Як солдати NATO на Донбасі воювали

Прифронтова зона, рокади* та люди. Скрізь люди. І люди різні. Кожен зі своїми поглядами – як популярними, так і не дуже. Взагалі молоти язиком ТАМ – це подекуди досить небезпечна справа.

Працюють різні спецслужби, розвідка, контррозвідка, агентура з різних боків теж працює. А ще, тихенько та якось повзуче, має місце прихована ворожа пропаганда. Але це, певно, характерна ознака сучасної війни.

Такий собі незграбний чоловічок із місцевих, у затертому кашкетику, який ніколи  не виїздив за межі своєї області, регулярно буває на “тій стороні”. А що йому? Автобусне  сполучення між вільною Україною та невизнаними недолугими республіками – регулярне, родичі та коханки є по різні боки фронту і т.д. Ось і їздять такі собі вчорашні колгоспники туди та звідти. Звісно, привозять новини та “новини”. А потім, граючись у Джеймса Бонда, намагаються трохи задурити голову бійцям та дуже лякаються, коли їх викликають на розмову певні органи. Наша розвідка дарма свій хліб не їсть!

Таким “чоловічкам у кашкетиках” допомагають з того, ворожого боку,наприклад розсилками СМС на телефони солдатів : “Воины ВСУ! Мы знаем вашу дислокацию и планы командиров. Вы все погибнете”. Ну вже те, що противник визначає бійців воїнами –  багато про що свідчить. Але на тій стороні не розуміють того, що хлопці – не тільки воїни, а в першу чергу – патріоти своєї країни, і це є визначальним фактором у боротьбі проти агресора.

  • А ти знаєш, яка там чистота на вулицях? – вкрадливим, улесливим голосом промовляє “чоловічок у кашкетику”. – Там немає ні п’яниць, ні наркоманів, і в магазинах є все, що треба, – продовжує він, бо тільки но повернувся від родичів з окупованого Донбасу.

Тут треба сказати, що такі розмови нічого , крім огиди та посмішки, не викликають. Які агенти, такі й куратори. Та й тьху на них, але… Це бій. Не класичний, але бій. Такий собі чоловічок пригостить отруйними яблучками – і все, для когось життя скінчилось. Або медком, або молочком, або ще чимось. Тому треба бути двічі пильним.

Якими є маленькі містечка прифронтової полоси? Один-два супермаркети, центральна площа із обов’язковим монументом якомусь радянському військовому, ринок, аптеки, перукарні і люди… Знову люди, які поспішають у своїх справах та, через одного, знайомі між собою. Військових теж багато, бо треба придбати різні особисті речі і… поїсти. Поїсти просто “цивільної” їжі… Помити голову в перукарні…Та впевнитись, що люди можуть жити своїм звичним життям, перебуваючи під захистом української армії. Саме так, саме така вона – реальність.

….Із побратимом зі сусідньої батареї ми випадково зустрілися біля супермаркету на центральній площі такого ось містечка. Час до виїзду машини у дивізіон ще був, і в ході стандартних привітань я чомусь сказав: “Very good”. Це, певно був несвідомий відголосок того, мирного життя…

  • Ти говориш англійською? – запитує мене він.
  • Так. Але зараз немає ніякої практики, бо війна, – відповіда.
  • А може вип’ємо по філіжанці кави? – чомусь зрадів хлопець
  • Я із задоволенням, бо час ще є, – відповідаю.

Весь наш діалог відбувався серед великого скупчення місцевих мешканців. Ми, йдучи до кав’ярні, розмовляли англійською, і виявили, що обидва – з Києва, що обидва майже одного віку, що давно не були вдома… За кавою ми мріяли про те, як повернемось в рідне місто та пройдемось під каштанами Хрещатика, а потім всі ресторани будуть нашими….

  • Я тобі скажу по секрету, бо вам ще не повідомили, – “чоловічок в кашкетику” знову щось там буркотить.
  • Про що саме? – кажу йому.
  • Дай цигарку, – продовжує він. Я простягаю йому пачку з цигарками і чекаю, коли він запалить.
  • Сюди приїхали американці з NATO. Ціла бригада. Тільки вони перевдягнені в українську форму, – майже пошепки промовляє далі. – А ви кажете, що тут немає іноземних солдат.
  • А звідки ті чутки? – запитую.
  • Це не чутки! Люди у місті бачили і чули. А ще у них – така засмага, якої в наших краях не буває. І форма якась новенька. Але вони себе видали, бо по-американськи розмовляли. Забули, певно, що не вдома, – видає він “секретну” інформацію на-гора –як вугілля з шахти.

Він собі пішов, а я не міг стримати сміху, бо таким “чоловічкам” невідомо, що солдати альянсу не беруть безпосередньої участі в бойових діях. Адже є міжнародні документи, які чітко регламентують діяльність NATO, і яких неухильно дотримується ця військова організація. Офіцери NATO  допомагають українській армії в якості  інструкторів, радників та інших представників конкретних військових професій. Йде інтенсивний обмін досвідом між представниками офіцерського корпусу багатьох країн. В силу певних причин я не міг роз’яснювати затурканому уривками ворожої пропаганди селянину те, що досвід канадських, британських, американських колег у сфері систем зв’язку, тактичної медицини, спеціальної підготовки, модернізації озброєння тощо допоміг врятувати не одну тисячу життів, що допомога діаспори відчутна не тільки в шпиталях з пораненими бійцями, а ще й характером пам’яті, турботи і віри в Перемогу…

Україна завжди боролась і завжди була сильною, і ніколи не забувала своїх героїв.

Слава Україні!

  • РОКАДА – шлях, який проходить вздовж лінії фронту. Може бути ґрунтовим, шосейним, залізничним тощо.

March 2019