Юрій Андрухович: “Якщо ми не будемо оптимістами, то на дідька цей опір і ця запеклість?”

Знаменитий письменник розповідає про що його найчастіше запитують на Заході, яке враження залишилось від недавніх відвідин Харкова і в чому полягає небезпека переможних сурм. Ні росії, ні росіян, ні тим більше путіна не слід боятися. Не те що не варто боятись, а категоричніше не можна боятися, бо хто забоявся, той програв,  каже один із найвідоміших письменників

укрсучліту.

Юрій Андрухович: “Якщо ми не будемо оптимістами, то на дідька цей опір і ця запеклість?”

Юрію Андруховичу 62 роки. На його рахунку майже двадцять романів, збірок есе та поезії.

Найвідоміші: “Рекреації”, “Московіада”, “Дванадцять обручів”, “Радіо Ніч”. Останній став найкращою книжкою Німеччини у другому півріччі 2022.

Його твори читають також у Польщі, США, Фінляндії, Канаді, Австрії, Іспанії та інших країнах. Їх перекладено навіть мовою… есперанто.

Лауреат майже десятка престижних літературних відзнак: від премії імені Ремарка (за “Останню територію”) до “Книги року Бі-бі-сі” (за “Коханців Юстиції”).

Пісні на його вірші свого часу виконували Місько Барбара (гурт “Мертвий півень”) і Тарас Чубай (“Плач Єремії”). Юрій Андрухович  співпрацював також з польським колективом “Карбідо”, з яким записав три диски, уже сам взявши до рук мікрофона.

Крім власної творчості, відомий як перекладач з німецької, польської й англійської мов. Зокрема, таких класиків, як Вільям Шекспір, Р. М. Рільке, Бруно Шульц.

Цікавий факт: Юрій Андрухович з’явився в епізоді історичного фільму “Віддана”, знятого за романом його доньки Софії “Фелікс. Австрія”.

Одружений з мисткинею Ніною Андрухович.

Мріє побувати в Гренландії, Аргентині й Чилі.

Юрій Андрухович: “Якщо ми не будемо оптимістами, то на дідька цей опір і ця запеклість?”

Вони всі зачаровані Зеленським

Юрію Ігоровичу, під завісу року ви отримали у Німеччині премію імені Гейне. Це далеко не перша відзнака, яку вам вручили в цій країні, як і загалом  у творчій біографії. Скажіть, ви уже звикли до літературних нагород, що слідують за перекладами ваших творів на Заході, чи щоразу  принаймні за відчуттями  це як уперше? І одягаючи перед церемонією метелика біля дзеркала  все ж хвилюєтесь…

 Так, ви маєте рацію: це далеко не перша з моїх премій, хоча з ваших слів може скластися враження, ніби вони так і сипляться на мене… Якщо ж дивитися на це спокійніше, то можна побачити, що попередню премію я отримав вісім років тому, 2014-го. Це Премія імені Ханни Арендт, яку, до речі, цьогоріч отримав Сергій Жадан.

Вісім років –  доволі тривалий проміжок у житті кожного з нас, і дивно було би звикнути до такої частоти. Тому так, я хвилююся. Я взагалі дуже часто хвилююся.

 Зрозуміло, що на зустрічах за кордоном вас зазвичай запитують про війну в Україні. Які теми в цьому контексті читачі найчастіше зачіпають, а які воліють оминати?

 Вони всі зачаровані Зеленським. Їх дуже часто цікавило моє до нього ставлення. Чи я підтримую нашого, як вони казали, “героїчного президента”. Їм подобалося, коли я відповідав, що не був ні його виборцем, ні прихильником, але нині цілком поділяю сенс його послань до світової спільноти, готовий підписуватися під кожним словом. І що він, на мій погляд, оптимальний президент як на таку, з дозволу сказати, надзвичайну ситуацію.

Другою популярною темою було майбутнє співіснування наше з росією. У цих випадках я звертав їхню увагу на те, що це буде не лише нашою, українців, проблемою, а й проблемою всього демократичного західного світу. Тобто ми маємо думати над цим

разом.

Чого на Заході досі не розуміють, а вартувало би, про росію та росіян? Уже не говорячи про путіна…

Я сказав би, фактично одного: що ні росії, ні росіян, ні тим більше путіна не слід боятися. Не те що не варто боятись, а категоричніше  не можна боятися, бо хто забоявся, той програв.

На ваш погляд, де корені тієї нечуваної жорсткості (якщо не

сказати звірства), яку демонструють на нашій землі окупанти? Це

щось ментальне, ситуативне чи…

Це просто традиційне російське ведення війни. Так було в усі часи існування московської й відтак російської державності.

Хто-хто, а ми, українці, не мали би вживати щодо їхньої жорстокості епітету “нечувана”. Дуже навіть чувана, бачена і знана.

Юрій Андрухович: “Якщо ми не будемо оптимістами, то на дідька цей опір і ця запеклість?”

Я став більш тонкошкірим

 За офіційними даними, з України виїхало понад вісім мільйонів громадян. А вас друзі – хоча б із Польщі – до себе не кликали?

Наприклад, письменник Анджей Стасюк або музиканти з Карбідо

 Згадані вами не кликали, бо знали, що це безнадійно, тобто що я нікуди не виїду. А загалом було десь із добрий десяток запрошень лише з тієї ж Польщі. У ті перші дні наприкінці лютого таких запрошень отримував повно. Ми з дружиною тоді навіть жартували, що от колись це все закінчиться, й тоді ми вирушимо в такий європейський тур місцями, куди нас кликали жити –  від

Польщі й до Іспанії. Такий собі тур європейської солідарності.

 Скажіть, наскільки ви змінились за останні понад десять місяців?

Видимих змін, мабуть, особливих немає. Внутрішньо, безумовно, так. Але нині не час копирсатися в собі й самоаналізуватися.

І все ж сьогодні вас легше розчулити якоюсь новиною зі стрічки або фотографією, чи ви, навпаки, стали більш товстошкірим?

Ні, навпаки  більш тонкошкірим, напевно. Не те, щоб увесь час плакав би, але клубок до горла підкочує частіше, ніж то бувало давніше. І писати намагаюся так, щоб мої читачі щось подібне до того клубка відчували частіше.

Не так давно ви відвідували Харків, де провели літчитання. Що одразу впало в око? Можливо, те, чого раніше не помічали. Як не в самому місті, то у його мешканцях…

 Руйнування. І певна вимерлість. Я ж 2021 року, в травні, мав у Харкові резиденцію, пожив там довше, ніж зазвичай. Багато ходив пішки, ніби по своєму Франківську, де ходжу тільки пішки, опановував історичну й культурну топографію, спілкувався зі старими друзями та знайомився з новими.

Тому дуже сумно дивитися на ті страшні спустошення, прогалини.

Була субота, вихідний, і може, тому людей було так мало на вулицях: без нагальної потреби просто не виходять. Але ввечері зібралося повно народу на читанні, прекрасна публіка. Я сказав би, якась така витончена. Витончена спільним переживанням війни.

Знаю, що ви ще позаторік розпочали новий роман, роботу над яким довелося перервати 24 лютого. Чи вдалося врівноважити внутрішні терези та повернутись до літературної творчості?

 Роман це буде чи не роман  я ще не знаю. Не знав і перед 24 лютого. Тож почав писати цю книжку як окремі оповідання. Такі книжки, як ви розумієте, не пишуться безперервно. Тобто паузи між написанням окремих частин є цілком природними. Та, яка почалася 24 лютого, звісно, неприродна, але, формально кажучи, на мій процес вона не дуже вплинула. Хоча правильніше сказати так, що вона впливала, але недовго: десь на початку літа я вже зміг

повернутися до своїх “оповідань”.

Тихіше, скромніше, обережніше

 Цікаво, як би ви продовжили речення: Ніколи не вибачу Росії…?

 Я поставив би крапку: “Ніколи не вибачу Росії”. Все.

 В одному із закордонних інтерв’ю ви сказали: Перемога потрібна нам як повітря, як вода. Ви уже відчуваєте її запах або радше дух у повітрі? Чи наразі рано говорити про такі речі?

 Звісно, що зарано. Взагалі трохи забобонності не завадить. Не можна ляпати язиком наліво й направо про неминучість нашої перемоги. Це сердить Бога, який дуже старанно вилаштовує свій надзвичайно складний і заплутаний сюжет. Він, схоже, ще й сам не знає, як буде його розплутувати. Ви ж зауважили, мабуть: щойно в нас посилюються переможні сурми, як ми зазнаємо чергового ворожого удару з черговими величезними втратами. Тому  тихіше, скромніше, обережніше.

 А який маєте прогноз на рік, що розпочався: оптимістичний чи песимістичний?

 Воєнний час  така його специфіка  забороняє нам бути песимістами. Якщо ми не будемо оптимістами, то на дідька цей опір і ця запеклість?

Повторюся щодо Божого сценарію: маю велике сподівання, що в новому році Він подасть нам виразніші знаки своєї підтримки, а покарання Zла стане повномасштабним і незворотним

Юрій Андрухович: “Якщо ми не будемо оптимістами, то на дідька цей опір і ця запеклість?” Юрій Андрухович: “Якщо ми не будемо оптимістами, то на дідька цей опір і ця запеклість?” Юрій Андрухович: “Якщо ми не будемо оптимістами, то на дідька цей опір і ця запеклість?”