Ялтинська конференція: радянсько-польський кордон і новий світовий порядок на догоду Сталіну

75 років тому, 4-11 лютого 1945 року, в Ялті пройшла дипломатична зустріч лідерів СШАВеликої Британії й СРСР. В обстановці суворої секретності Франклін Рузвельт, Вінстон Черчилль та Йосиф Сталін вирішували проблеми, пов’язані із закінченням Другої світової війни, а також повоєнного ладу.

Тепер поглянемо, що ж було за лаштунками Кримської конференції. Смертельно хворий Ф. Рузвельт, якому лікарі категорично не радили летіти в таку далечінь, та ще й у щойно звільнений від окупантів Крим, пропонував зібратися десь поближче, принаймні на півночі Африки, куди він міг дістатися кораблем, якому було досить небезпечно заходити у води Чорного моря, начинені радянськими, німецькими, болгарськими та румунськими мінами.

Але Сталін, який панічно боявся вилетіти за межі СРСР, категорично наполягав на тому, щоб конференція проходила саме в Криму. А Рузвельту вкрай потрібно було домовитися зі Сталіним про спільні дії проти Японії на Далекому Сході навіть ціною суверенітету країн Центральної та Південно Східної Європи. Він пустився у цю виснажливу, як згодом стало очевидно, вже останню для нього подорож із однією метою: переконати Сталіна у якнайшвидшому вступі у війну проти Японії на Далекому Сході. Це було йому конче потрібно, аби уберегти від смерті якнайбільше американських солдатів, примусивши росіян воювати сам на сам проти озброєної до зубів квантунської армії.

На цей крок Рузвельта підштовхнули величезні втрати американців під час штурму далеких від метрополій островів. До того ж слід зауважити, що упродовж усієї цієї виснажливої дискусії у Ялті Рузвельт досить погано себе почував. Можливо, саме це було однією з причин його поступливості в задоволенні територіальних вимог Сталіна. Черчілля ж, навпаки, найбільше турбувало вірогідне просування радянських танків углиб Європи. Тому ще в жовтні 1944 р. він спеціально прибув до Москви, щоб виторгувати у Сталіна певний відсоток впливу західних союзників у балканських та дунайських державах.

Але про ці попередні домовленості у Ялті забули. За свій вступ у війну на Далекому Сході проти Японії Сталін вимагав дедалі більшу ціну. До того ж тепер усі козирі були у нього в руках. Залишивши за спиною вщент зруйновану есесівцями Варшаву, радянські війська готувалися до Вісло-Одерської операції і мали от-от увійти на терени власне Німеччини. Але найгостріше у Ялті стояло польське та власне й українське питання, оскільки Сталін вимагав визнати західні кордони СРСР, встановлені злочинним радянсько-німецьким пактом про ненапад 23 серпня 1939 року і договором про дружбу й кордон 28 вересня 1939 р.

Цих вимог Сталіна Рузвельт і Черчілль у Ялті задовольнити не наважилися з огляду на непримиренну позицію польського емігрантського уряду, що мав свій осідок у Лондоні. Ласі шматки західноукраїнських та західнобілоруських земель, як і Бессарабію та Прибалтику, Сталін офіційно одержав уже у Потсдамі на останній зустрічі трьох лідерів антигітлерівської коаліції, на якій вже не було президента CШA Ф.Рузвельта. Після тяжких та напружених переговорів у Криму Рузвельт протримався тільки до весни 1945 pоку: 12 квітня його серце зупинилося. Але незадовго до смерті у приватній бесіді він встиг зробити невтішний висновок: “Ми не можемо вести справи зі Сталіним. Він порушив усі до єдиного обіцянки, котрі дав в Ялті”.

Серед важливіших рішень були: участь СРСР у війні проти Японської імперії (таємний протокол), кордони Польщі на сході по лінії Керзона з незначними відхиленнями на користь Польщі, відшкодування Польщі за рахунок німецьких східних територій і утворення в цій країні так званого “уряду національної єдності”. Щодо Німеччини схвалено принципи її розчленування, окупаційного режиму та репарацій.

Репатріація чи вбивство?

В останній день роботи Ялтинської конференції, 11 лютого, ухвалили ще одне рішення, яке стосувалося, в тому числі, й українців – сотень тисяч військовополонених, остарбайтерів, біженців.

Союзники зобов’язалися передати всіх громадян СРСР, яких вони виявлять у своїх зонах окупації, радянській військовій адміністрації. Навіть і тих, хто категорично не бажав знову зустрічатися з червонопрапорним режимом.

Далі – за відомим сценарієм: цих людей запхали в товарні вагони, відправили до Радянського Союзу, де їх допитували офіцери військової контррозвідки “Смерш”. Після чого одних заслали до таборів, інших – розстріляли як зрадників.

Чимало полонених, побачивши, що не вдається уникнути депортації до СРСР, обрали смерть, вкоротивши собі віку.

Від примусової репатріації звільнялися лише ті українці, хто станом на 1 вересня 1939-го мав польське громадянство, тобто галичани й частково волиняки. Вони дістали можливість виїхати на Захід і залишилися живими.

Американці і громадськість Заходу нічого не знає про цю грандіозну за своїми масштабами видачу Сталіну західними урядами простих людей на розправу і загибель. Принаймні 220 тис. чоловік розраховували на нові місця проживання.Одразу після капітуляції Німеччини на її території в кожному місті були створені репатріаційні комісії. До кінця 1946 р. через них пройшло приблизно 1,5 млн. українців, яких силою повернулися в СРСР. Тих нещасних, хто піднімав бунт і спробував вирватися з таборів, американці зустрічали збройної стіною і примушували здатися в радянські руки. Нещасних видавав і Черчілль: серед усіх інших полонених, він передав радянському командуванню козачий корпус в 90 тисяч чоловік, а також тих, хто підняли зброю проти совітів в українських, прибалтійських, мусульманських частинах і загонах. Майже усі вони загинули в сталінських таборах.

Так звана “Декларація про визволену Європу” як частина рішень Ялтинської конференції залишила радянській стороні вільні руки в інтерпретації “допомоги” визволеним народам. Внаслідок цього СРСР забезпечив собі політичний контроль над окупованими ним країнами, що довело до радянизації Східної та Центральної Європи й спричинило “холодну війну”.

Ялта ще раз довела аксіому історії міжнародних відносин, що за столом дипломатичних переговорів можна виграти й програти стільки ж, скільки й на полі битви.

Історія України