Амітивілль – це фатальний особняк поселення Амітивілль, побудований у 1924 році і розташований на півдні штату Нью-Йорк за адресою: Оушен-Авеню, 112. За 50 років свого існування ця будівля нічим не вирізнялася серед багатьох інших. Свою зловісну славу будинок здобув через жахливі події, що лягли в основу багатьох відомих художніх і документальних творів.
Вранці, 13 листопада 1974 року, в цьому будинку винищили сім’я Дефео. Батьків і їхні дітей застрелено у власних ліжках. Двома пострілами був убитий Рональд Дефео-старший. Луїза Дефео пережила чоловіка всього на кілька секунд – її застрелили наступною.
Після цього вбивця вийшов з батьківської спальні на другому поверсі будинку і попрямував до кімнати дітей. Хлопчиків Марка і Джона застрелив упритул. 12-річний Марк помер миттєво, а 9-річному Джону зловмисник перебив спинний мозок. Дівчата – 13-річна Алісон і 18-річна Дон – загинули від пострілів у голову.
Рональда Дефео-молодшого, єдиного, хто залишився живим, було заарештовано за підозрою у вбивстві. 19 листопада 1975 року його визнано винним у вбивстві шістьох осіб і засуджено до 150 років ув’язнення.
Незважаючи на те, що вбивцю назавжди посаджено за ґрати, у цій справі залишилося багато не з’ясованого, зокрема і мотив злочину.
Жах Амітивілля
Навіщо Рональд вбив свою матір, яку він стільки разів захищав від побоїв батька? Навіщо він убив братів і сестер? Сусіди і знайомі сім’ї стверджували, що Рональд був дуже прив’язаний до маленької Алісон і молодшого брата Джона.
Дивним було й те, що ніхто з членів сім’ї не намагався захиститися або втекти, хоча гучні постріли з гвинтівки Вінчестера лунали у будинку близько 5 хвилин. Всі убиті лежали обличчям вниз, немов невідомою силою прикуті до підлоги. Слідство встановило, що тіла не переверталися, а аналіз крові жертв не виявив слідів снодійного.
Щоб зрозуміти суть того, що відбувається, повернімося у 1644. У районі, що зараз називається Лонг Айленд, між голландськими поселенцями і індіанськими племенами були вельми непрості відносини. Причиною конфліктів стала територія, на якій розташувалась голландська колонія. Такапауша, вождь індіанців Массапекуа, стверджував, що ці землі були здані колонії у користування, а не віддані безповоротно. Опоненти дотримувалися докорінно протилежної думки.
Щодня ситуація тільки погіршувалася, і голландці вирішили поставити остаточну крапку у суперечці. За винагороду це доручили капітанові Джону Андерхіллу, який “прославився” як жорстокий і безстрашний головоріз. Червоношкірих він взагалі за людей не вважав, тож індіанці боялися його, як вогню.
Спочатку Джон зі своїм загоном відловив сім індіанців, яких, звинувативши у крадіжці свиней, піддав витонченим тортурам і публічній страті. Потім заманив у пастку і вбив ще близько двадцяти індіанців. Їхні тіла поховали у братській могилі у Форт Неке. Коли рік по тому на ділянці Форт Нек прокладали дорогу, яка проходила поруч з братською могилою, похованих вирішили перемістити в інше місце. Із землі витягли останки 24 осіб.
З урахуванням того, що індіанці не перші, кого тут хоронили, то кісток помітно не вистачало, але знайти їх так і не вдалося. Як цей факт дотичний до подій, що розгорнулися у будинку Амітивілля? Старе індіанське поховання розташоване за милю від особняка, та й за показаннями Рональда, вбити усіх рідних йому наказав дух індіанця.
Після всього, що сталося, проклятий особняк виставили на продаж, проте на цьому історія не закінчилася …
Втеча сім’ї Латц
У 1974 році в будинок на Оушен Авеню, 112 в’їхала сім’я Латц. Родина з трьома дітьми була дуже щаслива, адже будинок дістався їм за зовсім низькою ціною. Величезний особняк у голландському колоніальному стилі на березі океану – важливий фактор для батька сімейства Лі, завзятого мореплавця і власника 12-метрової яхти. Ціна будинку щонайменше 125 тисяч доларів, а віддали його за 80.
Усе б добре, ось тільки за час перебування у будинку щасливе сімейство встигло сповна насолодитися надокучливими постійними скрипами, постукуваннями у різних частинах будинку і нестерпним смородом плоті, що розкладається. Починаючи з другого тижня, Кеті Латц стала чітко відчувати, як хтось або щось торкається до її спини, коли вона проходить сходами на другий поверх або спускається у підвал.
Її чотирирічна донька Месі несподівано завела собі уявну подружку на ім’я Джоді, з якою постійно розмовляла. Бувало, батьки сиділи на кухні, діти засинали на другому поверсі, і у цю мить несподівано лунали кроки … Кеті і Джордж піднімалися наверх, але нікого там не знаходили.
Приходили гості і так само відчували на собі усі “принади” диявольського впливу: запахи, звуки, шуми. Це відбувалося все частіше, і зрештою настало паранормальне пекло. Якось уночі Кеті Латц спала, повернувшись, як звично, обличчям вниз (дивним чином всі члени сім’ї Латц, як тільки вони перебралися у новий будинок, почали спати в одній і тій же ж позі – обличчям вниз).
Несподівано тіло Кеті піднялося над ліжком і стало повільно обертатися у повітрі під стелею. Джордж тут же ж прокинувся і завмер від шоку. Він не міг поворухнутися: здавалося, все його тіло налилося свинцем. Левітація Кеті тривала не секунди чи хвилини, а кілька годин поспіль. Потім Кеті повернула обличчя до чоловіка, і він побачив, як на його очах вона постаріла, перетворившись на 90-річну бабцю.
Вранці зі щілин замків усіх дверей будинку стала сочитися патока, схожа на желе. Пролунав страшний крик: син Кеті Денні зайшов у швейну кімнату, раптово віконна рама зірвалася і буквально розплющила пальці хлопчика на підвіконні. Батьки кинулися до машини, щоб відвезти сина у лікарню, але прямо на очах деформовані пальці дитини повільно виправилися, і через мить від важкого каліцтва не залишилося й сліду.
В останню ніч вирував страшний ураган, який буквально виривав дерева у саду навколо будинку Латцен. Джордж чув, як ліжка дітей на другому поверсі видавали страшний гуркіт: цілком ймовірно, якась невідома сила відривала їх від підлоги, а потім кидала назад. Джордж все чув, але втрутитися не міг: його руки і ноги були паралізовані, а тіло прикуте до ліжка невидимими ланцюгами. Згодом з метеозведень Джордж дізнався, що урагану в Амітивіллі не було.
Вранці наступного дня Джордж подзвонив до знайомого священника і розповів, що діється з їхнім житлом. Отець Ральф Пекораро сприйняв розповідь як належне і здивувався лише одному: чому вони все ще не покинули цього проклятого місця? Згодом падре зізнався Джорджу, що у місцевій католицькій єпархії знали про негаразди з будинком Дефео, однак ніхто й уявити не міг, наскільки це серйозно.
Сім’я Латц протрималася у будинку 112 на Оушен Авеню 28 днів і в паніці покинула особняк, залишивши усі свої речі, зокрема й яхту, мотоцикли, одяг і побутову техніку.
Хто є власником жаху Амітивілля зараз – невідомо. Якщо ж вам цікаво, ви завжди можете приїхати сюди і спробувати тут переночувати.
