Маріуполь як символ опору

Останні захисники Маріуполя відмовляються скласти зброю у відповідь на російську вимогу про капітуляцію, а президент України Володимир Зеленський наголошує, що знищення цих захисників може поставити крапку у переговорах між Києвом та Москвою. Але переговори і так у останні тижні мають спорадичний характер. Російський президент Володимир Путін, за словами федерального канцлера Австрії Карла Ніхаммера, який зустрічався із ним, впевнений, що йде до перемоги у війні – нехай навіть його думка і не відповідає реальному стану справ.

Після того, як російським військам довелося відійти від Києва, Чернігова та Сум і відкрилася страшна правда про російські злочини у цих українських регіонах, головні сподівання Путіна пов’язані із завоюванням Донбасу. Власне, саме з цього й починалася «спеціальна операція» – «відновлення територіальної цілісності» так званих «народних республік». Якщо навіть не вдасться домогтися окупації всієї території України, то можна як «перемогу» продемонструвати саме це «відновлення територіальної цілісності», а пізніше і приєднати Донецьку та Луганську області України до Росії за зразком Криму. Але чи це означає, що Путін відмовиться від претензій на всю територію України?

У мене є великі сумніви. Путін одержимий ідеєю відновлення «історичної Росії» – тобто колишнього Радянського Союзу. Саме ця одержимість російського правителя й зустрічає найбільшу підтримку у самій Росії. І зрозуміло, що без України розраховувати на приєднання до Росії територій інших колишніх радянських республік у Європі та Азії не доводиться. Але те, що для Путіна та росіян – початок процесу відновлення імперії, для українського народу – кінець державності та навіть власного національного існування.

Тому говорити про те, що війна може завершитися будь-яким компромісом, може лише той, хто не розуміє цієї запеклості сторін та діаметральної протилежності цілей навіть не керівників обох країн, а російського та українського народів. Єдине, що може зупинити війну – так це виснаження можливостей однієї зі сторін або обох одночасно. Путін намагається добитися виснаження України, що в нього не дуже добре виходить, бо на боці українців сьогодні – весь цивілізований світ, який постачає Україні дедалі більше зброї та підтримує її економічно. І цей же цивілізований світ намагається виснажити Росію, що теж виходить не так добре. Незважаючи на безпрецедентні санкції проти Росії та її фактичний розрив із Заходом, купівля російської нафти та газу все ще триває – а це означає, що Путін має мільярди для підтримки відносної соціальної стабільності, виробництва та купівлі зброї та оплати послуг силових структур. На цьому тлі можна говорити не так про виснаження, як про ситуативне перемир’я без офіційного укладання хоча б тимчасової угоди про припинення вогню. Про перемир’я без інтенсивного переміщення військ, але із перманентним ракетним обстрілом української території, спробами змусити все більше людей залишити свої будинки та розчистити територію для нового наступу агресора. І ця ситуація може тривати досить довго. Але при цьому – якщо Україну підтримуватимуть, а Росію ізолюватимуть – російські проблеми тільки наростатимуть і рано чи пізно змусять Путіна визнати, що Україна йому не по зубах.

Втім, це відбудеться лише у тому випадку, якщо війна проти України залишатиметься головним викликом для цивілізованого світу. Мої колеги з провідної фінської газети Helsingin Sanomat днями відзначили, що Путін може здобути перемогу лише у тому випадку, якщо для світу війна в Україні стане черговою «забутою війною». «Досвід війн у Грузії, Криму та Сирії навчив росіян тому, що західні лідери можуть голосно протестувати, але це триває недовго. Путін має всі підстави сподіватися, що скоро людям стане нудно, газети змінять тему, а політикам буде про що ще думати. Потім компанії повернуться, знову закрутяться колеса економіки, знову потече нафта.

Світ сповнений старих воєн, на яких все ще вмирають, але нікому вони не є цікавими. Україна не має стати такою війною, бо тільки так Росія може перемогти у цій боротьбі».

Від українців у всьому світі багато в чому залежить пильна увага людства до одного з найстрашніших конфліктів ХХI сторіччя. Не забувайте про захисників Маріуполя.