Перед машинами цього гуманітарного проекту українські села і міста стають на коліна, віддаючи останню шану полеглим героям 
… Вони героїчно загинули під час виконання бойового завдання на Світлодарській дузі. Двом було трохи більше 30-ти. Третьому – нещодавно виповнилося 22 роки. Але за його плечима вже були найгарячіші точки. Він зміг вийти з Іловайського котла, брав участь в обороні Донецького аеропорту.
Попередньо відомо таке: заступник командира підрозділу під час бойового зіткнення зазнав поранення. Відразу троє побратимів побігли його витягати. В результаті один загинув на місці, інший з пораненнями знайшов сили та повернувся до своїх. Третій, отримавши поранення, обклав себе гранатами і застрелився …
– Переговори щодо передавання тіл героїв були складними, – розповідає начальник пошукової групи гуманітарного проекту ЗС України “Евакуація-200” майор Олег Нещадим. – На вбитих бойовики намагалися покласти відповідальність за підрив автомобіля місії ОБСЄ у Слов’яносербську. Хоча для всіх був очевидним той факт, що від місця загибелі хлопців до місця підриву, навіть по прямій, понад 100 кілометрів. Через п’ять болісних днів домовленості були досягнуті. Зі Щастя, де відбулася передача тіл загиблих українській стороні, ми доставили їх спочатку до Дніпра, а вже потім повезли по домівках, щоб рідні і друзі могли гідно попрощатися з бійцями…
Четвертий рік поспіль, у рамках гуманітарного проекту “Евакуація-200”, на Сході країни в районі проведення бойових дій ведеться пошук зниклих безвісті, ексгумація та евакуація тіл загиблих військовослужбовців.
За словами начальника відділу пошукової роботи Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України підполковника Владислава Кравченка, головною метою цієї діяльності є повернення тіл загиблих до місць остаточного поховання, сприяння в організації їх вшанування та надання можливостей сім’ям загиблих отримати відповідний соціальний захист держави.
– Координація пошуку зниклих безвісти та загиблих здійснюється у тісній співпраці зі слідчими органами Військової прокуратури, Служби безпеки України та Національної поліції України. А вже безпосередніми виконавцями є пошукова група. Наразі це 10 – 15 військовослужбовців та спеціальні рефрижератори для транспортування тіл загиблих з маркуванням “Евакуація 200”. Саме ці хлопці ходять поміж мінних полів за тілами загиблих воїнів та везуть полеглих у боях за Україну додому. Це вони їздять селами, що стають на коліна, віддаючи останню шану загиблим. І, на жаль, саме вони перші чують крики матерів, що кидаються до трун своїх синів, – розповідає підполковник В. Кравченко.
Як розповів офіцер, працювати у місцях ведення бойових дій і можливих поховань доволі небезпечно, бо є імовірність потрапити під кулі противника, а також у місця, де все всіяне розтяжками та мінами, що не розірвалися. Саме тому насамперед офіцери ЦВС узгоджують свої дії зі Спільним центром із контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін щодо утримання “режиму тиші”, а також із саперами, що вирушають разом з ними до місця пошукової операції.
Головне надбання гуманітарного проекту – це його люди, яких дуже важко підібрати для такої непростої роботи. «Процес відбору дуже складний. Окрім того, що перед кожною ротацією військові відвідують двотижневий практичний курс, вони активно залучаються до конференцій, зокрема, з кримінальної археології. Наших людей вчать спеціалісти із міжнародним досвідом. Служба у пошуковій групі, зазвичай, триває 4 місяці. Але зараз ми працюємо так, що близько 30 відсотків групи — це постійний склад. Ця робота дуже складна, в першу чергу психологічно. Важко передати свої емоції, коли ти привозиш тіло до місця остаточного поховання. Це морально-психологічний шок, травма, що залишається після ротації в пошуковій групі. Тому ми зараз шукаємо можливість для всілякої реабілітації фахівців, які проходили службу в “Евакуації 200”, – підкреслив В. Кравченко.
Майже рік у проекті активну участь бере керівник Павлоградського міського осередку Спілки самаритян-кінологів України “Антарес”, кінолог Лариса Борисенко зі своєю собакою породи малінуа Спаркі, що має здібності розшуку тіл загиблих, які знаходяться під шаром землі на глибині до двох метрів. “Постійні переїзди, мінімальний час, який можна відвести на сон, практично повна відсутність відпочинку як такого, тривога, напевно, ризик – все це відходить на задній план, коли є результат, коли отримуєш нові знання, набираєш досвіду, коли розумієш, що все, що робиш, комусь дуже потрібне”, – розповідає Л. Борисенко.
За її словами, проводити пошуки необхідно терміново – час минає, і вже незабаром не з усіх знайдених останків можна буде виділити ДНК, а тим часом родичі багатьох військовослужбовців чекають додому тіла нехай вже й неживих, але рідних людей.
– Накопичуючи бойовий досвід і усуваючи спроби собаки відволіктися на супутні процесу розкладання запахи, я допомагаю зробити її роботу практично ідеальною. Ви тільки уявіть собі, що в останків 2014 року практично немає запаху, і вони виглядають так, ніби це не 2014 рік, а 1944-й, – додає Лариса. – Звичайно, на це впливають безліч чинників і характер грунту, і глибина залягання тощо. Крім цього, після декількох років, що минули, виявити місце поховання практично неможливо. А ось підготовлений собака відчуває запах. І якщо грамотно привчити, він буде його чітко брати і позначати.
Сьогодні роботи загону в тій чи інший мірі вистачає майже щодня. Хлопці повинні перевірити інформацію, що постійно надходить від місцевих мешканців і військових, які облаштовують позиції на лінії зіткнення – від Маріуполя до Станиці-Луганської – та знаходять останки загиблих.
У рамках кримінального провадження проводяться необхідні слідчі дії, судово-медичні експертизи, проводиться відбір біологічного матеріалу для проведення ДНК-експертизи. Після ідентифікації тіла загиблого слідчий інформує родичів про цей факт та повідомляє про всі деталі та обставини загибелі.
Слід зазначити, що іноді в процесі ідентифікації з’ясовується, що тіло належить представникам так званих ДНР/ЛНР або російському громадянину.
– У будь-якому випадку, ми повинні передати тіло родичам для остаточного поховання. Ми з мертвими не воюємо. Якщо родичі проживають на тимчасово окупованій території, то за допомогою “Червоного Хреста” знаходимо їх і з’ясовуємо, як передавати їм тіла загиблих. Ми домовляємося про приїзд родичів на нашу територію, після чого вони здають біологічний матеріал для проведення ДНК-експертизи та після підтвердження ідентифікації забирають тіла, – наголосив підполковник Кравченко.
До прикладу, на Луганському напрямку військовослужбовці сил АТО за підтримки співробітників Нацполіції та посередництва громадської організації “Спілка ветеранів Афганістану Луганщини” передали останки загиблих громадян Російської Федерації, що були членами незаконних збройних формувань.
За словами начальника пошукової групи гуманітарного проекту ЗСУ “Евакуація-200” майора Олега Нещадима, тіла загиблих були знайдені минулого року під час пошукових робіт у районі селища Теплого, Станично-Луганського району в загальному похованні із шести тіл. “За результатами ДНК-аналізу, що був проведений органами судово-медичної експертизи, були ідентифіковані чотири особи. Двоє із ідентифікованих – вихідці з Луганщини, були передані протилежній стороні у січні 2018 року, інші два передані членами “Спілка ветеранів Афганістану Луганщини” на одному з блокпостів у місті Щастя зараз. Ідентифікація останків ще двох триває”, – повідомив офіцер.
Зауважимо, що заходи із пошуку загиблих відбуваються і на тимчасово непідконтрольних українській владі територіях. “Пошукові роботи на тимчасово окупованій території нашою групою проводяться за участі Міжнародного комітету Червоного хреста, та представників-пошуковців від так званих ДНР/ЛНР. Але на жаль, є місця не облікованих поховань, де представники незаконних збройних формувань категорично не дозволяють проводити пошукові роботи. Ще мине рік і без точної вказівки місця поховання практично буде неможливо знайти тіла загиблих. Тому зараз час грає не на нашу користь. Натомість пошуки на підконтрольній Україні території відбуваються регулярно”, – наголосив підполковник Кравченко.
Але у зимовий період пошуковці переважно займаються вивозом тіл військовослужбовців до місця поховання. І це в першу чергу стосується випадків, коли командування підрозділу своїми силами не може забезпечити транспортування загиблого.
До речі, під час транспортування у супроводі дуже допомагають поліція та місцева влада. На дорозі, якщо водії бачать машину з розпізнавальними знаками “Евакуація 200”, як правило ставляться з пошаною, намагаються пропустити.
“Як би важко не було, за будь-яких умов, зокрема погодних, – ми обов’язково доставимо тіло загиблого героя до близьких та рідних, – запевняє підполковник Кравченко. Зараз досить складно проводити подібні заходи, адже ніхто не прагне знову непокоїти рідних і ворушити їх душевні рани від втрати близьких людей. Але наша держава переживає нелегкі часи, тому дуже важливо, щоб народ України вірив та розумів, що кожен військовослужбовець, який загинув, захищаючи її незалежність та суверенітет, буде знайдений та похований. Розумієте, навіть після закінчення війни пошукові роботи триватимуть ще роки. Доки ми не знайдемо останнього військового і з почестями його не поховаємо – війна не закінчиться”.
