Вісімнадцять шансів побути сім’єю …
Літо майже настало, і я вже передчуваю всі ті чудові заняття, які будуть у нас з дитиною. Ми підемо в зоопарк і на пляж, а ще я дуже хочу побачити його обличчя в той момент, коли він вперше побачить світлячка.
Я хочу мати можливість насолоджуватися теплими літніми ночами разом, тому збираюся укладати сина пізніше (всього кілька разів!), щоб ми могли разом поїсти морозива, посміятися і погратися під місяцем.
Днями подруга сказала мені щось, що змусило мене задуматися. «Подумати тільки, ми проведемо літо разом з дітьми всього 18 разів!». У мене перехопило подих.
Моєму синові два роки, так що у нас залишилося лише 17 спільних літніх сезонів, включаючи нинішній.
Сімнадцять шансів побути сім’єю. Поїхати разом у відпустку. Зануритися пальцями у пісок і побризкатися водою на пляжі.
Сімнадцять років, щоб насолодитися сонними недільними ранками. Дрімати на дивані, розморившись у серпневий полудень, або бігати під поливалками, рятуючись від спеки.
Сімнадцять років дитинства, часу, відпущеного нам під одним дахом. Коли ростуть не тільки діти, але і ми самі, і коли ми разом створюємо спогади, які будуть живити нас усе життя.
Сімнадцять років на вивчення навколишнього світу. На пригоди і відкриття нових місць, навіть якщо вони знаходяться у нашому власному місті.
Сімнадцять років на виїзди на природу, на ароматний шашлик, нарізаний шматочками солодкий кавун і дбайливо приготовані мамою бутерброди.
Сімнадцять років, коли дитина ще тільки твоя. Перш, ніж він стане дорослою і піде своєю дорогою, шукаючи і, сподіваюся, знаходячи «своїх» людей – найкращих друзів, що стануть для нього другою сім’єю.
Сімнадцять років для поїздок машиною, польотів літаком, на те, щоб побути туристами і обов’язково загубитися де-небудь у новому місці.
Сімнадцять років для атракціонів, лимонаду і цукрової вати.
Сімнадцять років для посиденьок біля вогнища, комариних укусів, пікніків у парку і походів у ліс.
Сімнадцять років – перш ніж він виросте, покине будинок і піде своєю дорогою. Коли він буде проводити усе літо далеко, з друзями або коханою людиною, а додому надсилатиме листівки, щоб тримати нас у курсі своїх пригод.
Я не хочу оплакувати те, що я навіть ще не втратила, але розумію, як летить цей час. А що я не можу натиснути на паузу і продовжити його хоча б на трохи, то спробую пережити кожен наш спільний момент сповна.
Тому що не встигнеш оком моргнути, як два рочки перетворяться у десять, а десять – у п’ятнадцять, і я почую: «Я подзвоню тобі, мам, обіцяю».
Так що, поки у нас є наш час, ми будемо сміятися і співати, й іноді затримуватися допізна, і влаштовувати посиденьки біля багаття на задньому дворі. Ми сховаємо телефони і будемо гуляти цілими днями. Тому що у нас ще 17 спільних літніх сезонів попереду. І це дуже багато.
Автор: Карелл Рохас
Переклад з англійської: Анастасія Храмутічева
