди аеропорту, як мене одразу накрило двома хвилями – немилосердно спекотного повiтря, а відтак – власного поту. Бо ж висока вологiсть – за рахунок близькостi океану.

Обіцяли зустрiти, та не зустрiли, а валiза – важезна, ще й навколо – нi дерев з тiнню, нi душi. Щоб спитати дорогу до студентського гуртожитку, де менi жити протягом наступних перших тижнiв у США… Ось так i вийшло, що це саме у Фiладельфiї довелося зробити те, чого не робила нiколи – нi перед тим, нi пiсля. Як-от, сiсти в авто до незнайомця.

Лiтнiй пан, виявилося – професор Пенсильванського унiверситету (“Тримайте вiзитiвку з роботи, можете хоч зараз телефон секретарки набрати і пересвiдчитися, що я – це я”), мiй тогочасний статус розгубленої мiжнародної студентки вирахував миттєво i запропонував довезти до академ-мiстечка. Отож ми проїжджаємо квартал за кварталом сiро-бетонних краєвидiв, i я вже починаю думати, що “Фiллi”, мабуть, – уся така – одноманiтно-урбанiстична, як раптом за черговим поворотом вулиця “вибухає” справжнiм вихором – кольорiв та звукiв.

Костюми танцюристiв, учасникiв етно-параду – тут вам i павичi, й морськi богинi та пiрати, чи їй мальовничостi позаздрив би навiть Джек-Горобець– миготять розкiшним калейдоскопом. Музики завзято гамселять у бубни i грають щось запальне на химерних iнструментах, назв яких менi годi знати. Видовище зачаровує, а настрiй фiєсти – всеохопний, бо пiдтанцьовують ще й перехожi на тротуарах, i – сидячи – водiї та пасажири автiвок, якi вишикувалися на свiтлофорi. Навiть полiсмен на перехрестi теж, нiби мимоволi, ворухне то плечем, то рукою – в такт букету мелодiй.

Поки я клацаю фотоапаратом, Джеральд – так звати нового знайомого – коментує вдавано-буденно, та не без гонорової iнтонацiї, що це був Карибський фестиваль. А загалом такi подiї для мiсцевих звичнi, бо: “Весною та влiтку – чи не щодня подiбнi свята, адже наше мiсто – iсторично мультикультурне. Минулого тижня був “Обунде”– афро-американський, наступного вже оголосили iндiйський. До речi, й ваш, український фест теж проводять, десь у серпнi”.

Досвiд славнозвiсної фiладельфiйської мультикультурностi я повноцiнно отримую, дicтавшись до гуртожитка. Адже семеро моїх сусiдок з блоку – представницi Колумбiї, Афганiстану, Малайзiї, Румунiї, Бангладеш та Ефiопiї – такi ж, як i я, учасницi освiтньої програми iм. Фулбрайта.

Вже в перший тиждень наше мiжнародне спiвтовариство пiддається випробуванню.

Афганка Нiшат з нагоди свого дня народження приготувала для всiх рiдну екзотику, кускус з бараниною. У тiй самiй сковорiдцi, в якiй колумбiйки перед тим смажили щось своє, скажено гостре й перчене. Посуд дiвчата помили, звичайно, та, вочевидь, не дуже ретельно, бо прянощi в’їлися в тефлон… Кускус вийшов, хоч i смачним, та трохи пекельним, пiсля нього одразу ж захотiлося пити. Але щойно ми кинулися до крана, той вiдреагував у “кращих” київських традицiях – зловiсним сичанням. Бо воду саме вимкнули в зв’язку з пожежною небезпекою. “Логiчно”… З динамiкiв тут же заголосив настирливий жiночий голос: “Негайно залиште примiщення! Лiфтом користуватися заборонено! Спускайтеся пожежними сходами!”.

Внизу всiх виганяють геть надвiр – просто пiд щедру пiвденну зливу! Так доводиться пiзнати ще один смак, ранiше невiдомий – дощу. Ним наше “кускус-сестринство” насолоджується добрих кiлька хвилин на очах здивованих cпостерiгачiв, бо ж пити хочеться страшенно. Хтось починає обережно запитувати – чи все у нас окей?

A “пожежа” виявилася теж з мiжнародним вiдтiнком. Насправдi нiчого не горiло, а сигналiзацiя спрацювала через двох “винахiдливих” студентів. Тi робили прання i, щоб заощадити на сушильнiй машинi, протягли шнур, прив’язавши його кiнцi до важелiв сигналiзацiї. Iмен “героїв”, на їхнє щастя, iсторiя не зберегла.

“Всi люди – брати”, (a “всi брати – сестри”). Фiладельфiйська (та “Братiв Гадюкiних”) народна мудрiсть

Ще через тиждень, по дорозi додому, я та Марiя-Фернанда (Колумбiя) й самi втрапляємо в iсторiю – богемну. Нам назустрiч, пританцьовуючи в одному ритмiй спiваючи, рухаються двi сценiчно вдягненi мулатки (в розумiннi – дуже яскраво i небагато матерiї). Коли порiвнялися з нами, до них, звiдки не взявшись, приєдналися ще три i двоє юнакiв, теж з пiснями й танцями. Через мить нас оточив справжнiй флеш-моб, з яким, хоч-не-хоч, та довелося рухатися в такт – просто посеред вулицii заразившись їхнiм здоровим пофiгiзмом: а чого б просто так не порадiти життю й сонцю? Але проза життя тут же не забарилася: “Стоп, знято!”– звучить звiдкись згори. –“Всiм дякуємо, i вам, дiвчата (нам з Марiєю-Фернандою себто – ред.), також”.

Що це було? Студенти театральної школи знiмали свiй чи то дипломний, чи iнший проект. Для мiсцевих, на вiдмiну вiд нас, нiчого надзвичайного. Бо “на те й “Фiллi”, на вулицях постiйно щось фiльмують,” – пояснюють нам вiдтак.

Всього Голiвуд звертався до Фiладельфiї “за декорацiями” для бiльш, нiж 25-ти стрiчок. Серед них – лiдери прокату, як-от “Свiдок” з Гаррiсоном Фордом (1985) чи “Законослухняний громадянин”(2009), або ж лауреат “гнилих помiдорiв” та не менш вiдомий “Роккi” (1976). Пiсля зйомок останнього тут жартували, що туристи, нарештi, по-справжньому оцiнили скарби Фiладельфiйського музею мистецтв – зокрема, картини середньовiчних майстрiв, найбiльшу, пiсля паризької, колекцiю iмпресiонiстiв чи твори Пабло Пiкассо – бо ж в одному з епiзодiв “Роккi” по музейних сходах пробiгся не аби-то, а  Сильвестр Сталлоне.

Та не декорацiями єдиними: з Фiладельфiї родом мега-зiрки Рiчард Гiр та Вiл Смiт. Ще однiй, Грейс  Келлi, судилося стати королевою не лише екрана, а й князiвства Монако.

Коли ж йдеться про спiвакiв та спiвачок з “Фiллi”, то забракне й кiлькох сторiнок, аби перелiчити всiх вiдомих. Тi, що “най” – Пiнк та оперна дiва Мерiен Андерсон. Серед численних письменникiв – Едгар По та Айзек Азiмов i, звичайно, славетний фiлософ i лiнгвiст Ноам Чомскi.

Нарештi, живопис – той, що настiнний. Фiладельфiю називають американською столицею муралiв, бо ж їх тут понад 2000. Тому, богемнiсть – в душi цього мiста. Не дивно, що саме воно надихнуло колись Елтона Джона на створення легендарного хiта “Philadelphia Freedom”, адже творчiсть та свобода – то сестри-близнючки.

Чи брати – як i всi люди. Так щиро вважав колись засновник Фiладельфiї, квакер Вiльям Пенн, прихильник релiгiйної толерантностi. Hавiть якщо чужа релiгiя – язичницька. Першi поселенцi пiд проводом Пенна були чи не єдиними в тогочаснiй Америцi, що не лише мирно вживалися, а й успiшно торгували з сусiднiм племенем делаварiв. Поки останнi з’ясовували стосунки з iншими європейцями переважно збройними засобами, Пенн домовлявся з вождем i купував у нього – не за “вогненну воду” – дiлянку землi пiд майбутнє мiсто.

Архiтектурно нове поселення теж вiдрiзнялося. Його будували не за подобою британських з хронiчними грязюкою й заторами вузьких вулиць, а їм напротивагу, “як на селi”. Доми зводили не поблизу, а на вiдстан один вiд одного, оточували садами й парками – щоб кам’янi джунглi не тисли на вiльних людей. На противагу Старому Свiтовi, нiхто й не думaв оточувати Фiладельфiю фортечними мурами – iдеалiст Пенн вiрив, що мирним людям вони непотрiбнi.

Бо хто мав би загрожувати мiстовi, чиє iм’я перекладається як “братнє почуття”? (“philos” – приязнь, любов, “adelphos” – брат латиною). Крiм самих мешканцiв мiста, звичайно, бо менше, як через сто рокiв, що минули вiд дати заснування, а саме – в першiй половинi 18-го сторiччя, на вулицях Фiладельфiї можна було зустрiтися з чим-завгодно, та не проявами братерства. Натомiсть – з купами смiття, п’яними моряками та кишеньковими злодiями. Нi з тими, нi з iншими, нi з третiми не могла дати собi ради мiська влада. Працювати у нiй було настiльки невдячною справою, що громадян, якi вiдмовлялися вiд такої “честi”, обкладали штрафами. Один з кандидатiв на посаду мера напередоднi призначення просто втiк куди подалi – аби лише уникнути небажаної посади.

Тим не менш – мiсцевi темношкiрi не тiльки не знали рабства – воно було тут офiцiйно скасоване задовго до Громадянської вiйни – але й стали засновниками першої у США Африканської Методистської Єпископальної церкви. Cамa ж Фiладельфiя стала тимчасовою столицею країни протягом цiлої декади, з 1790-го по 1800-й, перетворившись на великий культурний, торгiвельний та промисловий центр.

В кiнцевому рахунку, місто подарувало своїй країнi основи її державностi. Тут вiдбулися надважливi в iсторiї засiдання першого та другого Континентальних Конгресiв США, починав свiй шлях вчений та громадський дiяч Бенджамiн Франклiн, написали текст Конституцiї, нарештi, саме звiдси проголосили Декларацiю про Незалежнiстьi святкували перший день народження Америки. Мешканцi Нью-Йорка, Чикаго та Бостона, що згодом по черзi перехоплювали у Фiладельфiї звання найбiльшого американського мiста, не без заздрощiв говорили, що бодай одного iз перелiчених здобуткiв було б для фiладельфiйцiв цiлком досить.

Напевне, тi ж самi заздрiсники вказали на небанальнi подробицi епохальних звершень. Наприклад, що нi Томас Джефферсон, нi Джон Адамс – “oтцi-засновники” – Конституцiю насправдi не пiдписували. Бо їх того дня просто не було в мiстi. I жителька Фiладельфiї Бетсi Росс першого  американського прапора не зшила – як не сумно, доказiв протилежному нема. I знаменитий “кремовий” сир Philadelphia, без якого годi уявити порядного чiзкейка, теж, насправдi, не звiдси родом, а з Нью-Йорка.

“То й що?” – стенають плечима фiладельфiйцi. – “Зате iнших перемог у нас не бракує! Як-от: сир назвали “iменi мiста”, бо на той час, в 1882-му, продукти харчування з Фiладельфiї офiцiйно вважалися найбiльш якiсними та смачними. Також тут вiдкрили найпершi у США газету The Philadelphia Packet and Daily Advertiser (1784), лiкарню та медичну школу, а в 1946-му – комп’ютер.  Важив вiн, щоправда… 27 тонн.

Якщо комусь i такого бракує, щоб бути враженим, то ось вам ще до колекцiї мiсцевої дивини: в музеї анатомiчних та медичних аномалiй Mütter зберiгається, серед iншого, часточка “нетлiнних мощей” Ейнштейна – його мозку. З нагоди чого гiди музею iронiчно зауважують, що “Фiллi” можна вважати не лише “найбратерськiшим” мiстом, але й найгенiальнiшим.

…A на тему братерства, чи то пак, у моєму випадку, сестринства – то, до речi, правда. З дiвчатами з гуртожитка ми й досi листуємося. Недарма ж “всi люди – брати, в всi брати – сестри” (як творчо розвинув тезу Вiльяма Пенна фронтмен “Братiв Гадюкiних” Сергiй Кузьмiнський).

Що подивитися у “Фiллi”?

Про це найкраще розкажуть в Independence Visitor Center, 599 Market Street, ще й дадуть з собою безкоштовну карту та путiвника.

Reading Terminal Market, 51 N. 12th Street

До читання цей рай для гурманiв має вельми умовне вiдношення, зате до найрiзноманiтнiшої смакоти – ще й яке!

The Liberty Bell Center, 526 Market Street

Чули дзвiн? Тепер будете знати, де вiн – той самий, з першим ударом якого проголосили незалежнiсть Америки.

Philadelphia Museum of Art, 2600 Benjamin Franklin Parkway – I, звичайно, музей мистецтв.

August 2019