Є речі, про які ніколи не розповість ні ОРТ, ні сумнозвісне «Лайф – ньюз», та й взагалі жоден з російських, чи проросійських каналів. Мова іде про поразки російських найманців під час ключових битв на сході України. Про шалені втрати, якими фактично здобувається більшість перемог адептів ідей так званого «новороського міра». Одна з таких битв носить назву «Валєра». Власне так називався блокпост поблизу містечка Дебальцево. Наші співрозмовники командир, та бійці одного з підрозділів 80-ї окремої аеромобільної бригади, які безпосередньо вели там бій. Отже, можете сприймати цей матеріал, як своєрідне одкровення наших солдат про ту нову «Прохорівку», яку влаштували львівські десантники для сепаратистів.
Командував нашими бійцями нинішній ТВО комадира 80 десантно-штурмової бригади Полковник Дмитро Братішко. Коли ми зустрілись у лютому 2015 року, то він говорив на камеру лише в балаклаві. Бо надто високу ціну, після бою на «Валері» за голову цього українського офіцера було назначено російськими найманцями. Причому, підлі вороги розшукують не лише офіцера, алей його рідних, батьків та дітей. Настільки сильна жага помсти ординців за нанесену поразку.
– Коли наші вороги почали наступ на Дебальцево, ми отримали наказ від керівника сектора висунутись на підсилення взводного опорного пункту, який носив назву «Валєра», – розповів він. – Прийшовши туди, то побачили, що підрозділи 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади ведуть хоч і важкий, про те успішний бій. Перед їхніми позиціями вже горіли три танки противника. Причому третій танк закарпатці підбили вже гранатами. Можна сказати з маршу ми вступили в бій і підсилили наших братів по зброї. Закрили певні пробіли, зробили заслон і головне – не дали ворогу піти в глиб нашої території.
Зрозумівши, що з наскоку взяти цей блокпост не вдасться, російські терористи вдались до улюбленою в таких випадках тактики – посиленого артилерійського та ракетного обстрілу. Застосовували все, що мали в наявності і міномети, як малих, так і великих калібрів, і самохідні артилерійські установки 2С1 «Гвоздика», а також вже традиційні в таких випадках «Гради». В довершення всього на пряму наводку для обстрілу позицій виїжджали ворожі танки. Про те, наші бійці не лише уміло укривались від шквального ворожого вогню, але й наносили успішні удари у відповідь.
– Час від часу ми просто ходили і повзали нижче землі, – поділився спогадами учасник того бою з позивним «Адвокат». – Було важко. Було гаряче. Але ми вистояли. Більш того, ми успішно нищили ворога, що прийшов до нас.
Підтримав товариша і інший боєць з позивним «Шустрий».
– Час від часу було страшно, але це ми розуміли вже потім, – розповів він. – нас виручала підтримка один одного. Грамотне бойове злагодженя. А головне – чітке командування з боку командирів.
Звичайно під час такої артилерійської підтримки, ворожі колони намагались прорватись повз взводні опорні пункти. Однак, всі намагання ворога було скасовано грамотно продуманим вогнем наших підрозділів.
– Протягом тижня, ми тримали оборону, – продовжив командир. – І за весь цей час жоден ворожий солдат чи бойова машина не пройшли через наші позиції.
Дуже добре зарекомендували себе всі українські бійці. І кулеметники, і гранатометники, і прості стрілки. Загальними зусиллями львівські десантники перетворили на купу броньованого брухту кілька десятків російських броньованих машин «тигр». Також, з російської колісної техніки догорати в кюветах залишилось багато різноманітних «КАМазів», «Уралів» тощо. А на довершення, за підсумками бою виявилось, що українці знищили не багато не мало – цілу танкову роту ворога. Про це засвідчили документи з останнього 12-го спаленого нашими бійцями танку. Після такого розгрому російські найманці повністю припинили танкові атаки наших позицій.
- В результаті цього бою, ми не дозволили ворогу здійснити його задум на швидкий прорив позицій, – підсумував командир. – Ми не лише відбили всі атаки ворога. Ми втримали позиції. А коли був наказ на відхід, то відійшли зі всією технікою та особовим складом. Більш того, ми забрали з собою навіть ушкоджену техніку. Отже такого омріяного нашими противниками панічного відступу вони не отримали.
Тарас Грень.
