Mackinac Island (Michigan) and Washington Island (Wisconsin)
У США є все, щоб кожен охочий насолодився мандрами і поповнив свою колекцію з назвою “ЖИТТЯ” яскравими й приємними враженнями. Цього разу розповім про два пречудові острови – місцинки, які наче застигли у часі або у паралельних вимірах. Десь зовсім недалеко кипить життя урбаністичних джунглів: сяють і звабливо усміхаються до перехожих яскраві неонові вивіски, колишуться, як яхти біля причалів, масивні сталеві опори наземного метро, у Міленіум-парку Міста Вітрів тисячі туристів фотографуються у величезному кривому дзеркалі-краплі (Bean) й насолоджуються джазом у маленьких історичних тавернах… Однак, якщо вас все ще розчулюють краєвиди дикої природи, ви у пошуках унікальних старовинних містечок з їхнім неповторним шармом й цікавими історіями, якщо ви любите страви, які готували ще 100 років тому – йдіть за нами, ми вам все покажемо.
Острів Макінак
Макінак або Макіно
Чи знаєте ви, що саме на цьому острові археологи розкопали рибальські поселення, які розташовувались тут приблизно 700 років до європейської колонізації? Виявляється, згідно із традиціями його ранніх племен Anishinaabe (Ojibwa), острів вважався священним, оселею “Великого Духа”.
Ще у далекому 1670 році єзуїт Клод Даблон заснував тут місію для корінних американців. Завдяки цьому форт Макінак швидко стає важливим центром торгівлі хутром на перехресті Великих Озер.
Після громадянської війни острів – популярне туристичне місце для жителів найближчих штатів. У 1875 році острову присвоєно статус Національного парку Макінак. Щоб розмістити потік туристів у 1880-х роках, тут побудували готелі, зокрема і Гранд-готель (Grand Hotel). Як гриби після дощу, почали з’являтися будинки у вікторіанському стилі, магазинчики і кондитерські, щоб отримувати прибуток від всюдисущих туристів. Тут живуть люди із почуттям гумору, тому в сувенірних крамничках і кондитерських вам можуть “ненавмисно” підсунути сюрприз.
За часів Французької війни, описаної Фенімором Купером, на острові був форт, який з десяток разів переходив з рук у руки. Тепер щодня, у полудень, гармати цього форту перегукуються холостими пострілами з гарматами форту міста Макінак. Солдати марширують в історичних мундирах, а за ними, зазвичай, мчить натовп дітей.
Старовинний форт з квадратною вежею, музей-маяк, будиночки позаминулого століття та баталії “справжніх вояків” у старовинних строях перетворюють Макінак у надзвичайно привабливе місце для поціновувачів історії та туристів з усього світу.
Географія острова
Макінак-Айленд (Mackinac Island), у буквальному перекладі “Острів Макінак” – це місто у штаті Мічиган. Воно входить до складу округу Макінак і розташоване на однойменному острові на озері Гурон. У 1818-1882 місто було центром колишнього округу Мічілімакіно, який згодом реорганізували в округ Макінак з центром у Сент-Ігнас. До міста належать острів Макінак, не заселений острів Раунд, що є у федеральній власності, і частина Національного лісу Гайавата. На території міста розташований парк штату Mackinac Island, яким вкрито майже 80% острова Макінак.
Макінак-Айленд має загальну площу 14,5 квадратних кілометрів, а сам острів Макінак – 13 кілометрів довкола і 9,8 квадратних кілометрів загальної площі. Згідно з останнім переписом населення (у 2010 році), постійних жителів тут було всього 492 особи. Решта приїжджають сюди влітку на сезонні роботи. Адже саме у цей час року острів щодня приймає близько 15 тисяч туристів.
Незвичайні скельні формації – кам’яні піраміди, арки й печери – у поєднанні з соковитою зеленню і блакитними водами озер Гурон і Мічиган приваблюють сюди залюблених у природу, красиві краєвиди і риболовлю. Центр Макінакського перешийка, що відокремлює верхній і нижній півострів, відомий оголенням вапнякових порід на площі 16 кв. км.
Біг Мак і Гранд-Готель
Цікаво, що на острові Макінак ще у 1898 році заборонили механічний транспорт. Досі мешканці і туристи переміщаються островом тільки велосипедами, кінними візками і пішки. Потрапити сюди можна на місцевому поромі, який відходить з Макіно-сіті й Сент-Ігнаса, або на приватному літаку. Аеропорт крихітний, всього 1070 метрів.
Саме тут, у штаті Мічиган, є найдовший підвісний міст в усій Західній півкулі – два кілометри шістсот метрів на двох опорах і сталевих тросах. Міст пролягає над протокою Макіно, яка розташована між озерами Гурон і Мічиган.
Називають міст по-різному: і “Біг Мак”, і “Майті Мак”. Але офіційна його назва – Міст Макінак (Mackinac Bridge). Загальна довжина цієї унікальної споруди – 8038 метрів, а протяжність його підвісної частини – 2626; до того ж головний проліт, що з’єднує дві вежі моста, розтягнувся на 1158 метрів.
Його будівництво розпочали у 1954 році, а керував роботами проектувальник Давид В. Штейнман. Урочисте відкриття моста відбулося 1 листопада 1957 року, і відтоді по ньому “пройшлися” сотні тисяч автомобілів. Щоправда, боязкі водії не ризикують особисто керувати тут транспортним засобом, адже на ньому є ділянки, де швидкість вітру досягає 50 км/год. Для таких випадків є спеціальна служба, працівники якої допоможуть обережним туристам безкоштовно переправити автомобіль з одного боку на інший.
Щороку на День праці (Labor Day) міст перекривають для автомобілів, і по ньому здійснюють своєрідний “піший похід” – Mackinac Bridge Walk. Тисячі охочих проходять міст пішки, отримуючи “Сертифікат ходіння по мосту”.
На острові є величезний історичний готель (Гранд-готель), а також літня резиденція губернатора Мічигану і три машини: пожежна, швидка допомога і поліцейська. Гранд-готель зведено у типовому вікторіанському стилі, і славиться він найбільшою у світі верандою, довжина якої становить 201 метр. На острові Макінак і у Гранд-готелі в 1980 році знімали фільм “Десь в часі” (Somewhere In Time) – любовну історію з містичним відтінком і подорожжю у часі. Члени знімальної групи отримали особливий дозвіл влади на використання автомобілів, але все ж пересування ними обмежили знімальним майданчиком.
Острів Вашингтона
Ще до того часу, коли попри дорогу з’явиться простий і невибагливий напис “Вісконсин”, ви носом відчуєте – це “молочна ферма Америки”. Потрапляючи на територію, одразу забуваєш про швидкісні траси, вічні корки на дорогах, хмарочоси і шалений ритм сучасного мегаполісу.
Мені, мабуть, ніколи не набридне цей сільський пейзаж, що нагадує нашу Україну. Низкою тягнуться доглянуті загороджені ділянки з невеликими стадами чорно-білих корів голштинської породи. По черзі до дороги “вибігають” двоповерхові будинки фермерів разом зі своїми корівниками з червоними двосхилими дахами та силосними баштами. Великі ділянки вже пожовклої кукурудзи, чергуються з латками зелених, світло-коричневих (зі стернею) та чорних (вже виораних) земельних ділянок, наче хтось кинув тут ковдру з різнокольорових клаптиків. На кожному сільському перехресті – невеликі продуктові магазини, антикварні крамниці, кав’ярні, пекарні та ресторанчики.
До кінця вересня і овочі, і яблука в садах вже зібрали. Біля дверей невеликих будиночків височать акуратні дровітні з нарубаними дровами.
Небо тут усміхнене й прозоре аж до пізньої осені. Повітря, загусле влітку як гречаний мед, восени аж дзвенить чистими акордами, а вечірнє сонце прив’язує до кожного дерева у саду довгі, напівпрозорі тіні.
Подорожі навчають нас більше, ніж будь-що інше. Іноді один день, проведений у мандрах, залишає більше добрих спогадів, ніж цілий рік, прожитий вдома.
Door County
Дор Каунті – це півострів завширшки у 3 милі, який виступає майже на 80 миль від північно-східної частини штату в озеро Мічиган. Така собі природна перлинка. Найбільше туристів тут з червня по вересень, коли гаряче, але не спекотно – їх приваблюють піщані шовкові пляжі, прозора синьо-зелена вода та чисте сухе повітря.
У жовтні сюди з’їжджаються романтики, щоб помилуватися неймовірно заворожуючими осінніми краєвидами мішаних лісів і буянням кольорів. Але у вересні це теж казкове місце, температура повітря сягає 70 градусів за Фаренгейтом (21 за Цельсієм), вода ще тепла, а ціни значно нижчі – майже на 40 відсотків.
Скрізь багато квітів, ресторанчиків, мотелів та курортів; на березі тішать око пришвартовані яхти та катери. Чудово оформлені базари, ярмарки, суботні виставки старовинних машин та винні погреби, які пропустити було б невиправною дурницею.
Ми й не пропускаємо. Зупиняємось, фотографуємо, купуємо мед і горіхи на зиму, дегустуємо місцеву випічку. Вино беремо з собою. Про всяк випадок.
Рівнесенька (хоч яйце коти) дорога весело петляє залитою сонцем рівниною, заколисує. Коли перед нами несподівано з’являється безкрайня смарагдова поверхня озера Мічиган, на мить аж дух перехоплює. Швидкісна траса номер 43 вела нас східним узбережжям Дор Каунті до нашої кінцевої мети.
Мета називалась “Острів Вашингтона”.
Ви не можете недооцінювати цього острова. Можливо, це найкраще місце у цілому Вісконсині. Розташований всього у 7 милях на північний схід від краю Дор Каунті, острів приваблює туристів не тільки з усього Середнього Заходу, а й з інших країн (як тих австралійських льотчиків, що зробили нам декілька досить вдалих світлин).
Дещо про острів
Навіть якщо ви проживете тут усе літо (чи осінь), вас не називатимуть “островитянин”. Ця назва зарезервована виключно для 600 постійних мешканців острова. Остров’яни справді пишаються своєю домівкою і своїм способом життя; пишаються скандинавським корінням і своїм островом з феноменальними пляжами, місцями для рибалок та байдарок, а також музеями, історичними місцями та унікальними будівлями. Вони дуже щирі, відкриті для туристів, які підтримують їхні засоби до існування. Вони настільки привітні, що неможливо пройти, щоб вас не запитали, чи потрібна допомога; неможливо проїхати вулицею, щоб хтось із перехожих не помахав вам рукою.
Ми, як правило, вибираємось сюди на 2-3 доби, але цього вистачає, щоб полюбити острів та тутешніх жителів. У той час, як автомобілі сприймають на острові Вашингтона (на відміну від острова Макінак) – свою автівку можна перевезти поромом – тридцять квадратних миль і дороги з твердим покриттям ідеально підходять для їзди велосипедом. Жителі кажуть, що у розпал туристичного сезону, тут більше велосипедистів, ніж автомобілістів. Велосипеди можна перевезти на поромі або взяти напрокат на острові.
Якщо приїхали на острів у пошуках цивілізації, то спочатку візьміть курс по головній дорозі (Main Road). Тут знайдете головні продуктові та сувенірні магазини, кав’ярні, бари та мотелі. Ви не зможете пропустити Sunset Resort, який пропонує номери з розкішним видом на озеро, незабутні заходи сонця, а також власний ресторан, який спеціалізується на норвезькій кухні. І, звичайно, поїздка на острів не буде повною без зупинки у місцевому ресторанчику The Fiddler’s Green, який пропонує вина і пиво місцевого виробництва та різноманітне меню: від смачних канапок, супів і закусок до ситних других страв, таких як стейки з печеною картоплею і грибами.
Ціни приємно вразять своєю делікатністю, а два долари за пиво місцевого виробництва просто приголомшили (теж досить оригінальне за смаком). Все це будете споживати у майже домашній атмосфері, де вас познайомлять з власниками закладу й усіма сусідами, а якщо ж повернетесь сюди увечері, то зможете послухати живу музику і, якщо вип’єте достатньо пива, потанцювати бугі-вугі.
У той час, як більшість людей прагнуть відпочивати на фешенебельних курортах світу, реальна причина для поїздки на острів Вашингтона – спокій, тиша та привабливість навколишніх місць. Природна краса острова неймовірна і захоплює дух. Кожна крива дороги може привести в абсолютно іншу місцевість – від берегових ліній, де прозора вода змінює колір в залежності від “вбрання” оточуючих дерев, до густих лісів, великих відкритих полів та стрімких навколоводних урвищ.
Народний парк (People’s Park) – ідеальне місце для пікніка із неймовірним видом на озеро Мічиган (ось де знадобилася плящина вина з придорожнього винного погребу). Знаменитий пляж Скулхаус Біч (Schoolhouse Beach), хоч і майже порожній у цю пору року, справді був покритий абсолютно гладкими білими каменями, як нас і попереджали друзі з учорашнього місцевого бару, а вода мала такий приголомшливий відтінок синього, що ми забули у той момент, що не в тропіках.
Унікальний “Музей Якобсена” (The Jacobsen Museum)
Розташований на південному березі озера, музей славиться своєю видатною регіональною колекцією природних та історичних артефактів. Залишки поселення індіанців Потаватомі, що колись щасливо проживали у цьому північно-західному куті острова Вашингтон, зберіг данець Дженс Якобсен (Jens Jacobsen). Допитливий чоловік почав знаходити артефакти у 1930 році і виявив, що деякі реліквії були неймовірно рідкісними. Вважаючи, що неодмінно мусить зберегти їх на острові, Дженс побудував звичайну дерев’яну хижу, де зібрав усі артефакти і назвав це місце “Музеєм Якобсена” (таким чином назавжди залишивши свій слід в історії штату). До речі, Якобсон був цікавою особистістю: після передчасної смерті дружини Олів, яка залишила у нього на руках 4-х малолітніх дітей, він сам порався на фермі і по господарству, доглядав за місцевим маяком, був локальним політиком та страховим агентом.
Треба визнати, що колекція музею насправді повна “скарбів і сюрпризів”.
Незалежно від того, як і де ви ночуєте на острові Вашингтон, пізно ввечері обов’язково вийдіть надвір і подивіться вгору. У ясну ніч зірки тут неймовірно яскраві на глибокому оксамиті неба. Постійте декілька хвилин і прислухайтесь: ви почуєте таємничий шелест острівних дерев, шум прибою і запах озера, а якщо пощастить, то й сріблястий сміх місцевих русалок. Тоді вже, щоб чарівниці не забрали вас з собою, треба швидко утікати в будинок і міцно замкнути за собою двері.
Як потрапити на острів Вашингтона?
Ви можете їхати на північ від Чикаго по Interstate 94 в напрямку Мілуокі, а потім по Interstate 43 в напрямку Грін-Бей. З’їжджаєте на виході 185 на WI54/57 у напрямку Стиржен Бей і безпосередньо на State Route 57. Продовжуємо по 42-й до Норспорт Пір до станції паромів.
Driving directions from Chicago: Head north on I-94 toward Milwaukee. Continue on I-43N towards Green Bay, Exit 185 to merge onto WI54/57 toward Sturgeon Bay, WI. Continue on WI-42 to Northport Pier for Car and Passenger traffic and Gills Rock, WI for passenger only Ferry.
Jacobsen Museum (Washington Island, WI): 2150 Little Lake Rd, Washington, WI 54246
Людмила Руда
