І у “лісових вовків” бувають талісмани

– “Брек” ти де її взяв? Зажаримо, бо на суп води немає, – з усіх боків “Брека” обступили хлопці і, сміючись, розглядали звичайнісіньке курча, яке він тримав в руках.

– Ї-ї-хав пп-росто, а попереду курчат вв-езли, а ось ця вв-ипала, – затинаючись, сказав “Брек”. Він частенько їздив в N-ський райцентр, бо саме його, “мобілізований” з народного господарства “Камаз”, був розвантажений від снарядів.

– Хлопці – стоп! На всіх курчати все одно не вистачить, то хай підросте, – це вже “Обувщик” подає ідею. – А, може, ще нестись буде, – додав він, поправляючи ремінь АКСу.

Ось так і вийшло, що звичайне куряче крило підпало “під крило” “Обувщика”. Спершу він прив’язав ту ціпку за лапку на мотузку, а потім десь роздобув шматок хліба та й покришив біля неї. От такий собі опікун. Жарти-жартами але з кожним днем хлопці звикали до такого “живого кутка”. Вже з’явилась клітка та міні-намет, де Ереска (саме так назвали ту курку) могла відпочити від постійного колупання в землі, коли видовбувала собі якусь смакоту на кшталт хробаків. Було таке відчуття, що та птаха дійсно якось рефлекторно розрізняє всіх нас. От щоб не казали вчені за курячий мозок, але жива істота – є жива істота. Ми полюбили Ереску, і вже ніхто навіть і не думав перетворювати її на бульйон.

А хто такі ми? Нашу бригаду “сєпари” прозвали “Лісовими вовками”, але наш підрозділ – це артдивізіон, який прикриває Авдєєвську “промку” та Пєски. Ми – це можливість дати прикурить окупанту 480-тьма реактивними снарядами водночас. Ми – це ті, кого називають “богами війни”, і ми – єдина реактивна арта на 100 квадратних кілометрів нашого Донбасу. Наше завдання – виїхати на “точку” і влупити по цілях. Влупити по тих, хто не дає підняти голову нашим мотострілкам та “смугастикам”, а ще нам треба швидко ушиватись з вогневої позиції, поки “сєпар” не відповів таким же чином. Нам треба якнайшвидше завантажити наші “беемки” снарядами по 100 кг і не думати, що кожну мить можуть розвалитись ті гнилуваті ящики, в яких лежать  боєприпаси. І не думати про те, що хтось перехитрив нашу розвідку і одним влучним залпом накриє всіх. Нам треба все робити швидко – для того, аби зброя була готова повторити завдання у будь-який момент. Ніхто не думає, що можна наскочити на міну і “Камаз” з людьми перетвориться на одну братську могилу. Ми просто  прийшли виконати свою роботу….

“Ереска” – знеслась!!! Після того, як “сєпар” почав себе щось  активно поводити. Все хиталось, земля летіла, але…. 200 метрів від “располаги”. Нам пощастило в тому, що у ворога, мабуть, були неточні координати. Нас крили із “Градів”, а ось хлопців в 2014-му зі “Смерчів”, і їм поталанило менше.

– Так. Таки знеслась бісова курка, – радів  “Обувщик”

– Ага. То від страху, – подав голос “Гопа”.

Але ми всі раділи, бо ми були живими…..

– Я ж тебе з піпетки кормив, а ти кусаєшся. Ах ти ж невдячне створіння, – “Чапай” вже сердився. – Я ж тебе щеням приніс, а ти гризеш.

Вугільно-чорний та грайливий пес дивився на “Чапая” своїми собачими очима і не розумів, чого від нього хоче цей вусатий дядько.

І тут “Чапай” мав необережність сказати: “Лугандон”.  Сказав, і Ерес умить перестав бути добрим псом. Він загарчав і кинувся до ноги “Чапая”.

  • Не дражни собаку, я його додому заберу! – це знову “Гопа”.

Навіть собака відчувала, що на Донбасі – щось не так. Відчувала ту біль розвалених будівель та людський розпач. Відчувала, що “двосотий” – це не модель машини… Відчувала і реагувала агресивно на “Лугандон”. І це було дивно – бо саме це визначення  походить від скорочених назв міст Луганськ та Донецьк….

Ерес став особистим талісманом “Гопи”. Він забрав цього пса додому, й у перший ж день вилаяв за погризений виноград у дворі.

“Обувщик” загинув під Горлівкою, а “Ереска” дожила до нашого виходу і була випущена на волю.

А скільки ще історій про “Бусольку” – яка, як дзвіночок, реагувала на підозрілий шум, про “Тігру” – собаку, який став не лише талісманом для бійця, але й членом його нової родини, про “Шарого” – обережного та розумного пса, який розумів, що їсти нема чого, і кинуту йому замерзлу галету спершу розігрів власним собачим тілом….

У кожного ТАМ – є свій талісман, свій оберег. І зовсім не важливо, чи він – чотирилапий, чи просто особистий, як кишеньковий годинник у “Абрама”. Спогади  про рідних і віра в повернення, – є теж своєрідним захистом, який допомагає, дисциплінує та дарує надію.

Юрій Гринько (позивний “Праведний”)

Юрій Гринько (позивний “Праведний”)

Народився в 1979 році в місті Києві.

Закінчив Ніжинський державний університет.

2015-2016 рр – мобілізований на військову службу. Учасник бойових дій на Сході України.

Інженер проектного бюро.

Розлучений. Виховує сина.

January 2019