Українська бандура, без сумніву, переживає своє відродження. Щонайменше, протягом останніх 9 років, з часу заснування гурту “Шпилясті кобзарі”, цей унікальний інструмент, музичний символ України, вийшов на якісно новий рівень. Багато в чому – завдяки цим хлопцям.
Тепер бандура в Україні – це модно, сучасно і різножанрово. Інструмент виглядає дуже витончено та велично, а бандуристи з сумних мандрівних співців минулого перетворилися у стильних і трохи розбишакуватих романтиків, за якими – майбутнє.
Сьогодні історія гурту налічує більше тисячі виступів, понад двадцять країн та міст, безліч концертних залів та фестивальних майданчиків.
Лідер та ідейник гурту “Шпилясті кобзарі” Ярослав Джусь розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналу Ukrainian Рeople Мagazine про значення і місію сучасної бандури та поділився цікавими історіями.
– Розкажіть про учасників колективу. Це правда, що вони всі – з різних регіонів України?
– Так. Це одна з переваг кобзарського коледжу. Сам заклад невеликий, гуртожиток – лише на шістдесят осіб. Навчання в коледжі індивідуальне, і сюди приїжджають діти з усієї України. Студенти діляться досвідом – як професійним музичним (хто до цього навчався), так і особливостями свого регіону – традиціями, звичаями, мовними формами. Тому наш гурт представляє різні регіони України: Житомирщину, Київщину, Рівненщину, Кропивниччину та Донеччину. Останнім часом ми запрошуємо на концерти сесійного барабанщика, який тривалий час жив у Єгипті. Тому часто жартуємо, що наш гурт тепер міжнародний.
Спочатку ця розмаїтість була лише родзинкою для телешоу. Але з часом ми зрозуміли, що наш гурт – ніби приклад маленької України. Всі різні, але згуртовані, маємо певні принципи і цінності, якими не поступаємося.
– Відчуваєте зараз конкуренцію на музичному ринку в своїй ніші?
– Можливо, через пару десятків років, коли на телебаченні та радіо у кожній третій пісні звучатиме бандура, можна буде говорити про конкуренцію. А зараз це, швидше, партнерство. Всі ми працюємо на одну мету: зробити сучасну бандуру брендом України. Аби, почувши звук бандури, іноземці безпомилково розуміли, що це – саме український інструмент.
З такою ідеєю я створював проект Bandura Style, з таким меседжем ми приходили цього року на “Голос країни”, аби підтримати кобзарський коледж – і тепер я часто чую схожі думки від колег по цеху, що бандура вже є сучасною, стильною, прогресивною, багатогранною. Вона з’являється в різних шоу, в співпраці з різностильовими популярними виконавцями і гуртами, і це дуже приємно.
– Всі учасники колективу є випускниками унікальної Стрітівської школи бандуристів. Кілька років тому, наскільки мені відомо, вона була під загрозою закриття. Яка ситуація зараз?
– Під загрозою вона була й минулого року, й може бути цього. З набором є низка питань, тобто проблема комплексна, вкладати лише в промоцію закладу – недостатньо. Необхідна реформація зсередини і взагалі – більш масштабна робота держави над тим, аби зацікавлювати молодь до навчання в коледжі, взагалі мати бажання навчатися. А в нашому випадку – ще й доносити до батьків, що фах бандуриста – актуальний і прибутковий. Адже побутує стереотип, що музикант – це не професія, в Україні цим на життя не заробиш і т.д. Я вважаю, якщо є здібності – гріх їх не розвивати, якщо є голова на плечах, креативний підхід, бажання і працелюбність – додайте натхнення, і справа буде приречена на успіх.
Про коледж можна розказувати багато. Як киянин, я виніс для себе величезну перевагу того, що цей заклад знаходиться в невеличкому селі з чистим повітрям та мальовничими краєвидами. Це надихає. Далеко від батьків, чудові умови для творчості, роздумів.
– Під струнами ваших бандур оживали найрізноманітніші світові хіти. Що більше користується популярністю?
– Якщо оцінювати за кількістю переглядів, то найпопулярнішою є наша українська версія “Jingle Bells”, яка зібрала майже 3 мільйони переглядів у мережі УouТube. Ідея відео та слова до пісні належать арт-директорці проекту Bandura Style Оксані Боровець. Вже минуло чотири роки після виходу відеокліпу, а нам і досі пишуть, чи можна взяти цуценят. Також сотні тисяч переглядів мають наші інтерпретації народних пісень. Часом звичайні онлайн-відео нашого виступу набирають неймовірну кількість переглядів та блискавично поширюються мережею, як було з виступом в англійському пабі, де ми співали для британців українську жартівливу пісню “Ой, служив я в пана”.
На кожному концерті глядачі просять нас виконати “Щедрик”, який пролунав цього року на шоу “Голос країни”.
– Ви пам’ятаєте свою першу ротацію на радіо? Яка це була пісня і станція? Як можна взагалі потрапити на радіо з бандурою?
– Ми самі шукаємо відповідь на це питання, оскільки суто бандурні твори рідко можна почути в радіоефірі. Найчастіше – композицію, яку я створив у співпраці з ді-джеями KIWI Project – “Щедрик mix”. Кілька разів на тиждень на хвилі Країни FM звучать колискові, які я записав зі співачкою Яніною Омельченко.
Одна з найпопулярніших пісень, де звучить бандура – це пісня “Гупало Василь”, яка створена у співпраці з гуртом ТНМК. Не один рік поспіль вона лунає на більшості радіостанцій, має кілька реміксів, і завжди приємно почути в радіоефірі бандуру в сучасній популярній музиці.
Також я мав низку проектів, де записував бандуру для різних виконавців, пісні яких звучать в ефірах українських радіостанцій: ILLARIA, Lama та Тоня Матвієнко, dj Tapolsky, Eyra, Yarmak, The Doox, Вперше чую, Анжеліка Рудницька та ін.
Якщо говорити про гурти, у складі яких є бандура, то можна згадати “Тінь сонця”, KRUT, “Гайдамаки”, Vroda, TKALENKO, Kozak System, ONUKA, KoloYolo. Останні, до речі, виконують приджазовані композиції, які з’явилися в ротації Джаз FM. Чудово, що в Україні нарешті з’явилася окрема джазова радіостанція. Це класна нагода для бандуристів, які грають джаз чи в наближених до цього стилю авторські твори та переспіви народних пісень – надсилати свої роботи для ротації. Ми зі “Шпилястими…” плануємо це зробити найближчим часом, бо якраз маємо в запасі пісні такої стилістики (“Свята ніч”, “Ой, чий то кінь стоїть”, “Черемшина”, “Думи мої”, “Бий, барабан!” та ін.).
– Ярославе, ви заснували Bandura Music Days, що мали успіх. Чи продовжуєте проект, чи досягнув він того результату, якого від нього очікували?
– На той момент і термін, в який ми його реалізували – досягнув на всі сто. Ми тоді ще переживали, чи зберемо публіку, бо то був перший фестиваль, і мало часу для реклами. Як підсумок, люди три години стояли в проходах концертної зали та вестибюлі Українського Дому, слухаючи сучасних виконавців на бандурі.
Щоб фестиваль був щорічним, потрібна підтримка. Минулого року ми реалізували проект завдяки Українському культурному фонду, за що ми йому щиро вдячні, зараз нас підтримує департамент культури КМДА.
Хочемо щороку додавати до фестивалю щось нове, готувати нові музичні експерименти з бандурою, незвичні колаборації та проекти. Фестиваль мотивує нас самих.
Найближча мета – зробити День бандури офіційним святом. Адже практично кожен фах має свій професійний день, а бандуристи – ні. Не мали до минулого року. Відтак ми обрали третю суботу жовтня. Вона вільна від інших свят, це красива пора і хороший час, аби зібрати всіх після літніх відпусток і відсвяткувати День бандури.
– Розкажіть про команду вашого проекту Bandura Style.
– У нас велика команда: я, арт-директорка проекту Оксана Боровець, гурт “Шпилясті кобзарі” та наша стратегічна партнерка Олена Захарова і її організація “Ідеї змін”. Разом втілюємо задуми.
Всіх інших долучаємо за потреби – бухгалтери, піарники, дизайнери, режисери, оператори, стилісти, івент-агенції. Часом хтось до нас звертається з пропозиціями, інколи ми шукаємо в команду людей під певну ідею чи проект. Зараз об’єднуємо зусилля та залучаємо до обговорень наших колег-бандуристів: Івана Ткаленка, Анастасію Войтюк, Марину Круть, Івана Лузана та ін. Більшість з них також брали участь в освітньому дні Bandura Music Days та ділилися власним досвідом з відвідувачами фестивалю.
– Можна популяризувати бандуру, граючи у підземному переході на Майдані Незалежності? Чи їй більше пасує академічне виконання з високих сцен?
– Навіть не виймаючи бандуру з чохла, бандурист вже привертає до себе увагу перехожих, які питають, що то за інструмент.
Популяризувати бандуру можна в будь-якій ситуації і з будь-якої сцени. Вона вишукано звучить у філармонії, консерваторії, наповнює українською атмосферою стриманий дипломатичний захід, запалює на вечірці чи навіть у нічному клубі.
А грати на вулиці – це ж узагалі давня кобзарська традиція. Тому ми граємо всюди, де є слухачі і де приходить натхнення.
– Наскільки пасує бандура жінкам-музикантам і жіночому вокалу?
– Бандура пасує кожному, хто любить її звучання та розуміє сакральність цього інструменту. Можна багато дискутувати: якими були історичні передумови, кому і на чому не дозволялося грати. Нині все це неактуально, адже ми граємо на сучасній бандурі, створеній у ХХ столітті. Відтак, жодних гендерних питань тут бути не може. Є бажання – грай. Бандура пасує всім.
– Чи виступали ви перед мешканцями прифронтових населених пунктів та військовими на Сході?
– Ми часто бували там з виступами. Піднімали бойовий дух захисникам України, знайомили їх з бандурою. За останніх кілька років брали участь в концертному турі “Підтримаємо своїх”, фестивалі “З країни в Україну”, “Музбат” та ін. В проекті “Український Схід” з Анжелікою Рудницькою були неодноразово у Слов’янську, Авдіївці, Щасті, Покровську, Черкаському, Сєвєродонецьку, Рубіжному, Новоайдарі та ін.
Виступати для бійців та мешканців цих міст для нас завжди почесно і важливо. Це особлива публіка, і дуже непросто грати стрілецькі, повстанські, історичні пісні про війну, коли перед тобою – зала морпіхів, які брали безпосередню участь у військових діях, у яких загинули на фронті побратими та друзі. Але ми знаємо, для чого ми їздимо туди і бачимо, наскільки їм не вистачає пісні, щирого виконання, чогось справжнього та душевного.
– Яке ваше ставлення до популярних конкурсів на кшталт Євробачення?
– Євробачення – чудовий конкурс та можливість показати себе на весь світ. Україну представляли багато крутих і професійних виконавців, але мені хочеться, аби в наших конкурсних піснях завжди була приналежність до української культури. Якби ми щороку готували на Євробачення пісню з елементами фольклору, то матеріалу би вистачило на кількадесят років наперед.
Я веду до того, що не лише люблю етнічну музику. В часи інформаційних війн та особливо в такий складний період як зараз, дуже важливо доносити світу і Європі – хто ми і які ми. На будь-яких майданчиках: чи то в ПАРЕ, чи то на шоу-талантів в Америці, чи на Євробаченні – ми маємо демонструвати свою ідентичність, ще раз і ще раз показувати всім, що це саме наші пісні, наша мова, наша вишиванка, наша культура і історія. Що ми – Україна, а не Росія.
