Мерці та канібалізм: як 1934-го парламент Британії обговорював Голодомор

Мерці та канібалізм: як 1934-го парламент Британії обговорював Голодомор
GETTY IMAGES/HULTON DEUTSCH

Історія містить знімки та описи, які можуть шокувати.

Великий голод в Україні 1932-1933 років детально обговорювали у Великій Британії. Це навіть стало приводом для окремого слухання у Палаті лордів, пише ВВС.

Попри поширену думку, що на Заході у 30-ті тему голоду в УРСР переважно ігнорували, стенограма засідань британського парламенту дає можливість зрозуміти, як тодішні західні еліти оцінювали ситуацію в Україні, та наскільки адекватними даними оперували.

Головними джерелами інформації були свідчення західних бізнесменів та подорожніх, втікачів з цього регіону, репортажі нечисленних західних журналістів та звіти релігійних організацій.

Вже тоді на найвищому рівні у Британії визнавали докази того, що голод в Україні був штучним, аже люди помирали на фоні масового експорту зерна з СРСР. Там також говорили: в 1932-1933 роках померли від трьох до шести мільйонів людей.

Лорд-доповідач

Мерці та канібалізм: як 1934-го парламент Британії обговорював Голодомор
У 1934 році в парламенті Британії дебатували про голод в Україні

Дебати про голод в Україні відбулись у британському парламенті 25 липня 1934 року. Тоді вже було достатньо інформації про події 1932-1933 років, але найбільше лорди непокоїлися, аби голод не повторився – щодо цього були суттєві підозри.

Доповідь про ситуацію в Україні на розсуд Палати лордів надав лорд Чарнвуд – Гадфрі Бенсон. Він був відомим письменником та науковцем, філантропом та ліберальним політиком.

Мерці та канібалізм: як 1934-го парламент Британії обговорював Голодомор
HULTON ARCHIVE/GETTY IMAGES
Фото померлих від голоду в Україні

Перед початком дебатів оголосили, що лорд Чарнвуд має важливу інформацію, яка заслуговує на увагу. Зокрема йшлось про політику уряду Росії, яка призвела до масового голоду серед населення регіонів, де вирощують найбільше пшениці.

У звіті лорда також був висновок, що така ситуація з голодом може повторитись і в 1934 році через політику радянського уряду: колективізацію, конфіскацію майна в аграрних регіонах та конфіскацію пшениці для експорту за кордон та для потреб армії – без урахування потреб самих селян.

Після вступної інформації слово взяв лорд Понсонбі Шелбредський від лівої Лейбористської партії. Він звернув увагу присутніх, що ситуація в Росії – це внутрішні справи цієї країни й засумнівався, чи мають вони взагалі дискутувати про це і втручатись у справи інших держав.

Схожу позицію висловили ще кілька його колег.

Голод у “Південній Росії”

Після цього лорд Чарнвуд детальніше виклав інформацію про голод.

Він намагався бути дуже обережним у висловлюваннях і позначав регіон, де відбувся голод, як Південна Росія.

Лорд Чарнвуд переконував, що вкрай обережно ставився до джерел інформації і навіть спеціально уникав повідомлень, які можуть містити “політичні цілі, до прикладу, незалежність України”.

Це – єдине місце доповіді, де він вимовив слово “Україна”.

Лорд Чарнвуд заявив, що не може публічно називати імена людей, свідчення яких дозволяють скласти картину голоду. Це переважно бізнесмени чи відвідувачі СРСР, казав він, і озвучення імен може їм суттєво зашкодити.

Перевіреними джерелами, на які можна публічно послатись, лорд назвав заяву міжконфесійного комітету на чолі з кардиналом архієпископом Відня, а також репортажі двох журналістів.

Мерці та канібалізм: як 1934-го парламент Британії обговорював Голодомор
UKRINFORM
Слобожанщина, до якої у 30-ті роки входила частина Донецької області, постраждала від Голодомору найбільше

Тоді прозвучали прізвища американського журналіста Вільяма Чемберлина, який писав для Christian Science Monitor of America, та Малкольма Маггеріджа, статті якого лорд читав у місцевій Morning Post.

Обидва журналісти відвідали УРСР у 1933 році й описали побачені враження від голоду у своїх виданнях.

Лорд Чарнвуд окремо наголосив, що детально перевірив інформацію про цих журналістів – “вони високоповажні та добре поінформовані журналісти”.

“Усі джерела свідчать, що в 1933 році у Південній Росії був голод страшного масштабу”, – наполягав лорд Чарнвуд.

Він запевнив, що найбільші цифри загиблих, які йому траплялися, він відкинув. І все ж із поінформованих джерел зрозумів: від голоду 1933-го року там померли не менше трьох мільйонів людей. А, можливо, і “на кілька мільйонів більше”.

“На основі усієї інформації цей голод виглядає як штучно організований”, – вів він далі.

За його словами, вже тоді було багато свідчень, що урожай пшениці був “дуже добрим”. А от даних про неврожай як реальну причину голоду він не побачив.

Лорд також нагадав про колективізацію, яка почалась з 1929 року, про конфіскацію майна селян і створення колгоспів.

Мерці та канібалізм: як 1934-го парламент Британії обговорював Голодомор
Радянські газети 1932 року не згадували про голод в Україні. Натомість охоче повідомляли про “голодні походи” робітників у Лондоні.

Він пояснив лордам, що радянська влада встановила контроль над всіма етапами виробництва і продажу зерна – виключно державі. Тому добробут селян залежав від того, чи їм самим залишиться бодай щось у кінці року після здачі зерна державі.

“Це викликало велике незадоволення, але таких (невдоволених. – Ред.) або розстрілювали, або депортували в трудові табори”, – додав лорд Чарнвуд.

У своєму виступі він звернув увагу, як 1933 року офіційна радянська преса прозвітувала про виконання плану: “Заготівля зерна виконана повністю та дочасно”.

“Виконання плану могло відбутись внаслідок того, що виробникам зерна практично нічого не лишили”, – припустив доповідач.

Особливу увагу він звернув на те, що під час голоду тривав експорт зерна за кордон, задовільним було і постачання хліба міським працівникам та армії.

Шість мільйонів померлих

Ще жорсткіше ситуацію з голодом змалював у британському парламенті архієпископ Кентерберійський Космо Гордон Ленг, духовний голова церкви Англії.

Він теж заявив, що негоже критикувати внутрішні справи інших країн, проте парламент зрадив би традиціям, якби у такий момент побоявся висловити протест проти “порушення основних принципів гуманності” – чи то в маленькій Ліберії, чи великій Росії.

Архієпископ Кентерберійський сказав, що сам вивчив масу документів та свідчень іноземних спостерігачів та очевидців подій, які втекли з Південної Росії.

“У мене склалось враження, що ситуація в південних частинах Росії минулого року була жахливою, там відбувся такий страшний голод, який навряд чи колись бачив світ”, – звернувся він до лордів.

На його думку, слова лорда Чарнвуда про три мільйони загиблих можуть бути применшенням.

“Думаю, що буде набагато ближчою до реальності цифра у шість мільйонів”, – заявив він.

Мерці та канібалізм: як 1934-го парламент Британії обговорював Голодомор
GETTY IMAGES
Архієпископ Кентерберійський Космо Гордон Ленг під час дебатів назвав цифру загиблих від голоду у 6 мільйонів

Архієпископ навів приклад: в одному місті регіону, де жили 240 тисяч людей, голодною смертю померла шоста частина – 40 тисяч людей.

Він говорив про фотографії, на яких на вулицях міст видно багато мерців та людей, близьких до смерті. І місцеві мешканці проходили повз та не звертали на них увагу, що свідчило про звичність цього явища для містян.

Він також остерігався називати на дебатах імена джерел і географічні назви, адже це нібито дозволить “вистежити інформаторів та знищити їх, або ж вислати у трудові табори чи в Сибір”.

Архієпископ вказував, що люди, які зуміли вижити, “харчувались котами та собаками, а конина була чимось люксовим, у деяких місцях поява мишей навесні сприймалась як щаслива можливість здобути їжу”.

Вже тоді у Британії було достатньо свідчень, щоб говорити про канібалізм під час голоду в Україні.

“Боюсь, немає жодних сумнівів, що на початку минулого року там були випадки канібалізму”, – промовив ахієпископ Кентерберійський.

Століття в житті однієї людини: Голодомор, концтабір і дві війни

Архієпископ висловив велике занепокоєння тим, що навіть у 1934 році СРСР буде експортувати зерно. Він сподівався, що це неправда.

“Сподіваюсь, що більше не буде експорту зерна, поки не буде впевненості, що вони можуть нагодувати власних людей”, – сказав він.

Він висловив надію, що британський уряд зробить запит у Москву й покаже, що британська громадськість серйозно занепокоєна тим, що сталось минулого року.

“Кровожерлива система”

Не добирав слів і не ховався за словами про Південну Росію граф Денбі.

У своїй промові він вказав, що обізнаний з “жахливою ситуацією в Україні, де все це відбувається”.

Лорд розповів, що в Україні живе чи не найбільше католиків Росії, і йому відоме також жахливе ставлення до єпископів, священиків та інших груп місцевого населення.

“Не треба забувати, що все це є спеціальною політикою кровожерливої та бездушної системи, яка штовхає населення до комунізму”, – заявив він.

На відміну від деяких колег, які заперечували право палати Лордів обговорювати справи інших країн, граф Денбі виступав різко “за”.

Мерці та канібалізм: як 1934-го парламент Британії обговорював Голодомор
HULTON ARCHIVE/GETTY IMAGES

Він згадав, що навіть Палата представників США вже схвалила резолюцію щодо голоду в Україні.

У документі, який зачитав граф Денбі, йшлось, що “кілька мільйонів людей в Українській Радянській Соціалістичній Республіці померли від голоду протягом 1932-1933 років”.

В американському документі, за словами графа, йшлось про те, що уряд СРСР повністю усвідомлював масштаби трагедії та повністю контролював систему забезпечення їжею населення.

“Проте уряд не зробив жодних кроків, щоб уникнути голоду чи полегшити його жахливі наслідків. Навпаки, влада використала голод як засіб зменшити українське населення, а також знищити українські політичні, культурні та національні права”, – резюмував граф Денбі.

“Не наша справа”

А от лорд Понсонбі Шелбредський від лівої Лейбористської партії, хоч і не заперечував інформацію колег, але наполягав на неприпустимості обговорення внутрішніх справ інших країн.

Якщо почати втручатись у справи Росії, казав він, то де межа і чи треба буде так само чинити і з іншими європейськими країнами.

Він також критикував архієпископа Кентерберійського, який нібито непокоїться про мешканців Росії, хоча інші стражденні в багатьох країнах його так не турбують.

В якийсь момент, судячи зі стенограми, між ними навіть виникла суперечка.

Загалом дебати дуже своєрідно завершив граф Стенхоп, який заявив, що “це не справа нашого уряду входити у дискусії щодо внутрішніх справ іноземних держав”.