Лев Ребет — «небезпечніший для СРСР, ніж Бандера»

45-річний професор Лев Ребет був убитий вранці у суботу 12 жовтня 1957 року на сходах будинку на Карлплатц у Мюнхені, де містилася редакція «Українського самостійника». Вбивцею був агент КГБ Богдан Сташинський, він же Йозеф Леман, він же Зігфрид Дрегер, він же Ганс-Йоахим Будайт, він же Олександр Крилов. Знаряддям убивства став пристрій, який вистрілював струменем синильної кислоти. Він був виготовлений у московській лабораторії, що у добу ЧК називалася «спеціальним кабінетом», у добу НКВД — «камерою», а за часів КГБ — «спецлабораторією №12». Зараз, кажуть, вона називається «лабораторією Х».

Лев Ребет — «небезпечніший для СРСР, ніж Бандера»

Через два роки Богдан Сташинський схожим чином убив Степана Бандеру.

А ще за два роки Сташинський утік до Західного Берліна і добровільно постав перед судом, визнавши себе винним у цих двох убивствах. Вбивця Ребета і Бандери сказав, що КГБ наказав йому ліквідувати Ребета, бо той був «провідним теоретиком українців у екзилі» й цим дуже шкодив Москві.

А на запитання: «Чому ви вбили першим Ребета, а не Бандеру?» — він відповів: «Тому що Лев Ребет був небезпечніший для СРСР, ніж Бандера».

Ким же був Лев Ребет, який отримав таку оцінку від радянських спецслужб (ясна річ, Сташинський лише повторював те, що йому сказали у Москві)?

Народився він 3 березня 1912 року в місті Стрий на Прикарпатті, отримав освіту на юридичному факультеті Львівського університету. 1927 року Ребет вступив до Української Військової Організації, згодом — до Організації Українських Націоналістів. Після ув’язнення Степана Бандери у 1934 — 1938 роках став провідником Крайової Екзекутиви ОУН у Західній Україні. Йому вдалося відновити підпільну мережу й активізувати роботу організації. Як писав останній головний командир УПА Василь Кук, Ребет був «вийнятково інтелігентна людина, яка мала власну концепцію дій на період, коли мережа ОУН була в багатьох місцях розірвана, наближалася нова світова війна і необхідно було готувати майбутніх солдатів швидше, ніж поліція їх виарештовувала. Головна увага приділялася вишколам, викличні акції, які могли б призвести до масових арештів, було призупинено». Ця тактика дала свої результати: з початком війни і поділом Польщі між СРСР та Німеччиною ОУН виявилася єдиною українською організацією, яка змогла зберегти свою підпільну мережу. Проте частина радикалів, незадоволена тактикою еволюційної розбудови організації і ретельного вишколу її кадрів, рвалася в бій; Ребета звинуватили у зраді й він навіть потрапив до «ліквідаційних списків». Але минулося: 1938 року Ребета лише усунули з посади провідника Крайової Екзекутиви…

1940 року, коли в ОУН відбувся розкол, Лев Ребет однозначно став на бік Степана Бандери, як і переважна більшість ОУНівської молодої генерації. Але в проводі цього відламу націоналістичного руху він одразу посів осібне місце. Як згадував його соратник Богдан Левицький, «була створена т.зв. Політична комісія, до якої належали Степан Ленкавський як голова, Мітринга [чиї погляди були за змістом соціал-демократичними. — С.Г.], Ривак, Ребет і я. Тут народжувалися проекти програм і різних видань… На т.зв. Краківському конгресі середовище Мітринги зуміло не допустити до прийняття різних прогітлерівських постанов, а були такі ганебні спроби!.. Щоби програма ОУН була «ідентичною з програмою німецьких націонал-соціялістів»… Консервативні позиції в Комісії займав єдиний Ребет, однак в ім’я історичної правди мушу як свідок тих подій сказати, що Ребет постійно і речово боронив тезу, що майбутнє наше суспільство мусить бути плюралістичне, що система багатопартійна більш прогресивна, як однопартійна диктатура».

На початку липня 1941 року, після проголошення ОУН(р) відновлення Української держави, Ребета призначають заступником голови уряду. 12 липня він заарештований гестапо, два місяці допитів у Берліні, і з осені 1941 до грудня 1944 року Лев Ребет — один із в’язнів концтабору Освенцім.

У 1945 — 1954 роках Ребет був одним із керівників Закордонних частин ОУН(р). Він мав чимало роботи, передусім з організації масштабних ідеологічних кампаній з викриття «принад» сталінського режиму, в «здобутки» якого тоді вірило чимало західного люду. Ще у 1945 — 1948 роках фаховий юрист Ребет був головним суддею Закордонних частин ОУН. Справа непроста: адже МГБ намагалося заслати туди своїх численних агентів з метою не тільки дістати інформацію про наміри українського визвольного руху, а й спровокувати його на нерозважливі дії.

1954 року, після остаточного розколу ОУН(р), він разом із Зиновієм Матлою очолив альтернативний провід ЗЧ ОУН(р), із 1956 року став лідером ОУН (за кордоном) і головним редактором журналу «Український самостійник».

А паралельно з політичною діяльністю він 1949 року захистив докторську дисертацію на тему «Держава і нація», видав друком книги «Формування української нації» (1951), «Світло і тіні ОУН» (1954), «Теорія нації» (1956). 1954 року Ребет став професором права Українського вільного університету у Мюнхені, співпрацював у газетах «Українська трибуна», «Час», «Сучасна Україна», розробляв теорію народного суверенітету.

Лев Ребет — «небезпечніший для СРСР, ніж Бандера»

ОБКЛАДИНКА ОДНОГО З ВИДАНЬ ГОЛОВНОЇ ПРАЦІ ЛЕВА РЕБЕТА — «ТЕОРІЯ НАЦІЇ». КДБ ПРЕКРАСНО ЗНАВ, ПРО ЩО ЙДЕТЬСЯ, КОЛИ СТВЕРДЖУВАВ, ЩО «РЕБЕТ НЕБЕЗПЕЧНІШИЙ ЗА БАНДЕРУ»

З цих фактів вимальовується справді нестандартна постать: з одного боку, людина вочевидь академічного складу мислення, тексти якої менш за все схожі на мітингові гасла чи збірку афоризмів — це неквапливий, науково виважений розмисел, призначений для вдумливого читача. З другого боку, вмілий організатор-підпільник, стоїчний і незламний політв’язень (три роки у польських тюрмах, три з гаком — в Освенцімі), вмілий опонент у гострих політичних дискусіях. А на додачу — ще й щасливий чоловік такої непересічної жінки, як Дарія Ребет, у дівоцтві — Цісик.

На це, до речі, мало хто з дослідників звертає увагу; тим часом дружини визначних діячів українського визвольного руху і самі являли собою серйозні постаті. Дарія Ребет — магістр права Люблінського університету, член Крайової екзекутиви ОУН на Західній Україні у передвоєнний час, учасниця ІІІ Надзвичайного збору ОУН(р), який відмовився від авторитарної ідеології й ухвалив демократичну програму, член президії Української Головної Визвольної Ради, одна із керівників ОУН (за кордоном), журналістка та активістка міжнародних жіночих організацій, зрештою, мати народженого у львівській в’язниці гестапо у 1942 році Андрія Ребета — згодом багаторічного працівника Радіо «Свобода».

Якими ж були погляди спершу одного з головних соратників, а потім одного з чільних опонентів Степана Бандери? У чому виявили себе основні ідейні розбіжності між цими двома діячами визвольного руху? Сам Лев Ребет писав про це так: «По лінії заперечування політики і програми ОУН на батьківщині і пішло формування емігрантської групи довкола Степана Бандери. (…) Вони відчужилися від організації й заклякли на передвоєнних формах, викрививши ідеологію в бік (…) автократизму, внутрішньої нетерпимости та виключности і дрібного, цинічного макіявеллізму». Власне, перший, ще не остаточний розкол 1948 року в ОУН(р) і стався на ґрунті того, що Лев Ребет і низка інших політиків, які представляли УГВР та УПА, виступили проти вождистсько-авторитарних ідей, сповідуваних Бандерою, Стецьком та їхнім оточенням. 1954 року цей розкол став остаточним, 1956 він був оформлений організаційно. Бандера та Стецько запропонували повернутися до ідеології чинного націоналізму з його гаслом «Україна для українців», а Лев Ребет вважав це дурницею. Бандера і Стецько пропагували авторитарний стиль, натомість Лев Ребет і його однодумці відстоювали ухвалену 1943 року нову програму ОУН, головним гаслом якої було «Свободу народам, свободу людині!» і яка, власне, дублювала гасла Атлантичної хартії, з якою союзники воювали проти нацизму. Це була програма ліберального або громадянського націоналізму, і саме вона була прийнята Українською Повстанською Армією.

Ось як про це говорить щойно згаданий син Лева Ребета Андрій: «Батько пропагував еволюцію, а не революцію, тобто поступові зміни, а Бандера стверджував: без революції не буде України. А яка тоді могла бути революція? Батько вважав, що люди, які жили тоді в Україні, інколи ставали партійцями, бо не мали вибору. Інакше вони не могли б займатися своєю справою. Наприклад, письменники чи науковці. Вони не тільки рятувалися, але й рятували все, що могли — культуру, мову, науку, дітей своїх… А для Бандери всі, хто працювали з державою, з СРСР, ставали ворогами. Батько був правник із державного права, це його гасло: «Україна поневолена, але суверенна держава, член ООН»… Батько розробляв історичне, політичне й правове підґрунтя для становлення вільної, незалежної України».

Лев Ребет — «небезпечніший для СРСР, ніж Бандера»

ЛЕВ РЕБЕТ У 1940-Х (СВІТЛИНА З НІМЕЦЬКОГО ДОСЬЄ КАЦЕТУ В АУШВІЦІ)

Це справді було небезпечно для Кремля: навколо Ребета консолідувалися, з ним співпрацювали кращі інтелектуальні сили еміграції. І пролунав наказ…

Ціла низка ідей Лева Ребета сьогодні набула нової актуальності. Це, зокрема, ідея формування української нації на політичній, культурній, психологічній, а не суто етнічній основі. Це теза про консолідацію суспільства на базі національної ідеї. Це і наголос на залежності розвитку нації від забезпечення нею прав особи. Але у добу глобалізації, очевидно, особливо цікавими є роздуми науковця щодо того, чи є нація і національна держава пережитком.

Ребет детально проаналізував трактування національного питання в різних ідеологіях і дійшов висновку, що у світі конкурують дві сили, що змагаються за домінування, й обом варіантам прагнення до панування «стоїть на перешкоді явище нації, і обидві теорії, большевицька і суперкапіталістична, ставляться до неї неприхильно».

Тож, робив висновок Ребет, явище нації — зовсім не пережиток; будь-яке наддержавне утворення, навіть у масштабах світу, ефективне тільки як вільна спілка вільних народів, «з-посеред яких ні один не здобув би переваги поневоленням інших народів і не набув би охоти поневолювати інших, переконуючи їх, що цього вимагає доба».

І ще одна небуденна думка Лева Ребета: «Всі народи стали націями, коли почули в собі силу реформувати людство».

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ
Джерело: day.kyiv.ua